Війна в Україні підкреслила роль НАТО, та водночас вивела на поверхню недоліки альянсу. НАТО десятиліттями катастрофічно недооцінювало російську загрозу, тож нині потребує нових планів, нового військового потенціалу, нових командних структур, нових зобов’язань і нових підходів.
А напередодні саміту 2023 року у Вільнюсі альянс також потребує нового лідерства — і нового очільника. У вересні наступного року чинний генеральний секретар Єнс Столтенберґ іде з посади, щоб очолити центральний банк у рідній Норвегії. То хто ж прийде йому на зміну?
Передусім бажано, щоб новий керівник володів політичним впливом: адже людині, яка збирається вказувати можновладцям, що робити, не завадить особистий досвід. Окрім того, було б добре, якби генеральні секретарі самі виконували те, що пропагують: лише дев’ять із 30 країн-членів НАТО виконують умову про бюджет на оборону на рівні 2% ВВП, прийняту на Ризькому саміті 2006 року. Відтоді змінилося три генеральні секретарі — усі вони походили з країн, які не дотягували до цього рівня: Нідерланди, Данія і Норвегія. Легковажне ставлення до оборони обурює Сполучені Штати — і важитиме ще більше, коли Трамп знову стане президентом.
Інші нюанси також багато важать (чи принаймні повинні багато важити). Досі всі генеральні секретарі НАТО були чоловіками. До того ж, попри те, що 14 із 30 країн-членів альянсу після 1945 року тією чи іншою мірою зазнали комуністичного правління, з 1991 року усі лідери НАТО походили зі «старого Заходу». Тож в ідеалі було б знайти жінку, колишню прем’єрку чи президентку зі «східноєвропейської» країни, де не шкодують коштів на оборону.
Є кілька кандидатів, які відповідають більшості, та не всім критеріям: приміром, колишня британська прем’єрка Тереза Мей. Трансатлантичні зв’язки і військова міць Сполученого Королівства грають їй на користь; чого не скажеш про її особисті нікудишні соціальні навички. Італійка Федеріка Моґеріні була провідною дипломаткою Європейського Союзу і на посаді міністерки закордонних справ перевершила нехай і не всі, та деякі сподівання. Проте Італія хронічно скупиться на оборону, і новий популістський правий уряд у Римі навряд підтримає Моґеріні. Канцлерка Німеччини Анґела Меркель — впливова особа, але навколо її рішень стосовно Росії постало багато питань, а Німеччина, незважаючи на обіцянки, лишається скнарою у сфері оборони. Однак жодна з цих кандидаток не матиме підтримки там, де це справді важливо, — у Вашингтоні.
Читайте також: Чого очікувати після поразки?
Віцепрем’єр-міністерка Канади Христя Фріленд похвально вороже налаштована щодо Росії. В очах багатьох людей українське походження цієї жінки забезпечує їй «почесний східноєвропейський» статус. (І до того ж, зізнаюся, вона моя подруга і колишня колега). Проте Канада теж пасе задніх у сфері оборони — витрачає лише 1,36% ВВП. Навіть на тлі обіцяного зростання витрат дотягне лише до 1,5% за п’ять років. Незважаючи на щедру допомогу Україні, Канада все ще відіграє мінімальну роль в європейській безпеці.
Наразі є також додаткова кандидатура Колінди Ґрабар-Китарович, яка у 2015–2020 роках була президенткою Хорватії. Раніше вона працювала в НАТО. Проте на заваді стане її колишній ентузіазм щодо тісніших зв’язків із Росією, а також млява позиція Хорватії стосовно України. Президентка Словаччини Зузана Чапутова — красномовна і рішуча, однак негаразди словацького уряду неабияк послабили її шанси.
Поки що виокремлюється прем’єр-міністерка Естонії Кая Каллас. На чолі з нею Естонія, як на таку маленьку державу, зробила для України більше, ніж будь-яка інша країна, забезпечуючи з державних і приватних ресурсів кошти й оснащення на рівні 1% ВВП. Витрати на оборону сягають 2,8% національного доходу. Каллас — 45-річна політикиня, колишня депутатка Європейського парламенту. Вона чудово показала себе у численних телевізійних виступах на міжнародних каналах і проводила паралелі між випробуваннями її країни за часів радянської окупації й теперішніми стражданнями України. Вона знає це з особистого досвіду, адже її маму у шестимісячному віці депортували в Сибір.
Якщо порівнювати, то краще за Каллас бачення й цінності вільного світу доносить хіба що президент України Володимир Зеленський. А його країна не входить до складу НАТО. Поки що.