Геополітичний вибір України нині є найактуальнішою і найдражливішою темою для більшості українців. Чим ближче до Вільнюського самміту, тим запеклішими стають баталії довкола цього питання. Дров до жару підкладає інформаційна істерика російських і проросійських ЗМІ, які залишаються джерелом інформації для багатьох українців, політична пропаганда проекту Віктора Медведчука, яка лякає наших співвітчизниками ледь не апокаліпсисом після підписання Угоди про асоціацію з ЄС . Це продукування міфів нашаровується на маніпулятивні численні круглі столи, форуми та експертні висновки, які нібито покликані проаналізувати всі «за» і «проти». Натомість Тиждень.ua вирішив з’ясувати, що думають із приводу геополітичного вибору України звичайні громадяни. Опитавши кілька людей різних вікових категорій і роду занять, ми спробували відтворити умовний портрет типового прихильника ЄС і типового прибічника МС. Основний висновок: перші не бояться змін, навіть якщо вони спершу нестимуть труднощі, другі прагнуть зберегти статус кво і керуються принципом «нехай погано, аби не було гірше». Активність прихильників ЄС і пасивність адептів МС підтверджують і соціологічні дані. Так, за даними опитування групи «Рейтинг», чим вищий рівень освіти респондентів, чим молодші вони за віком, тим більше вони підтримують приєднання України до ЄС та менше утворення єдиної держави з Росією і Білоруссю. «Прихильники ЄС в переважній частині живуть в Центрі, Києві та на Заході країни і вони в основному молоді. Прихильники Митного союзу – це жителі південних та східних регіонів, і їх більше серед людей старшого віку. Відповідно до регіонального розподілу можна говорити й про мову спілкування – більшість прихильників ЄС україномовні, МС – російськомовні. Варто також відзначити показник урбанізації. Враховуючи, що більшість мешканців Сходу живуть в містах, а на Заході й Центрі більше сільського населення, то відповідно, більшість прихильників МС – це мешканці міст. Натомість, не можна говорити, що серед прибічників ЄС більше селян, просто частка сільського населення більша саме серед прихильників євроінтеграції» – підсумував Андрій Биченко, директор соціологічної служби Центру Разумкова.
Прихильники Європейського Союзу
Олександр С., 28 років, агропідприємець, Київ:
Україна в будь-якому разі підпише асоціацію в ЄС, хочеться це комусь чи ні. Європа – це набагато більший і вигідний ринок за Росію, і входження туди означає одне – підйом економіки. Наприклад, в моїй сфері це дасть можливість набагато швидше й легше реалізовувати свою продукцію. Враховуючи, що експорт піднімає економіку, мені особисто й багато кому в Україні вигідна асоціація – буде змога легко потрапляти з нашими класними херсонськими помідорами на польський, іспанський чи голландський ринок. Вигідно це й для того, хто ті овочі вирощує, адже зараз він їх продає по 5 грн., а з виходом на ринок ЄС зможе продавати по 10. Все це означає, що в Україну піде більше грошей та інвесторів. Бо зараз, знову-таки в агробізнесі, якщо хтось хоче, приміром, імпортувати в Україну насіння, починається: у нас ПДВ 20 %, а ще треба розмитнити, і як це зробити – ніхто не знає, але якщо заплатити потрібній людини $5 тис., то все буде в шоколаді. Підписання угоди з ЄС дозволить зменшити цю корупційну стіну бар’єрів, збільшить можливості для підприємців. І найголовніше. Дуже сподіваюся, що з підписанням цієї угоди до нас перестануть в Європі ставитися як до якихось бидло-гастарбайтерів і вимагати тільки що не аналіз сечі, щоб отримати – о, щасливчик! – заповітну візу. Нас прирівняють до нормальної, цивілізованої країни, а не «ніщєбродів біля Росії», яким навіть думати про Шенген зась. Краще мати візовий режим з Росією, і мені абсолютно байдуже, що там живуть чиїсь родичі чи що у нас спільні газові труби.
