Він уже рік править в Україні залізною рукою. За короткий час Віктор Янукович підкорив усі гілки влади – від виконавчої до судової, стрімко розвернув на 180 градусів внутрішню й зовнішню політику. Його бояться критикувати центральні телеканали, але звинувачує в усіх смертних гріхах розпорошена опозиція. Главу держави вважають ставлеником донецьких фінансово-промислових груп, однак він легко наближує і відсторонює від себе представників могутніх кланів. Статки Януковича незалежні спостерігачі оцінюють у десятки мільйонів доларів. Він купається в розкоші, хоча згідно з даними податкової декларації не є багатшим за власника мережі тютюнових кіосків. Тиждень спробував дослідити, наскільки далеко сягають бізнес-інтереси родини президента, і вийшов на досить несподівані речі.
Заплутані зв’язки. Олександр Янукович
Із того, що належить Януковичеві, широкому загалу відомі хіба що Межигір’я та Сухолуччя – заповідні лісові угіддя площею майже 130 га північніше Києва, де ударними темпами зводять апартаменти, гідні королів. Щоправда, сам Віктор Федорович визнає причетність лише до ділянки в півтора гектара, де стоїть його розкішний заміський будинок. І він майже не лукавить. Ділові зв’язки фірм, які де-юре мають право власності на решту заповідної землі, безпосередньо до президента не ведуть. Вони простягаються до його старшого сина – Олександра.
Ідеться про ТОВ «Танталіт» і «Дом лесника». Статутний фонд першого, за інформацією з відкритих джерел, належить молодому бізнесменові Павлу Литовченку та фірмі «Едельвейс». Її, за одними даними, контролює компанія «Кепітал Білдінг Корпорейшн» (КБК), зареєстрована в будинку №102 на проспекті Богдана Хмельницького в Донецьку. За іншими – ТОВ «Східавтотранс», теж із донецькою «пропискою». Щоправда, ниточки ділових зв’язків від обох гіпотетичних засновників ведуть до одних і тих самих людей.
ТОВ «Дом лесника» зареєстроване у Броварах, що під Києвом. Ця фірма має «родичку» – ТОВ «Дім мисливця», юридична адреса якої збігається з адресою КБК – Донецьк, проспект Хмельницького, 102. Ріднить «Дім мисливця» і «Дом лесника» і склад засновників – і там, і там, за відомостями Тижня, це Олександр Юрченко та Павло Литовченко.
Будинок у центрі головного міста Донбасу, на згадуваному проспекті, де під час реєстрації «прописалися» фігуранти нашого розслідування, знесено. На його місці височіє бізнес-центр «Столичний». Споруджувала його компанія «Менеджмент Ассетс Корпорейшенс» (МАКО), до речі, також зареєстрована за згаданою адресою. Єдиним її засновником наші джерела називають Олександра Януковича. МАКО в офіційних документах проходила як співзасновник компанії КБК, тієї самої, слід від якої веде до Межигір’я. Іще одна деталь: серед топ-менеджменту як «Кепітал Білдінг Корпорейшн», так і «Менеджмент Ассетс Корпорейшенс» фігурував (може, й досі фігурує) такий собі Андрій Федорук.
Будинок №102 на проспекті Хмельницького у якості юридичної адреси згадано було у статутних документах ТОВ «Донбаська енергетична компанія» (Донбас-Енком). Вона спеціалізується на розподілі й постачанні електроенергії. Серед її засновників – Олександр Дем’яненко, Олександр Шпак і Юрій Колмиков. Наскільки відомо, ці троє в 1998–2006 роках стали засновниками чи співзасновниками 10 комерційних структур, профіль більшості з яких – торгівля струмом та енергоносіями. Але ми зупинимося лише на одній із них – ТОВ «Донбаснафтопродукт», досить потужному гравцеві вітчизняного ринку торгівлі паливом. Ця компанія цікава, по-перше, тим, що Олександр Янукович колись обіймав у ній посаду заступника гендиректора. По-друге, серед її засновників, окрім мало кому відомих фірм, значиться швейцарський офшор Leman Commodities, що входить у сферу впливу почесного президента ФК «Шахтар» Ріната Ахметова. Отже, старший син президента керував частиною капіталу найбагатшої людини країни. Хоча не факт, що мова тут про гроші саме Ахметова.
Заплутані зв’язки. Віктор Янукович-молодший
Розгалужені ділові зв’язки гаранта Конституції простежуються й за лінією його молодшого сина. Віктор Вікторович, балотуючись у депутати Верховної Ради за списком Партії регіонів, зазначив у біографії як попереднє місце роботи посаду заступника генерального директора ТОВ «БК-Інжиніринг». Це будівельна компанія, серед співзасновників якої – два донецькі бізнесмени з вірменськими прізвищами і два товариства з обмеженою відповідальністю – БК і Веспром.
