Є плюральність, і є плюралізм. Перше — це явище, а друге цінність. У XVI-XVII століттях терени Литовського князівства та Речі Посполитої звільнили себе від страшної релігійної війни, бо прийняли релігійний плюралізм. Коли на перший план вийшов націоналізм, то ці землі, як каже Тімоті Снайдер, стали кривавими. Україна є далі плюральною мовно, релігійно, культурно. Плюральність — це не проблема, а нагода і шанс, аби звести щось модерніше, ніж існувало досі. Якщо це вже у вас є, то було б дурницею йти назад до Вестфальської уніфікованої моделі нації, релігії і держави.
Україна має майбутнє лише як частина Європи, а не як щось, замкнуте на самій собі, подібне на Росію. Така закритість породжує Малоросію, яка РФ не протиставити ніяк. Абсолютне копіювання російських зразків релігійного життя є оцим малоросійством, від якого Україна не виграє.