Падіння «Українського фронту»
Сталося так, що саме у Харкові вже колишній президент Віктор Янукович записав своє перше звернення перед втечею у невідомому напрямку. Події розвивалися стрімко.
На 22 лютого ще один колишній – голова ОДА Михайло Добкін – призначив з'їзд депутатів від Партії регіонів всіх рівнів від Південного Сходу України, Криму і Севастополя. Проходити зібрання повинно було під егідою незадовго до того створеного тим же Добкіним всеукраїнським об’єднанням з гучною назвою «Український фронт».
Підготовка до цього дійства була не менш пафосною: ще з вечора п’ятниці міліція перекрила дорогу біля Палацу спорту, в якому повинен був проходити з’їзд, а з суботнього ранку запрацювала класика регіонального жанру – почали підвозити бюджетників. Місцевих підкріпили приїжджими – шахтарями з міста Торез Донецької області. Загалом провладних мітингувальників набралося близько десяти тисяч. Неподалік від Палацу спорту поставили величезну сцену, затягнуту червоною матерією та прикрашеною так званою георгіївською стрічкою – офіційним символом «Українського фронту». Планувалось, що по закінченні зібрання з неї до пересічних «бійців» численних бюджетних частин звернуться «полководці» ПР з урочистою промовою. Мабуть, про перемогу. Але не так сталося, як гадалося.
Читайте також: Російська пропаганда: проблема, яку все одно доведеться розв’язувати
Ще напередодні форуму місцеві політики, напевне випереджаючи звинувачення, казали, що про сепаратизм не йтиметься. Так само сталося й на самому з'їзді: всі, хто брав слово, запевняли, що вони за єдину Україну і аж ніяк не хочуть допускати розколу держави. Максимум, що дозволили собі оратори, наприклад, сумнозвісний Вадим Колесниченко, – призвати до міцної дружби з Росією. Ну, і ще один відомий персонаж – керівник організації «Оплот», яка активно поставляла тітушок, Євген Жилін – благав керівників областей озброїти його хлопців хоч чимось, мовляв, їм дуже складно захищати свої принципи без зброї.
Звертатися було до кого: серед біля 6 тисяч «фронтовиків» були присутні керівники Харківської, Донецької, Луганської, Дніпропетровської областей та облрад, Криму і Севастополю. Підтримку Росії на зібранні уособлювали декілька губернаторів сусідніх з Україною областей, генконсул Росії у Харкові пан Семенов та голова комітету Держдуми РФ з міжнародних справ Пушков. До речі очікуваний приїзд на захід Азарова та Януковича не підтвердився. Та вже було не до Жиліна з його благаннями.
Ще до початку з'їзду неподалік від Палацу спорту почали збиратися прихильники харківського Євромайдану. Спершу їх було біля тисячі, однак ще до закінчення зібрання набралося від 10 до 40 тисяч (останню цифру озвучив Сергій Жадан – один з організаторів Майдану у Харкові) – така кількість людей на підтримку майданівців вийшла вперше за весь час. До харків'ян приєдналися також луганські «ультрас». Люди скандували: «Слава Україні!», «Слава героям Майдану!», «слава нації!», «Харків-Київ разом!», «тітушки, здавайтеся!», «Зека геть!». Нарешті Харків встав.
Тим часом з Київа почали приходити обнадійливі вісті: Раду переформатовано, колишній губернатор й давній ворог Кернеса Арсен Аваков призначений виконуваючим обов'язки Міністра внутрішніх справ. Ті з колег, хто був у середині, кажуть, що міський голова Геннадій Кернес почав нервувати, виходив у фойє розглядати, що відбувається на вулиці. Негайно по закінченні заходу Кернес і Добкін стрімко втекли кудись на машинах. Бюджетники з байдужим виразом на обличчях почали розходитися. На відміну від них дорого вдягнені чоловіки й жінки, що йшли осторонь від натовпу, виглядали розгубленими.
Ленінське питання
Прихильники Євромайдану вирішили йти пішою ходою до площі Свободи, це кілометрів з десять. Харківський Євромайдан вперше прийшов на центральну площу міста після того, як харківська влада огородила її парканом, щоб там не мітингували.
Поки йшла хода, на харківських екранах з'явився вже екс-президент Янукович. Він розповів пор державний заколот і про те, що не піде у відставку. Більше колишнього гаранта не бачили ані по телевізору, ані наживо.
На шляху до площі Свободи у людей народжується настрій валити Леніна – пам'ятник якому у Харкові чи не найбільший у СНД. На площі легко відбили атаку якихось захисників вождя. Постамент обліпили люди, стає гарячіше, натовп хоче діяти негайно. Хтось начебто пішов шукати техніку. Повно роззявляк. Жадан нагадує обіцянку Кернеса «поламати руки й ноги» за Леніна. «Де Кернес, а де ми?», – питає людей письменник.
