Віце-прем’єр активно готується до місцевих виборів, намагаючись закріпитися в ніші незалежної третьої сили, яка начебто готова для блага країни співпрацювати як із представниками чинної влади, так і з опозиційним до неї БЮТ.
Сам собі опозиціонер
Складається враження, що Сергій Тігіпко веде власну гру. Принаймні його політехнологи дуже стараються, щоб у багатьох таке враження склалося. Він і справді має можливість спиратися на свої ресурси. Наразі статки Тігіпка оцінюють у більш ніж $500 млн. Чимало експертів вважають, що Тігіпко може розраховувати не лише на гарний результат на місцевих виборах, а й отримати власну фракцію у Верховній Раді після виборів 2012 року. Політолог Володимир Фесенко, наприклад, прогнозує, що тоді Тігіпко має всі шанси обійняти посаду прем’єр-міністра. Таємницю успіху віце-прем’єра політологи пояснюють його здатністю відчувати політичну кон’юнктуру. «В Тігіпка є певний політичний нюх. Він вчасно пішов від Януковича після другого туру президентських виборів у 2004 році. Може здатися, просто злякався, але з іншого боку, він вирішив не підставлятися, коли побачив, що перемагає інша сторона. Він вдало пересидів той період у бізнесі, не втручаючись у політику, а потім вдало вийшов на старт президентської кампанії, і більше того, скористався нішею для «третьої сили», – наголошує науковий директор Школи політичної аналітики при НаУКМА Олексій Гарань.
Напередодні місцевих виборів Тігіпко пішов, здавалося, на самогубство. Працюючи в уряді, він дозволяє собі критикувати… владу за неспроможність здійснити реформи в країні. Самокритика чи критика колег у команді Януковича дотепер були неприпустимі – за «неправильний» меседж балакучого чиновника відразу відправляли у відставку. «Сьогодні все одно недостатньо політичної волі в цілому. Я говорю про владу в цілому… Є серйозна проблема з виконавцями», – натомість рубає з плеча Тігіпко, прозоро натякаючи на членів Кабміну на чолі з Миколою Азаровим. Політтехнологи лідера «Сильної України» зараз роблять усе, щоб максимально дистанціювати віце-прем’єра від Партії регіонів. Для цього, зокрема, використали й зрив позачергових виборів мера міста Ізмаїл Одеської області, що планувалися на 1 серпня. В команді Тігіпка події в Ізмаїлі назвали репетицією зриву виборів у місцях, де кандидати від влади не користуються популярністю.
Віце-прем’єрові раптова опозиційність дивним чином сходить із рук. А це вже наштовхує на думку про певні домовленості партії влади з лідером «Сильної України» щодо придворної опозиції.
Свій серед чужи
Проект «Тігіпко» в цілому вписується в стратегію Партії регіонів із отримання зручного спаринг-партнера. В партії влади, схоже, закінчився кастинг на роль конструктивної опозиції, яка має нейтралізувати справжніх інакодумців.
На роль «коханої дружини», котрій дозволяється м’яко покритикувати владу, в ПР хотіли взяти Арсенія Яценюка, але план зірвався, кажуть наближені до партії влади. Тепер цю роль, вочевидь, не проти віддати Тігіпку. Можливий сценарій такий: за домовленістю з ПР віце-прем’єр іде у відставку на початку виборчої кампанії, пояснюючи свої дії тим, що влада не дає йому здійснювати реформи, тому він не може лишатись в уряді. А після виборів представники «опозиційної» «Сильної України», які потраплять до місцевих рад, створюватимуть коаліції з ПР. Формування іміджу Тігіпка-опозиціонера потрібне регіоналам насамперед для перетягування на бік «Сильної України» виборців, які підтримують політичну силу Тимошенко.
Сергій Тігіпко вже працював із багатьма людьми, які представляють нинішню владу. Обіймав посаду першого віце-прем’єра, а пізніше міністра економіки за президентства Леоніда Кучми, у 2003–2004 роках очолював Нацбанк. Устиг попрацювати і в команді Януковича, очолюючи 2004 року його виборчий штаб. Щоправда, він мало впливав на роботу штабу й залишив біло-блакитних, як тільки стало зрозуміло, що Янукович програє вибори. Але цього разу сторони можуть налагодити більш плідну співпрацю. Аналітики наголошують: у Тігіпка немає команди, на яку він міг би спиратися, йдучи в самостійне політичне плавання, тому віце-прем’єр може пристати на пропозицію біло-блакитних. Як розповідають політологи, котрі свого часу консультували Тігіпка, сформувати команду відданих собі людей він просто не здатен: коли бачить, що більше не може використати людину у власних цілях, втрачає до неї інтерес і намагається якнайшвидше її позбутися. Така поведінка обурює інших членів команди. «Тігіпко працює так: вкладає гроші, залучаючи здібну молодь, якій дає доручення. Використовує підготовлені молодими людьми матеріали, але найманий працівник ніколи не запропонує творчого підходу. Тому й не пропонує Тігіпко інноваційних рішень», – розповіла Тижню людина, яка знає Тігіпка ще з часів його перебування на посаді віце-прем’єра в 1997 році.
До того ж Тігіпко ще не сформував ядерного електорату, як Янукович чи Тимошенко. «Він як флюгер повертається за симпатіями тих людей, що його на цей момент підтримують. Структура його виборців дуже сильно змінюється й залежить від того, які тези він зараз озвучує. Озвучував гарні тези для підприємництва, – його підтримав малий та середній бізнес. Щойно почав робити заяви про необхідність непопулярних заходів (запровадження штрафів за несплату комунальних тарифів, податку на нерухомість тощо – Ред.) – рейтинг пішов донизу», – констатує Тарас Березовець, директор агентства політичного консалтингу «Політтех».
Якщо ж план із конструктивною опозицією не буде реалізовано, Тігіпко, вочевидь, піде у відставку вже як цап відбувайло, винний у всіх прорахунках уряду. Найбільше ж критикуватимуть його за Податковий кодекс, відповідальність за прийняття якого взяв на себе лідер «Сильної України». За такого сценарію, подальша популярність Тігіпка залежатиме від того, що здасться виборцям переконливішим – звинувачення від влади чи його виправдання.
Золота акція Льовочкіна
Нещодавно екс-міністр Нестор Шуфрич запропонував іще одну версію стратегії використання проекту «Тігіпко»: мовляв, політичну партію віце-прем’єра фінансують співвласник РосУкрЕнерго Дмитро Фірташ та глава президентської адміністрації Сергій Льовочкін, щоб виростити наступника Януковичу.
У «Сильній Україні» заяви Шуфрича категорично спростовують. За словами заступника голови партії «Сильна Україна» Костянтина Бондаренка, їхня політична сила ні з Фірташем, ні з Льовочкіним ніколи справи не мала, сама партія не має централізованого фінансування, а проблему пошуку коштів самостійно вирішує кожен регіональний осередок. Проте в політичних колах підтверджують – Фірташ та Льовочкін у «Сильній Україні» таки зацікавлені. Група Фірташа-Льовочкіна дратує інші центри впливу всередині ПР, тому вона ризикує втратити нинішню вагу, якщо робитиме ставку лише на Януковича. З іншого боку, Льовочкін мріє про посаду прем’єр-міністра, тому шукає нових союзників. Так само мав би бути зацікавлений у пошуку нових союзників і Тігіпко, який усе ж таки залишається чужинцем у команді Януковича і якому, за словами політологів, попри чималі статки, бракує коштів на розкрутку власної партії.