Пенсіонери. Ті, кому немає та не було ніякого сенсу виїжджати. У «республіці» в них є власні житла, стабільні робочі місця та звички. Так, грошей може не вистачати, але з виїздом навряд чи вони легко знайдуть роботу у своєму віці, а орендувати помешкання на саму пенсію теж нереально. Тож залишившись, вони більше виграють, ніж втрачають. Якщо пенсіонер має науковий ступінь, працювати він зможе доти, доки його не винесуть ногами вперед із робочого місця, бо «республіці» бракує досвідчених кадрів, а старий викладач із досвідом і науковим ступенем — то не гірший варіант для роботодавця. До речі, «за» нову владу той пенсіонер чи «проти», немає ніякого значення, головне — не говорити про це вголос. Мій знайомий працює в одному з університетів більше ніж 50 років. Нині йому за 80. Діти привозять його на кафедру та виводять під руки з роботи, бо він для них — курка із золотими яйцями. Він дитина війни, має пільги на комуналку, а головне — працював з усіма ректорами й пережив їх. І всім він був потрібен, бо ні з ким не конфліктував. Так, старий не працює за комп’ютером, іноді втрачає свідомість і довго не може пригадати, із якої ноги йому йти. Але ж замінити його ніким, бо на їхній кафедрі всі працюють на півтори ставки.
Читайте також: Гра в науку
Молоді. Таких безліч. Ті, хто ще вчора здобув диплом про місцеву вищу освіту й має великі амбіції. З переваг: сьогодні не потрібно працювати чотири роки, щоб обійняти посаду старшого викладача. Не треба мати ані наукові статті, ані методичні видання чи щось таке. Головне просто бути. І ще є момент певної спекуляції. Молода людина, відчуваючи певний тиск на себе, може сказати: «Я краще посиджу вдома, ніж так важко працюватиму». І цьому працівникові немає різниці, що триває навчальний рік чи що він має якісь моральні обов’язки перед колективом або студентами. Молодий викладач може розвернутися та піти, бо працювати за пропоновані гроші, на його думку, смішно. Звичайно ж, ні про який престиж професії вже й не йдеться. І в такій ситуації крайнім стає завідувач кафедри, який муситиме закривати всі гарячі вакансії будь-ким.
Серед таких вчорашніх студентів є й ті, хто доволі легко стає через рік-два мало не проректором, маючи досвід роботи секретарем чи лаборантом в аналогічній установі. Звучить абсурдно, але це правда. Проректор із виховної роботи одного місцевого вишу нещодавно працювала секретарем коледжу цього закладу. Зараз той шлях, коли кухарка керувала державою, можна простежити наочно. Водночас є й ті, хто використовує всю ситуацію як трамплін. Мітинги — із задоволенням, бо там можна зустріти потрібних людей. Зібрання, наради, матчі — таких молодих та амбітних можна побачити на всіх цих заходах. Потім їх уже нагороджують грамотами за відданість спільній справі, а затим різко підвищують. Усі розуміють, що людина просто з’явилася в потрібний час у потрібному місці, її запам’ятали, побачили бажання працювати, із нею стали вітатися, а потім усе склалося.
Читайте також: Освітній колапс в «ЛНР»
Корумповані. Дивна категорія «сірих кардиналів». Ті, кого рідко нагороджують, але всі знають їхні імена. Ці люди залишилися у своєму місті, бо прекрасно забезпечують власну родину роботою у вищому навчальному закладі. Вони можуть бути завідувачами кафедр чи лаборантами — це не має жодного значення. Головне — впливовість і зв’язки. Таким ставлять іспити, не перепитуючи, із такими цілуються при зустрічі та прагнуть товаришувати. Їхні контакти передають пошепки та вітають зі святами. Це дуже впливові люди у своєму колі. Вони з легкістю вирішують усі питання на будь-яких рівнях. Найважливіше, що завдяки роботі вони можуть забезпечити свою родину, сім’ї дітей, онуків. Я знаю кількох викладачів, чиї діти вчаться у вишах України, знаю й тих, чиї діти закінчують аспірантуру й докторантуру в Україні, перебуваючи там на гроші батьків. Таких собі «сірих кардиналів республіки». І, до речі, це знають усі, жодного нонсенсу не буде, коли такий молодий учений згодом переїде до Луганська у власний дім та почне працювати вже в «республіці». Усі розуміють, що таке зараз життя, такий час.
І рахунок про закриті «під ключ» сесії йде не на одиниці чи десятки — на сотні. Це місцеві військовослужбовці, торгівці, мешканці Росії, дорослі або ж дуже зайняті чимось студенти, які можуть працювати на ринках РФ чи в ресторанах Криму, а вчитися в Луганську. Для таких є певний арсенал послуг: частково або ж повністю закрита сесія з присутністю студента чи й без нього. Є прейскурант із винагородами за контрольну, залік, іспит, практику, дипломну чи магістерську роботу. Ціни, звичайно ж, упали після війни, але, маючи з десяток своїх студентів, можна жити. Я знаю ситуацію, коли після вдалої сесії лаборант однієї з кафедр забезпечила своїй родині 20 діб відпочинку на курорті в Краснодарському краї. І в неї все склалося! Головне, щоб «клієнти» та колеги були задоволені, бо в разі скарг є ризик кримінальної відповідальності та звільнення. І тут річ не в хисті чи чомусь абстрактному: найважливіше, щоб не було незадоволених позаду. Так, голова приймальної компанії одного з університетів працює на цій посаді вже чотири роки без вихідних, не вимагаючи звільнення від нелегких обов’язків. Мотиви зрозумілі — гроші за вступ потрібних людей, забезпечення їх бюджетними місцями й престижними спеціальностями.
Читайте також: Ціна освіти в «ЛНР»
І є ще одна цікава категорія — інертні. Ті, хто просто звик до всього. Грошей ледь вистачає, робота звична, але немає рішучості змінювати щось у житті. Вони можуть мати додатковий прибуток, а викладання сприймають як інвестицію у власну пенсію.
Ще одна дивна риса нового часу — помста. Люди стали відплачувати тим, хто колись перейшов їм дорогу: не дав колись обійняти певне місце чи зняв із якоїсь посади. Я знаю одного професора, який стає деканом уже вдруге. Чому його усунули минулого разу? То було рік тому, коли прийшов інший ректор. Нині ректор змінився, і вже новий знімає тих, кого призначили торік без нього. Такі рокіровки стають відомими зранку, бо їх виношують, як очікувану вагітність, потайки. Цього літа пара коханців відкрила власний факультет в одному з університетів. Він реалізував амбіції ректора, яким був певний час після літа 2014-го, вона залишалася поруч із ним постійно. Вони готували свій факультет більше ніж рік, збираючи папери. Так, їм вдалося, але всім зрозуміло, що зроблено це лише задля того, щоб дістати можливість керувати кимось і бути при владі. Тепер ця пара приведе своїх людей, збере власну команду. І знову полетять шапки та голови, а хтось почне замислювати чергову помсту.
А ще нині дуже легко пройти шлях від студента до доцента за надзвичайно короткий термін. Ніхто не стане перевіряти папери, якщо за спиною такого талановитого та молодого викладача стоїть впливова особа. Є брак кадрів. Нормальне явище, коли викладач читає 13–15 дисциплін на півтори ставки. Лікарі працюють на дві ставки, їм це дозволено, викладач може офіційно працювати лише на півтори. Якість занять? Це інша річ. Головне, що на черговій нараді скажуть, мовляв, гості з Росії чи Абхазії були дуже задоволені якістю знань студентів і викладанням дисциплін у «республіці».