Олег, 30 років, програміст, Харків:
Навіщо нам ця розпусна Європа, якщо поруч є хороший сусід у вигляді РФ? У Європі порядній людині навіть справити потребу під деревцем вночі не дадуть спокійно… Хіба ж це життя? Це можна, те не можна, тут не стій, сюди не сідай. Тим часом у Росії – милий нашому серцю свинарник. Краса! А люди?! Там, у Європі, і випити немає з ким, і писок немає кому набити. А якщо серйозно – росіяни дістали своїм великодержавним шовінізмом. Росію ще й в себе вдома я не витримаю. Там ще гірше, ніж у нас зараз. І вони просто потягнуть нас за собою. Половина моїх родичів живе у РФ, тому можу оцінити ситуацію з того боку. Родичі мріють переїхати до України…
Читайте також: Початок. Аналіз Угоди про асоціацію
Вихід один – Європа. Але треба визнати, що це теж не казка. Я люблю їздити до східного блоку ЄС, багато спілкуюсь з людьми звідти в останні п'ять років. Тому знаю: з локальними продуктами ситуація буде непростою. Національні продукти і в Україні будуть витісняти дешевші продукти зовні, які підходять під стандарти ЄС. Буде навалом дешевого португальського вина, і буде вкрай сумно без кримських, адже вина південної України – це наше все… Але це ми якось переживемо. Згодом все налагодиться.
Ірина, 29 років, журналіст, Київ:
Я мрію, щоб у нас був безвізвовий режим із ЄС. Їздити до Російської Федерації жодного бажання не маю, а до ЄС – маю. Тож нехай росіяни хоч візи для українців запроваджують, мені байдуже буде. Зараз через візовий режим я зовсім не подорожую Європою – була лише у Польщі один раз. І п'ять годин стояла у черзі, щоб отримати візу. П'ять годин! З того часу намагаюсь їхати у відпустку тільки туди, де ліберальний візовий режим з Україною. Щойно повернулась з Ірану.
Українська економіка, здається мені, буде стабільно поганою, в який бік ми не вирушили б. Бо справа не в тому, куди ми там інтегруємось, а в тому, що робиться тут. У багаторічній історії корупції… Ще, напевно, з часів совка.
У будь-якому випадку, я навіть не впевнена, що ми підпишемо угоду про асоціацію з ЄС. Мені здається, що це буде як коли ми підписували план дій з членства у НАТО – всі готувались-готувались, але Росія була незадоволена, і тому Європа побоялась з нами щось підписувати. Буде те саме.
Роман, 44 роки, охоронець, Бровари:
Зрозуміло, що Росія нам абсолютно не цікава, хоча б тому, що це просто величезний мішок із ресурсами. І все. У них немає технологічного розвитку. У них всі технології – з Заходу. Зіпсувавши відносини з Росією, ми втратимо небагато. Я дивився цифри Держстату по експорту України в цілому. Матеріальний експорт – здається, 25% на Росію іде. І ще така ж приблизно цифра – експорт послуг. Хай навіть третина українського експорту йде до Росії – дві третини йде поза нею. РФ може взагалі все взяти й перерубати. Що далі? Буде погано, я не заперечую. Але лише рік-два – доки не перекрутимось, не переорієнтуємось. У нас в інформаційному просторі просто дуже багато всього, купленого росіянами, тому про це такий гамір. Але «перекручуватись» маємо самі, все залежатиме від нас. Ніякий Європейський Союз нам автоматично не допоможе, доки у нас, всередині України, не зміниться щось на краще.
Юлія Полуніна, 28 років, фотограф, Київ:
Я народилася в Сімферополі, тож дуже добре знаю, що таке жити в суспільстві, яке нічим не відрізняється від Росії, тобто Азії – хай не ображаються люди звідти, але речі потрібно називати своїми іменами. Люди в Криму в більшості дуже нагадують за своєю ментальністю росіян – вони постійно всім незадоволені, злі, непривітні. Саме тому я свого часу переїхала до Києва. Тому питання про підтримку євроінтеграції для мене взагалі не стоїть – це єдиний вихід для України. Якщо не брати навіть якихось ідеологічних питань, то нам вигідніше бути в ЄС з точки зору фінансової вигоди. ЄС – це найбільш потужне економічне об’єднання країн у світі, багатих, заможних, які здатні своїм впливом змінити ситуацію й у нас. Адже після того як підпишемо асоціацію з ЄС, наша влада буде змушена піднімати всі норми нашого життя до європейського рівня. Впевнена, що це єдине, що зможе рушити з мертвої точки ситуацію у нас, бо українці – люди горді, допоки не пнеш – не полетять. Я розумію, що євроінтеграція – це дуже важкий і довгий процес, бо нам доведеться ламати всю систему, ми стикнемося з купою труднощів. Але альтернативи ЄС нема.