БК, що своєю чергою виступає як співзасновник групи будівельних компаній «Альтаїр», створила навесні 2004-го приватне підприємство «Вуглепостачання» й ТОВ «Фінансова компанія «Ягуар». За даними Тижня, «Вуглепостачання» заснував Віктор Бондік, брат депута від ПР Валерія Бондіка. Низка ЗМІ стверджували, що він племінник Віктора Януковича. Засновниками ФК «Ягуар», наскільки вдалося з’ясувати, є громадянка Ірина Дацко й зареєстрована у Великій Британії компанія «Нова Аструм». «Ягуар» виступив співзасновником майже 18 підприємств, більшість із яких спеціалізується на будівництві або торгівлі нерухомістю. Нашу увагу привернуло одне з них – ТОВ «Углепоставка», засноване 2000 року в Краматорську. У створенні цього ТОВ партнером «англійців» стала фінансова компанія «Д.К.» з того ж таки міста. Серед її співзасновників наші джерела згадують Сергія та Олексія Близнюків (обидва – Анатолійовичі). Згідно з офіційною біографією голови Донецької облдержадміністрації Анатолія Близнюка, в нього є два сини – Сергій і Олексій.
ТОВ «Веспром», інший співзасновник «БК-Інжиніринг», за даними Тижня, утворене 1997 року Асоціацією фінансових, промислових і торговельних підприємств «Донбаський розрахунково-фінансовий центр» (спеціалізація – агломерація кам’яного вугілля), ТОВ «Східавтотранс», ниточки від якого можуть вести до Межигір’я, і ТОВ «Промснабтехніка». Веспром своєю чергою заснував шість організацій, серед яких, крім згаданого «БК-Інжиніринг», слід виділити ще три. По-перше, це ТОВ «Кінотеатр «Зоряний». Той самий «Зоряний» на столичному Печерську, де Партія регіонів проводить свої масові заходи. По-друге, благодійний фонд «Відродження України». На цю організацію відведено було частину землі Межигір’я. По-третє, ТОВ «Спеціальна економічна зона «Донецьк», яке виникло ще тоді, коли Віктор Янукович-старший був губернатором Донецької області. Внесок у статутний фонд «спецзони» тоді зробили (через підконтрольні компанії) мало не всі олігархи Донбасу: Рінат Ахметов, брати Клюєви, Віталій Гайдук, Сергій Тарута та інші. Очолюючи місцеву ОДА, майбутній президент України активно лобіював створення на території області вільних і спеціальних економічних зон, що стали свого роду «чорними дірками в національній економіці», за допомогою яких ухилялися від сплати податків.
Тінь ЦК
Наведені факти ще не дають підстав стверджувати, що в родини Віктора Януковича й, тим більше, в нього особисто є розгалужені бізнес-інтереси. Президентські родичі офіційно значаться засновниками комерційних структур деінде, тож про їхній стосунок до якихось вагомих капіталів можна говорити лише гіпотетично. Втім, українські реалії свідчать: не конче мати легальні корпоративні права на активи, щоб ними володіти. Інше питання, чи мав змогу Віктор Янукович-старший збагатитись і створити власну бізнес-імперію? Уважно вивчивши його життєпис, доходимо висновку: так.
Зараз офіційні біографи Віктора Януковича пояснюють кар’єрні успіхи майбутнього президента його працелюбністю й позитивними людськими якостями. Але сумнівно, що тут обійшлося без впливових зв’язків. І очевидно, що вони були за лінією нинішньої «першої леді» України. Життя майбутнього президента різко змінилося саме 1972-го, коли він побрався з Людмилою Настенко, племінницею голови Народного суду міста Єнакієвого Олександра Сажина. Вже наступного року суд дружининого дядька зняв покарання (зняття судимості не слід плутати зі скасуванням. – Авт.) з Януковича, хоча термін їх погашення добігав кінця лише 1975-го; тоді ж колишній в’язень отримав диплом гірничого технікуму, а 1974-го вступив на заочне відділення Донецького політехнічного інституту. Маючи лише середню профтехосвіту, 1976 року Віктор Федорович стає директором автобази виробничого об’єднання «Ордженікідзевугілля». Такий злет нечуваний для тих часів: за Радянського Союзу 26-річній молодій людині та ще й із двома судимостями за плечима очолити велике підприємство було майже нереально. Утім, 1978 року Донецький обласний суд терміни Януковича скасував, тобто констатував, що майбутнього президента було засуджено незаконно.
