«Під час концерту в РФ…» — починаю читати новину. Уява домальовує: «Під час концерту в РФ глядачі в залі піднялися зі своїх крісел на знак протесту проти війни Росії в Україні».
Однак такої новини ми ніколи не прочитаємо, напевно.
Четвертого вересня 1965 року в переповненому київському кінотеатрі «Україна» під час прем’єри фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» пролунав заклик до публіки: «Хто проти тиранії — встаньте!». Джерела різняться, хто з присутніх закликав першим — Іван Дзюба, Василь Стус чи В’ячеслав Чорновіл. За спогадами очевидців, з 800 глядачів у залі встали 50–60 осіб. «Малесенька щопта», — напише згодом Стус.
Це був перший публічний протест проти хвилі арештів української інтелігенції. Іван Дзюба піднявся на сцену вручити квіти художниці фільму Лідії Байковій і, скориставшись близькістю до мікрофона, звернувся до зали: «Зараз проходять масові політичні арешти української інтелігенції і молоді в Києві, Львові й інших містах. Повторюється 1937 рік. Молодь повинна заявити протест владі, затаврувати ганьбою за несправедливість», — це зафіксовано в спецповідомленні КДБ від 6 вересня 1965 року.
Читайте також: Зрозуміти Василя Стуса – публічне інтерв’ю й прогулянка
Незабаром усі вони: і Стус, і Дзюба, і Чорновіл, і Параджанов — потрапили за ґрати. Вони знали про 1937-й і знали, на що здатна ця система, щоб зламати опір. Але мовчати не могли. Не могли дозволити так із собою чинити.
Чи знайдеться в сусідній президентсько-парламентській федеративній республіці бодай 50 осіб, які публічно встануть на знак протесту проти війни Росії в Україні?
Принаймні досі не знайшлося.
Про що це свідчить?
Висновок перший. Якщо таких людей немає взагалі, це вкотре підтверджує, що війну веде й підтримує не Путін, а кожен росіянин. Очевидне для більшості (на жаль, досі не всіх) українців, це твердження не очевидне Заходу, у цьому повсякчас доводиться переконуватися.
Висновок другий. Якщо сміливців піднятися на знак протесту не буде через страх арештів, отже, сучасна Росія ще страшніша за тоталітарну радянську диктатуру, що проголошувала гасла про найдемократичнішу у світі Конституцію, а насправді вся країна була Великою зоною, за висловом дисидентів, ув’язнених у Малій зоні — у таборах.
Сьогодні російській владі не потрібно таборів і масових арештів незгодних із режимом. Бо незгоди немає.