Штаб Самооборони Броварів – стотисячного міста під Києвом – розташувався навпроти військового комісаріату. Все поруч. У кількох кроках звідси, між іншим, донедавна знаходився (нині – переїхав) і один з міських судів. Саме в ньому, згадує Олег Шевчук, голова броварської міської організації ВО "Свобода" та один з лідерів тутешньої Самооборони, розглядали справу проти нього та двох побратимів – справу, відкриту за ч. 2 ст. 296 УК України (хуліганські дії, вчинені групою осіб) після повалення паркану навколо розпочатого місцевим регіоналом незаконного будівництва у центральному парку міста.
Спочатку позивач раптом відмовився від цивільного позову, за яким свободівці мали заплатити гроші за пошкоджений (не простий, а золотий, судячи з оголошеної вартості) паркан. Представник позивача помітно нервував, запевняючи, що оформлювати відповідні папери треба "бігом", бо, можливо, "завтра не буде ані хазяїна, ані печатки фірми". Оформили. А вже на наступному судовому засіданні прокурор, який доводив кримінальну провину хлопців більше, ніж півроку, раптом заявив: не бачить складу злочину.
Справу закрили. А вчорашні "хулігани", яким загрожувало позбавлення волі на строк до чотирьох років, стали на варту спокою міста.
"На останнє засідання суду ми прийшли на засідання з чергування. У камуфляжі, у бронежилетах, з кийками… І суд попросив, щоб ми їх охороняли", – сміється Олег Шевчук. Сидимо у штабі. На стінах – жовто-блакитні та червоно-чорні прапори, портрет Шевченка. На столі – листівки із закликом ставати до лав захисників Броварів, пакетики з кавою та розчинним пюре. Чоловіки у камуфляжі в очікуванні викликів. Їх надходить чимало.
На вулиці Гагарина начебто "вскрили" аптеку. На місці з'ясовується, що все добре, виклик "лівий". Таке трапляється нерідко. Відразу ще один "маяк" – у приватному секторі неподалік сталося ДТП. Автівка врізалась у паркан. На місце миттю прибувають ДАЇшники, але все одно сюди кличуть і Самооборону…
"Через наші трупи"
"Створити у Броварах Самооборону ми вирішили ще у січні, – розповідає Олег. – Поставили намет, записували людей. Охочих, чесно кажучи, було мало… Але після 18-19 лютого, під враженням від подій на Майдані, броварчани почали самоорганізовуватись".
Читайте також: Самоорганізація, скорбота і порядок
У ті дні, згадує Олег, йому подзвонили з Борисполя. "Повідомили, що в Київ через Бровари хочуть прорватись автобуси з ВВшниками та "тітушками". Ми, двадцять чоловік, швидко створили на виїзді з Броварів блокпост. Спочатку затримали військову техніку, яка йшла на Київ – солдат відпустили, а техніку конфіскували (після революції – повернули). Потім – не пропустили через блокпост вісім автобусів з ВВшниками…"
На третій день "блокування", каже чоловік, на трасі вже було майже півтори тисячи людей. А на блокпосту у розташованому неподалік селі Зазим'я, виїзд з якого на Київ броварські хлопці починали боронити вчотирьох, вже чергувало до двох сотень осіб.
Спогадів – на все життя. "У селі Пуховка наші хлопці, яких на посту було кількадесят, "шуганули" ті вісім автобусів силовиків. "Нас тут 150, ми всі з рушницями. На Київ поїдете тільки через наші трупи", – сказали. Звісно, блефували. Однак автобуси розгорнулися та поїхали – вже до нашого блокпоста. Ми їх тут не пропустили. Тоді вони рванули знов на Бориспіль. Не пропустили їх і там. Це вночі було. А зранку на Київ їхало чотири автобуси з "тітушками" та два автобуси броварського "Беркута"… А у нас така фаза була – до третьої ночі люди є, а вранці вже нікого. Зранку нас було семеро. Ми зробили одну полосу, все решту закрили скатами… Затор був. Людям страшно було. Але "тітушки" розгорнулися. "Беркут" теж розгорнувся, не поїхав на Київ"…
"Будемо готуватися"
Сьогодні броварські силовики не їздять не тільки на Київ, але й на виклики – принаймні, без Самооборони.
"Люди дзвонять на 102 – а міліція не бере слухавку. Тоді вони телефонують до нас в штаб. Ми отримуємо виклик, передаємо інформацію своїм патрулям по рації та дзвонимо до міліції – там сидять наші хлопці, чергові, однак юридичного права брати слухавку на 102 вони не мають, – пояснює схему роботи Олег. – Наш патруль вирушає на місце. А хлопці, які сидять в міліції, тим часом беруть мента, саджають його у машину, і теж їдуть на місце. Бувало, міліціонери казали, що їм немає за що їхати на виклики – то ми їм ще й бензин давали кілька разів. Ще вони жаліються, що в них немає канцелярії – інший раз в нас папір просять…"
Читайте також: "На районі все спокійно". Кияни патрулюють вулиці міста з битами, раціями та усмішками
Самооборону – на відміну від міліції – певна річ, ніхто не фінансує. Допомога населення є, але не суттєва. Працюють чоловіки за власний кошт. Кажуть, на бензин доводиться витрачати дуже багато грошей.
"Днями подзвонили лікарі. Кажуть: "Треба психічно хвору людину доставити до Глевахи". Спочатку я вирішив, що це якийсь невдалий жарт, – розповідає Олег про будні Самооборони. – Але поїхав до лікарні, зайшов до психіатра – і справді! Коли психічно хвору людину відправляють до лікарні, в супровід дається міліція. Зараз лікарі подзвонили до міліції – а ті кажуть "Ми не хочемо їхати, ми боїмося". Тупо відмовились".
Був у Броварах і випадок, коли місцева охоронна фірма затримала у місті громадян РФ. Ті трощили машини. "Охоронці подзвонили до міліції, але міліція відмовилась виїзджати. Виїхали ми – і потім росіян все ж таки здали в міліцію. Як з ними далі – невідомо. "Нам не доповідають", – знизує плечима чоловік.
Має справу Самооборона і з забудовниками. "Вчора прийшли люди і почали жалітися, що один із забудовник порушив норми, почав виставляти паркан триметровий. До того ж, "раптово" захопив ще чималу ділянку землі. Ми вирушили туди, кілька машин. Покликали прораба. Коли представники будівельника нас побачили – дуже злякались, сказали, що більше так не будуть, що це помилка, і що паркан вони ставлять тимчасовий… Хоча тимчасовий паркан був, на хвилиночку, бетонним", – розповідають хлопці.
Була й спроба рейдерського захоплення магазину. Тепер з цією справою розбираються юристи.
Утім, в цілому в місті доволі спокійно. Записано до лав Самооборони близько 300 чоловіків. "Всі, звісно, не чергують, – пояснює Олег. – Це готові вийти за дзвінком".
"Зараз ми оголосили мобілізацію, – додає. – Будемо готуватися".
До чого? "До партизанської боротьби", – чесно відповідає Шевчук. – Ми вже розмовляли з воєнкомом. Домовилися з військовими – до нас часто приходять колишні військові, старшини, сержанти, які хочуть захищати державу".
… Ми повернулись з чергового виклику і п'ємо каву у штабі. За вікном вже ніч. Олег на хвилинку він вибігає з кімнати, залишаючи мене вдвох із одним зі своїх бійців. Ми незнайомі, тож мовчимо та думаємо. Про своє…
"І чого вони на нашу землю лізуть?", – озвучує думки хлопець.