2005 року, після Помаранчевої революції, прокуратура запідозрила, що документ про скасування покарань Януковича – фальшивка. Ці припущення підтвердила експертиза, але до суду справа не дійшла. Ризикнемо припустити, що правоохоронці 2005-го помилились і вироки юстиції справді 1978 року були скасовані. Інакше 1980-го майбутнього президента не прийняли б до лав Комуністичної партії. Кандидатові могли відмовити навіть тому, що його батько в 1940-х побував у полоні, чи мати – на примусових роботах у Німеччині, годі й казати про кримінальне минуле потенційного партійця.
Хто саме проштовхував Януковича і підчищав за ним бруд, зараз сказати неможливо. «Думаю, що його патронували з лав партії, «спрямовуючої» ролі КПРС забувати не варто», – зауважує Юрій Якименко, директор політико-правових програм Центру імені Разумкова. За часів СРСР Комуністична партія відігравала ключову роль у житті суспільства, і покровительство з боку її бонз відкривало чимало перспектив. Навіть очевидним кримінальникам. Ветерани правоохоронних органів пригадують: у другій половині 1980-х у них виникла стійка підозра, що лідерів злочинного світу покриває партноменклатура. Підтвердити її, щоправда, не вдалось: на призначення до МВС та прокуратури та сама номенклатура впливала теж.
Водночас спинаються на ноги кримінальні клани Донбасу, зокрема угруповання Ахатя Брагіна (відомий як Алік Грек), у лавах якого розпочав «кар’єру» майбутній мільярдер Рінат Ахметов. Його представники спеціалізувалися тоді на рекеті, шахрайстві та спекуляції (що її в СРСР вважали злочином). Зв’язки Аліка Грека з владою засвідчує факт: усі кримінальні справи проти членів угруповання закривались під тиском згори.
Розквітла корупція на державних підприємствах (а такими були всі). Збагачувалися за простою схемою: частину продукції відпускали на чорному ринку. Вугілля теж було ходовим товаром, бо ж, наприклад, приватні оселі на Донбасі повністю не газифіковані й досі.
1987 року Віктор Янукович обіймає посаду першого заступника директора Донецького державного виробничого об’єднання вугільної промисловості з матеріально-технічного забезпечення і транспорту. Тобто під контролем «зама» зосередилися значні ресурси, і можна було б цинічно припустити: щось прилипло до його рук.
Тіньові капітали рухалися, знову ж таки, в тіньову економіку, у так звані «цехи» – підпільні фірми, що працювали на чорному ринку. «Існував у нього (Януковича. – Авт.) зв’язок із патроном, який був пов’язаний із Києвом, із Міністерством промисловості, – заявив Тижню експерт, просячи не вказувати його імені. – Саме ця лінія і мала стосунок до «цеховиків». Останні тоді проходили етап так званої квазіполітизації, тобто обростали «дахами» в органах влади на рівні секретарів рай- та облкомів КПРС». Від цих «дахів» ниточки вели вище.
Незалежність України Віктор Федорович зустрів на посаді директора виробничого об’єднання Донбастрансремонт. 1994 року він – директор Донецького територіального виробничого об’єднання автотранспорту. На Донбасі саме в розпалі кримінальна війна між кланом Аліка Грека й угрупованням Кушніра – Рябіна. У місті чути автоматні черги й вибухи. За рік, 1995-го, під час футбольного матчу на стадіоні «Шахтар» спрацьовує керована бомба. Ахать Брагін гине, його спадкоємцем стає Рінат Ахметов. 1996 року Віктор Янукович – перший заступник губернатора Донеччини Володимира Щербаня. За рік убивають найвідомішого публічного політика регіону – депутата Верховної Ради, бізнесмена Євгена Щербаня. 1997-го президент Леонід Кучма усуває з посади очільника області Володимира Щербаня й на його місце ставить Януковича.
Вважають, що це призначення лобіювали місцеві олігархи й «червоні» директори. «Янукович став компромісною фігурою, котра влаштовувала всіх і нікому не заважала, – вважає Андрій Мішин, директор Інституту стратегічної політики. – Також узято було до уваги управлінські якості майбутнього президента». Експерт зауважує, що до початку політичної кар’єри Віктор Федорович працював директором державного незбиткового підприємства, що перебувало в нормальному діалозі з усіма органами влади.
Чи був Янукович просто висуванцем, який гарно вислужувався перед своїми патронами? Чи вже перетворився на достатньо вагому фігуру, яка мала що запропонувати елітам?
Саме йому приписують авторство схеми «вугілля – кокс – метал», коли держава дотувала видобуток вугілля для переробки на кокс, завдяки чому собівартість металу різко впала, що дозволило донецьким фінансово-промисловим кланам за короткий час нажити значні статки. Зокрема й групі Ріната Ахметова. У часи губернаторства Янукович пролобіював загороджувальне мито на імпортний кокс, що збагатило власників коксохімічних комбінатів, а також був ініціатором створення на території області вільних економічних зон, які давали змогу місцевому бізнесу уникати частини податків. Із його приходом на посаду прем’єр-міністра 2002-го практично вся металургія країни закріпилась під легальним контролем донецьких. Услід за ним вони ввійшли до столичних кабінетів. Малоймовірно, що це не принесло Януковичу істотних дивідендів у вільно конвертованій валюті.
