Роль Великої Британії особливо важлива у двох напрямах. Один з них — співпраця у сфері оборони, розвідки та безпеки. Британці мають людські й технічні можливості, до яких не дорівнятися майже жодній іншій країні. Ми можемо давати поради й застерігати щодо загроз. Ми можемо забезпечити навчання. Ми можемо відправляти війська, воєнні літаки та кораблі. Ми маємо ядерну зброю.
Наші внески часто скромні з практичного погляду, але багато важать, особливо в час, коли міжнародна картина така похмура. Адміністрація Дональда Трампа застосувала доволі жорсткий підхід до Росії, однак риторика президента США нерідко запальна й тривожна. Чи може він скасувати участь США в навчаннях Defender, що невдовзі відбудуться в Європі й стануть найбільшими з 1980-х років? Ніхто не знає. «Президентові не подобаються навчання», — сумно сказав мені один з його радників на Мюнхенській конференції з безпеки. Очевидно, він думає, що вони дорого обходяться. Узагалі-то, якщо не вправлятися в обороні, витрати будуть іще більшими. Коли відносини з Америкою непевні, важливішу роль відіграють інші країни.
Читайте також: Звіт розвідки Норвегії: безпекові загрози з боку Росії та Китаю у 2020 році
Це може означати більшу залежність від Франції — єдиної серйозної військової сили в континентальній Європі. Проте Емманюель Макрон, схоже, намірився знищити довіру до своєї країни. Першим його промахом були торішні легковажні розмови про «стратегічну автономію» Європи. Вето на переговори про вступ Північної Македонії й Албанії в ЄС було необдуманим і незбагненним, так само як заяви про відновлення відносин з Росією. Часто складається враження, що французький президент вважає, що йому не гоже щось пояснювати, вислуховувати інші думки чи підлаштовувати свою політику. У Мюнхені він натякнув, що може переглянути вето на переговори про вступ до ЄС. Проте повертати репутацію значно складніше, ніж підтримувати.
Отже, лишається Велика Британія. Тут ризик у тому, що співпраця в галузі безпеки стає жертвою суперечок з ЄС про вихід британців. Розрахунки Даунінг-стрит можна зрозуміти. Скажемо шведам, естонцям, полякам та іншим: якщо хочуть і далі ховатися під нашою парасолькою, нехай тиснуть на переговорників у Брюсселі, щоб ті пішли нам на поступки в рибальському бізнесі, міграції чи будь-якому іншому з десятків суперечливих питань, що треба вирішити до літа. Деякі представники британського уряду, що не знають і не цікавляться подіями в «Європі», яку ми полишаємо, вважають такий підхід раціональним і практичним.
Читайте також: Дзяніс Івашин: «Росія ніколи не відпустить нашу країну у вільне плавання»
Якщо пощастить, нинішнім політичним театром усе й обмежиться. Та це небезпечні ігри. Великі країни, які керують ЄС, не поступляться. Їм потрібна юридично життєздатна й довгочасна угода, а не умови, що припадуть до душі прихильникам Боріса Джонсона. Ще гірше те, що йдеться про серйозний удар по без того постраждалій репутації Великої Британії в Європі. Загалом триватиме практична співпраця. Великій Британії потрібні ідеї й досвід її союзників — може, не настільки, як вони потребують нас, та все ж вони нам потрібні. У таких сферах, як переслідування шпигунів, стеження за літаками або обмін знаннями про воєнні звички Росії, найкраще діють спільні зусилля. Однак цінна довіра, що напрацьовувалася останні два десятиліття, принесена в жертву. Уся Європа стане слабшою. Велика Британія теж. А переможцями вийдуть — і то не дивина — Росія та Китай.