Вибачення як валюта в міжнародних відносинах. Колишні окуповані народи Східної Європи досі чекають від Росії того, що могли б вважати належним вибаченням за свої страждання і втрати у радянську добу. Росія вважає ці вимоги надуманими. СРСР в останні роки свого існування відрікся від пакту Молотова – Ріббентропа. Росія теж страждала за комунізму й не розуміє, чому виокремлюють її, коли іншим країнам теж є за що вибачатися.
Справді, Росія вірить, що Захід має вибачитися перед нею. Ми зумовили «геополітичну катастрофу» (за словами Владіміра Путіна) розпаду Радянського Союзу через маніпуляції цінами на нафту, запуск гонки озброєнь і фінансування попередників «Аль-Каїди» – афганських моджахедів. Тоді ми нав’язали Росії принизливі економічні реформи, на яких нажилися західні аферисти й спекулянти. А потім скористалися її ослабленням і розширили НАТО, паралельно фінансуючи вічно невдоволених і нав’язливих бунтівників під личиною «підтримки громадянського суспільства» – і все це в надії підсадити в Кремль піддатливе прозахідне керівництво.
Такі аргументи, м’яко кажучи, не зовсім правильні. Але суто як мисленнєвий експеримент цікаво уявити, як аналогічна риторика звучала б стосовно, скажімо, Польщі. У такій риториці офіційна Варшава визнала б, що нарікання на радянське вторгнення 17 вересня 1939 року були перебільшенням: насправді то була необхідна реакція на неспроможність Франції та Британії зупинити Гітлера. Поляки мали б перестати говорити про катинський розстріл і Варшавське повстання. Натомість дякували б Радянському Союзу за його внесок спершу у визволення, а тоді в індустріалізацію Польщі. Вони особливо вибачалися б за вступ до НАТО після розпаду радянської імперії і за розпалювання антиросійських настроїв у ЄС та НАТО. А ще погодилися б, що національна безпека їхньої країни опиняється під загрозою в разі конфронтації з Росією, але виграє від співпраці з нею. Інакше кажучи, усе, що тішить РФ, вважалося б благом для Польщі.
Такий підхід із погляду поляків абсурдний і відразливий. Але власне цього великою мірою західна думка хоче від України. Досить українцям торочити світові про сталінізм, натомість їм варто прийняти той факт, що з огляду на їхню історію зв’язки з Росією для України необхідні та неминучі. Вони мають також визнати, що ніколи не вступлять до НАТО, та й до ЄС теж навряд чи. Замість того щоб ганятися за сонячними зайчиками із Заходу, їм варто зосередитися на розрядці конфлікту з РФ, для чого потрібно змиритися з особливою роллю Кремля у своїй внутрішній політиці. Одним словом, досить українцям втягувати решту світу в непотрібний і небезпечний конфлікт.
Читайте також: Не піддаватись паніці
Такий підхід, звісно, не враховує страхітливої ролі Росії в початку та розпалюванні конфлікту і жертв українців: вони єдині, хто за розширення ЄС платив власним життям. Це орієнталістський, неоколоніальний погляд на схід Європи, який цілком виправдано засудили б, якби йшлося про Африку, Латинську Америку чи Азію. Але розігрується він на глибокому переконанні Заходу в тому, що справедливість важливіша за правду. Якщо Росія ображена на Захід, значить, напевне, хоча б частка провини останнього в тому є.
Отже, за власну безрозсудну невдячність мають вибачитися не лише українці (а ще поляки, фіни, естонці, латвійці, литовці, чехи, словаки, угорці та інші). Захід теж має вибачитися за під’юджування і потурання їм. Особливо серйозною помилкою було розширення НАТО, яке однозначно – на жаль, але цілком зрозуміло – спровокувало Росію на протидію.
Схоже на сатиру? На жаль, ні. Це сценарій. Що страшнішою видається конфронтація з РФ, то активніше західні діячі з гарячими серцями і м’якою волею шукають вихід. І поки ми картаємо себе за вигадані помилки, Кремль виграє.