Патронсько-клієнтський варіант
Якщо наші припущення слушні, за роки кар’єри Віктор Янукович мав би акумулювати значний капітал і обрости численними активами. Та офіційні дані про них майже відсутні – ані він, ані його родичі не фігурують серед мажоритаріїв компаній національного масштабу. Вдалося знайти хіба що згадки про синів Януковича в комструктурах далеко не вищої ліги. Та якщо припустити, що в родини президента більше активів, ніж вважають, то як вона їх контролює, не володіючи корпоративними правами?
«У світовій практиці питання передання прав із номінального управління бізнесом добре відпрацьовано, – каже Володимир Дубровський, директор «CASE-Україна». – Зазвичай намагаються це зафіксувати в документах, бодай у таємних, де чітко прописано умови такої угоди та обов’язки кожної зі сторін. Та, як і внас, там існують цілком неформальні канали контролю над бізнесом, до якого господар грошей номінально жодного стосунку не має. Головною гарантією тут є його авторитет і наявність у нього силових важелів впливу – відповідних структур, кримінальних угруповань тощо».
«Зіц-голови» (які очолюють такі компанії. –Авт.) не підуть супроти справжнього власника, бо ж прекрасно розуміють, що подібний бізнес може існувати лише за могутньої лобістської підтримки патрона, – запевняє Віктор Чумак, директор Українського інституту публічної політики. – Вони прекрасно тямлять, що ризикують миттю втратити все, навіть життя. Покарати за непослух їх можуть виведенням із числа засновників, «наїздом» із боку податкової, УБЕЗу та інших органів контролю».
«Звичайно, як завжди, прямих доказів немає, але саме таким чином і діють усі наші можновладці, – продовжує Володимир Дубровський. – Вони всі до єдиного мають бізнес, який «кришують» і отримують із нього зиск. Намагаються офіційно не мати до нього жодного стосунку, водночас кожен отримує свої гроші – найчастіше готівкою на спеціальні офшорні рахунки у швейцарських чи кіпрських банках. Для управління грошовими потоками часто використовують родичів. Наприклад, вони числяться у штаті підконтрольної компанії й отримують належні господареві кошти у вигляді дивідендів чи навіть зарплати. Своєю чергою, хазяїн працює в режимі так званої адміністративної ренти. Тобто використовує свій статус, становище та зв’язки для максимального захисту інтересів компанії».
«Весь великий бізнес в Україні безпосередньо пов’язаний із владою, найчастіше саме через цю схему видаленого управління, – підсумовує Віктор Чумак. – Усі політики – це в тому чи тому вигляді бізнесмени. Весь український соціум побудований на патронсько-клієнтській моделі стосунків бізнесу та влади. Фактично через отакі схеми всі з усіма переплетені. Наприклад, у сина Януковича є банк, пов’язаний, своєю чергою, з іншими фінустановами та компаніями. От вам і ланцюжки, яких просто так ніколи не відстежиш».
За останні півроку президентське прізвище часто лунало в контексті оборудок на фінансовому ринку країни. Зокрема, повідомляли, що Олександр Янукович через підконтрольне йому ТОВ «Донснабтара» скуповує 100% акцій «Всеукраїнського банку розвитку» (ВБР). Вартість цього поглинання, за офіційними даними, становила 110 млн грн. Із переходом фінустанови до нового власника її очолила Валентина Арбузова – мати голови Національного банку України Сергія Арбузова. До приходу у владу Віктора Януковича він керував АБ «Український Бізнес Банк». За неофіційною інформацією, останній теж підконтрольний старшому синові президента, а Сергія Арбузова вважають касиром родини Януковичів. Опосередковано ці припущення підтверджує факт, що більшість фінансових операцій під час відчуження в держави Межигір’я і Сухолуччя проходили через «Український Бізнес Банк», чимало зі згаданих у цьому розслідуванні комструктур так само тримають рахунки в ньому. Крім того, до квітня 2007 року в наглядову раду банку вже входив згаданий вище Андрій Федорук. Також ЗМІ пишуть про дружбу Олександра Януковича з колишнім донецьким міліціонером Віталієм Захарченком, якого президент торік у грудні призначив головою Державної податкової адміністрації України. Справдження цих припущень підтверджує, що доля вітчизняних капіталістів тепер може залежати від родини Януковичів. Україна перетворилася на бізнес-проект однієї сім’ї?