Зараз і досі на слово «відповідальність» найчастіше можна натрапити в словосполученні «кримінальна відповідальність». Що, до речі, багато свідчить про стан справ в Україні. І це працює, бо коли в країні немає верховенства права, коли правоохоронна та судова системи налаштовані проти громадян, то загроза справді є. Але існує й інша відповідальність, яка не ототожнюється з кримінальною. Та, що в англійській мові позначається словом responsibility. Тобто добровільний обов’язок та власний вибір щось робити. Тож поговорімо про відповідальність у цьому сенсі та її суб’єктів у контексті ситуації, яка склалася сьогодні у сфері охорони здоров’я.
Перший та основний рівень відповідальності під час пандемії лежить на уряді, зокрема Міністерстві охорони здоров’я. Їхній обов’язок — розробити план ефективного реагування на загрозу COVID-19 та втілити його в життя. Цей план повинен передбачати дещо більше, ніж лише жорсткий карантин і залякування людей непотрібними заходами (як-от поливання асфальту хлоркою чи перевірка документів без причини). Важливо було швидко налагодити процес тестування та відстеження контактних осіб, організувати закупівлі засобів індивідуального захисту для медиків, визначитися з опорними лікарнями та допомогти їм перепрофілюватися. Також потрібно подумати про підтримку малого й середнього бізнесу, які серйозно постраждали за час карантину. Громадські перевезення, співпраця зі стейкхолдерами, прозорі закупівлі — все це варто враховувати в контексті реагування на загрозу.
Читайте також: Черговий привід
Другий важливий аспект у питанні відповідальності в розпал пандемії — не перекладати її із себе на «погану реформу», Національну службу здоров’я України (НСЗУ) чи будь-що інше. Останній місяць ми тільки й чуємо від поки що міністра охорони здоров’я Степанова та президента Зеленського нарікання на реформу та НСЗУ, які нібито не змогли організувати роботу, розрахувати тарифи, і тому «потрібно все змінити» (відкотити назад). Але річ у тім, що НСЗУ не відповідальна за надання медичних послуг. Це інституція, яку з нуля було створено 2018-го й завданням якої було зробити фінансування медичних закладів максимально прозорим та недоступним для розкрадання «видатними» корупціонерами.
Що НСЗУ робить на практиці? Вона формулює адекватні вимоги для лікарень, укладає договори з тими, хто цим вимогам відповідає, і робить їм виплати за надані послуги. Наприклад, медзаклад хоче надавати допомогу пацієнтам з інсультом. НСЗУ каже: «А у вас для цього є КТ, МРТ, невролог? Якщо так, ми укладемо з вами договір і платитимемо за кожного пацієнта з інсультом, якому надасте допомогу». Якщо медзаклад не має потрібного обладнання та спеціалістів, то він не може надавати цю послугу. Такий принцип успішно працює на рівні первинної ланки, де трансформація стартувала в липні 2018 року. Сьогодні ми бачимо, що майже 28 млн українців вже обрали свого сімейного лікаря, і більшість цим вибором задоволена. Окрім того, сімейні лікарі стали потужним інструментом у протидії COVID-19. Пацієнти із симптомами чи підозрою на вірус знали, до кого звертатися, могли зателефонувати сімейному лікарю, щоб не виходити з дому, і підтримувати з ним комунікацію в разі захворювання. На рівні лікарень зміни розпочалися лише з 1 квітня цього року. Але замість того, щоб допомагати втілювати їх у життя з мінімальним стресом та максимальною користю для медиків і пацієнтів, міністр Степанов каже, що «треба переглянути» їх, «зробити аудит», бо «пандемія показала, що ці зміни не працюють».
Пандемія COVID-19 — надзвичайна ситуація, до якої повністю не була готова жодна країна світу. Однак усі ці країни намагаються не змінити свою систему охорони здоров’я під пандемію, а лише адаптувати її до нинішнього рівня завантаженості. А саме знайти додаткове фінансування, створити додаткові пакети медичних послуг, відкрити додаткові відділення. Ключове слово — «додатково», тобто додати потужності вже наявній системі, над розбудовою якої в Україні і працює НСЗУ. І аж ніяк не над реагуванням на пандемію. Пандемія тільки підтвердила, що нам і надалі потрібно трансформувати систему. Стан лікарень та умови праці на вторинному рівні є не «результатом реформи», а причиною, чому ця реформа розпочалася. Будь-які трансформації потребують великих ресурсів: інвестицій, часу, наполегливості та професійності. І державні інституції взяли на себе відповідальність впровадити цю трансформацію та змінити систему охорони здоров’я на краще.
Читайте також: Далі буде
Третій різновид відповідальності, на який варто звернути увагу, — це відповідальність кожного з нас за своє життя та здоров’я. Ми потроху виходимо з карантину, але це не привід забувати про заходи безпеки. Перше й найважливіше правило — регулярно мити руки з милом та/або використовувати антисептики. Їх варто розмістити в офісах, громадському транспорті, на входах у супермаркети та кафе. Друге — тримати дистанцію. У громадському транспорті, у чергах, на літніх майданчиках кафе та мітингах. Всюди уникайте скупчень людей і тримайте дистанцію півтора — два метри. Це суттєво знижує ризик інфікування. І третє правило — не забувайте про маски, де це потрібно. У закритих непровітрюваних приміщеннях та в разі перших симптомів захворювання. Послаблення карантину не означає, що ми подолали вірус. У таких реаліях нам доведеться жити ще якийсь час, можливо, навіть тривалий період. Ніхто не знає точно. Тож подбати про свою безпеку — відповідальність кожного. Так само, як і на державному рівні, важливо усвідомлювати її та не перекладати на інших. Розуміти, що від наших дій і наших щоденних виборів залежить дуже багато. Тож дорослішаймо та не біймося брати на себе відповідальність.