Розповідь про змову двох хитрунів – Гітлера і Сталіна – в УТ №27 примусила мене згадати мої незабутні читання газети «Правда» за 1939-41роки. Війну Фінляндії 1939 було оголошено з «шляхетних міркувань». Виявляється, єдино законний робітничо-селянський уряд Фінляндії на чолі з Куусіненом (що сидів, правда, у Москві) уклінно попрохав Червону Армію звільнити фінську територію від незаконного буржуазного уряду, щоправда, визнаного всім світом включно з СРСР. Робітничо-селянський уряд звернувся до фінського народу через газету «Правда»: «Робітники, вбивайте підприємців! Селяни, вбивайте поміщиків! Солдати, вбивайте офіцерів! Червона армія несе вам радість і щастя». І тут же для наочності радості і щастя на тій само газетній шпальті надруковано фотографію, де похмурі громадяни міста Проскурів у кашкетах стоять біля гучномовця і слухають «пісні і танці народів СРСР».
У першу річницю пакту Молотова – Ріббентропа «Правда» друкує передову, написану самим вождем усіх народів Сталіним (Сталін любив писати передові, але їх не підписував). «Імперіалісти Англії і Франції, говорилося у статті, напали на миролюбну Німеччину і вирішили задушити голодом миролюбний німецький народ на чолі з геноссе Гітлером. Але ми зірвали ці «происки империализма» і годуємо його нашою пшеницею. Ми вдячні проводиреві Німеччини, який врахував наші західні інтереси, за згоду відновити кордони нашої держави в межах колишньої Росії. А от англо – французькі агресори такої згоди не давали. Цим пактом СРСР забезпечив собі мир на 30 років наперед». Яка передбачливість! Через 9 місяців Німеччина оголосить війну Радянському Союзу. Уже сипалися бомби, а газета «Правда» за 22 червня 1941 ще вихваляла вчорашніх союзників і ремствувала на імперіалістів Англії, на імперіаліста Черчилля за кривди, заподіяні миролюбним німцям. Річ у тім, що газета була зверстана напередодні війни. Але вже 23 червня тон змінився: Гітлера ганили, а Черчилля вихваляли. Але загальна тональність «Правди», як і 1930х, у перші місяці війни запишалася благодушно – лакувальною. Усі радлюди неухильно виконували план. Усі раднароди непорушно гуртувалися навкіл рідної партії. (Дарма, що невдовзі два десятки з них довелося депортувати на і за Урал за зраду ненависного Сталіна).
Воєнні дії часом описувалися майже ідилічно: на відтінку фронту N боєць NNспіймав двох німців. Про мільйони червоноармійців, взятих у полон гітлерівцями, не повідомляли. Провали й катастрофи сталінці звикли приховувати аж до Чорнобиля. Запам’яталася мені пам`ятка для боротьби з німецькими танками, що вона своєю безтурботністю скидалася на інструкцію до риболовлі: намальовано було схему танка з показом уразливого місця, а також пляшку з сумішшю (т. зв. коктейль Молотова). Рекомендувалося занурити сірника у рідину і пожбурити в акурат в уразливе місце. Только і дєлов!
Інерція прикрашання реальності підживлювалася тим , що вожді все ще жили у комфорті. У Кремлі потоками, як за комунізму, лилися коньяки, ікра, семга…(Про це згадував американський дипломат Гарріман: Ласий шмат застрягав мені у горлі. Я знав, що в цей момент гинуть від голоду ленінградці). У Ленінграді мільйон трупів лежали у морозяних домівках, а Жданов ласував апельсинами. Шкуринки викидалися.
І раптом «Правда» запанікувала. Сталося це 13 жовтня 1941. «Отечество в смертельной опасности! Враг у ворот Моквы!» Уряд і «гавнокомандующий», як жартували тоді, в ударному порядку у дачних(!) вагонах чкурнули до міста Куйбишева. Сталін, щоправда, примусив себе повернутися. Пережитий шок в`ївся у пам'ять, і пізніше вождь скаже, що головний тягар війни ліг на нього і на його генералів. У своїй доповіді 6 листопада 1941, прочитаній у найглибшому підземеллі Москви, він визнав неуспіх військової кампанії. Це звучало незвично, адже завше раніше йшлося лише про великі досягнення. На цю тему навіть було складено у 30х анекдота: – Як ви жили до революції? –Голод, холод. – А як за радвлади?- Голод, холод і большие достижения.
Та в неуспіху вождь звинуватив не себе за союз з Гітлером, а США. Мовляв, чому вони не воюють проти Німеччини. Америка, як знаємо, у війну вступила і виручила Сталіна, забезпечивши СССР пальним, порохом, студебекерами для катюш, літаками…Щоправда, американці жаліли своїх солдат. «Не ризикувати, ти нам потрібен живий», казали їхні військові статути. У нас натомість – ні кроку назад!
З кінця 1941-го «Правда» прищеплює масовій свідомості «науку ненависті». Тон її змінився на погромно-безжальний: кров за кров, смерть за смерть! Папа, убей немца!З 1944 го радпреса відновила фанфарно – підлабузницьку інтонацію.
На початку війни мені було 3 роки. Тож «Правду»за 1939-41 читав я в академічній бібліотеці у1960-х.