Однак гарячі голови стримує депутат Харківської обласної ради, бютівець Іван Варченко. Він каже, що, по-перше, знімати Леніна краще днем, а не уночі, як вандали, по-друге, пам'ятник занадто великий, щоб його повалити відразу. Потім ще згадали, що точнісінько під ним проходить харківське метро.
Тоді замість знесення Леніна вирішили піти в обласну державну адміністрацію, з'ясувати, що залишила після себе влада, а також переговорити з тими чиновниками, які залишилися. Першим питанням на перемовинах з представниками обласної влади стає знос пам'ятника. Домовляються зробити це за всіма правилами на початку наступного тижня. Але вже вночі біля пам'ятника з'являються його перші захисники – не комуністи й не тітушки, а звичайні харків'яни, яки з різних причин не хочуть, щоб одну з пам'яток міста зносили. Наступного дня до Леніна підтягуються ще його захисники, монумент обносять парканом і розбивають біля нього табір, такий собі ленінський міні-майдан з польовою кухнею і лазаретом.
Майданівці займають будівлю обласної адміністрації.
Вони повертаються
У неділю, 23 лютого, Харків прощався з загиблим героєм Майдану Євгеном Котляром. День видавався сумним, але світлим: складалося враження, наче місто повністю в руках революціонерів – влада втекла раз і назавжди.
Однак раптово приходить неочікувана новина: Кернес повертається. До журналістів, які зібрались в очікуванні мера на харківському летовищі, пан Кернес вийшов бадьорим, жартував та посміхався своєю фірмовою посмішкою. Заявив, що втікати навіть не думав, просто провів законний вихідний на ділових зустрічах. І зовсім не в Грозному, що встигли приписати йому та Добкіну, а в Москві та Женеві, звідки й прилетів.
«Революція перемогла по факту», а «що стосується президента Януковича – це історія» – заявив міський голова, тому він готовий співпрацювати з новою владою. Навіть відповісти на питання, яки можуть з'явитися до нього у нового в. о. Міністра внутрішніх справ Авакова, але в рамках закону.
Кернес заявляє, що йде на площу Свободи, й на прохання журналістів телефонує Михайлу Добкіну. Той каже, що вже на шляху додому й також буде на площі за годину.
На площу Кернес прийшов тріумфатором. Запропонувавши спочатку кордону Майдану біля обладміністрації зняти маски й кинути бити, бо у них тут немає ворогів, мер під крики «Кернеса на нари!» пішов на протилежний бік площі до захисників пам'ятника Леніну. Там міського голову зустріли оплесками та гаслами «Кернес, ми з тобою!». Здається, віддай Кернес команду, і натовп кинувся б на штурм обладміністрації. Одначе він призвав до спокою і сказав, що харків'яни не повинні бити один одного, а жити у мирі. Однак про майданівців сказав, що вони «з тарганами в голові» і пообіцяв не віддавати їм «наш Харків». Згодом на площі Свободи з'явився й губернатор Михайло Добкін. Його також радісно вітали. Помітно нервуючи, на відміну від свого протеже, він запевнив, що у відставку йти також не збирається й у понеділок вийде на роботу, як завжди.
Пану Добкіну не довелось дотриматися свого слова: за робочий стіл його просто не пустили. Хоча Добкін й запевняв, що пройшов до кабінету й провів там засідання. Але як він це зробив – загадка, бо і центральний вхід до будинку обладміністрації, і боковий в'їзд, і приймальня губернатора контролюються самообороною. Хлопці кажуть, нікого не бачили. Єдине, де точно був Михайло Добкін – на площі неподалік від адміністрації, куди він під'їхав на автівці, проголосив, що місцеві «праві» начебто порушили обіцянку дати йому працювати повний робочий день, а потім написати заяву про відставку. «Нова влада не контролює їх», – промовив він, по-ленінськи простягаючи руку в бік майданівців й чкурнув. Того ж дня Добкін заявив, що балотуватиметься в президенти. Через день, у середу, на сайті обладміністрації з'явилася його заява про відставку з поста губернатора.
Тим часом Геннадій Кернес заробляє бали. Він ходить розмовляти з майданівцями й «георгіївцями» – захисники Леніна відзначають себе георгіївськими стрічками. Серед прихильників Майдану у Харкові немає жодного, хто міг би хоч трішки бути рівним мерові у справах з демагогії та вмінню маніпулювати натовпом. Правда, в середу свої ж назвали його «зрадником», коли Кернес наказав зняти російський прапор, вивішений перед міськрадою замість прапору Євросоюзу. Однак уже увечері він з лишком окупив тимчасову втрату довіри прихильників, знову з'явившись на площі Свободи у вигляді миротворця.