Прихильники Митного союзу
Андрій, 33 роки, веб-дизайнер, Одеса:
Те, що ми ніколи не потрапимо до ЄС як повноцінні члени, які документи не підписували б – так само зрозуміло, як те, що вода мокра. Та й навіщо ЄС приймати Україну до себе згодом, якщо все, що потрібно від нашої країни, там можуть отримати вже після підписання угоди про асоціацію, угоди про асоціацію №2, угоди про ще щось згодом? Навіщо їм витрачати час та гроші на нас? Думаю, там альтруїстів немає. І навіщо нам псувати відносини з головним нашим партнером, Росією, через сумнівні перспективи?
Хоча, як на мене, перспективи навіть не сумнівні, а погані. Підписання угоди про асоціацію може остаточно вбити українську промисловість. На вулиці опиняться сотні тисяч тих, хто сьогодні ще має роботу. Підвищаться ціни на комунальні послуги. А жодних реверансів з боку РФ на кшталт спільних виробництв, зниження ціни на газ, російських інвестицій в Україну більше не буде. Ситуація напередодні виборів суттєво погіршиться. Янукович однозначно втратить владу, ми зараз спостерігаємо за його політичним самогубством. Від того, хто її отримає, залежатиме подальша доля України, від федералізації до, не дай Боже, громадянської війни… Тож вступ до Митного Союзу дозволив би нам спокійно жити далі, і при цьому розвиватись.
Володимир, 28 років, менеджер з продажу, Запоріжжя:
Я за приєднання до Митного Союзу. Ми зможемо отримувати дешевшу нафту, газ. Ціни на енергетичні ресурси, як мені здається, зростають саме внаслідок псування наших з Росією відносин. ЄС теплішими наші будинки не зробить, і безкоштовно нам газ не видаватиме.
Поза цим, мені здається, що питання вибору між МС та угодою занадто політизоване. Наскільки я розумію, не йдеться ані про реальний вступ до Європейського Союзу, ані про приєднання до «Російської імперії». Це суто економічне рішення і, певна річ, ми маємо співпрацювати з Росією. Переваг вступу до ЄС для економіки я не бачу. Багато говорять про те, що українська продукція зможе вийти на європейські ринки. Але чому ж досі не вийшла? Чому основним ринком збуту для нас є ринки Росії? У Москві на полицях магазинів я бачив українські товари, і чимало. Коли подорожував Європою – не помічав. Мені здається, що українська продукція просто не буде конкурентоспроможною на ринку ЄС.
Олександра, 47 років, домогосподарка, Київ:
Зараз сільськогосподарськими роботами у ЄС займаються громадяни Болгарії та Румунії. Вже у 2014 році їм буде дозволено трудитися там на більш кваліфікованих напрямках. Отже, у якості рабів на плантації прийдуть українці. Це сором. Але не тільки, адже доки ми будемо збирати полуницю у Європі, через різноманітні нововведення занепадатиме наше сільське господарство. З членами Митного Союзу ми зможемо співпрацювати на рівних, тому що ми на рівних зараз. У нас схожі проблеми, стимул вирішувати їх разом, домагаючись європейських стандартів життя та європейських стандартів якості продукції. До того ж Митний Союз, на відміну від Європейського, не висуває Україні ніяких політичних умов, не намагається домогтися правового контролю над нашою країною, бажаючи вплинути на рішення українських судів.
Сергій К., 57 років, фрезерувальник, Харків:
Я вважаю, що Росія – це наш найкращий союзник, родич, зрештою. Тому нам треба бути з нею в зв’язці. Поки ми дружили – то й заводи працювали, й жити було легше. А одні ми геть ні на що не здатні. Нащо нам та Європа? Вона ж нас проковтне, та не подавиться. Там же мабуть нас всіх змусять англійською говорити – а я старий вже, щоб її вчити, мало того, що українську прийшлося вчити. Я взагалі родом з Твері, хоча мама в мене була українка. А ті гей-паради? Це ж якесь неподобство, як це так, щоб діти дивилися, як дорослі мужики цілуються на людях і щоб це вважалося нормальним? До речі, про заводи. Ми оце нещодавно в цеху обговорювали, що у нас старі станки, верстати. І все ж прийдеться змінювати під євростандарти, як залізницю, наприклад. Це все дуже важко для нас, робочих людей, бо ми ж будемо втрачати робочі місця, коли ті європейські норми будуть вводитися. У них там повна механізація – замість людей машини працюють. Ну й навіщо воно мені? Це власникам заводів гарно – вони зможуть свою продукцію продавати туди, а мені від того що, зарплата виросте? Та й взагалі, мені до пенсії трошки залишилося, я хочу прожити так, як жив, як звик, як завжди було.