Всесвітньо відомий російський журналіст Дмітрій Муратов підтвердив, що гроші від продажу своєї Нобелівської медалі віддасть українським біженцям. В інтерв’ю іншому опозиційному журналістові Алєксєю Вєнєдіктову він пояснив, що золоту медаль лавреата Нобелівської премії миру за 2021 рік буде продано через американський акціонерний дім «Heritage», а кошти за посередництва міжнародного фонду ЮНІСЕФ буде спрямовано на допомогу дітям-біженцям — як у Європі, так і тим, що опинилися в РФ. «Чужих біженців не буває», — сказав редактор московської «Новой газєти», випуск якої він добровільно припинив на невизначений час через неможливість об’єктивно висвітлювати російсько-українську війну.
Муратов відомий як послідовний опонент путінському режимові, його підпис стоїть під колективним листом 206-ти Нобелівських лавреатів на підтримку України від 02.03.2022 року та інших публічних звернень. На початку квітня на нього вчинили хуліганський напад: облили червоною фарбою за його антивоєнні виступи. В свою чергу, «Новая газєта» була мало не єдиним російським виданням, яке сповідувало демократичні цінності й незмінно впродовж років критикувало владу. Шість (!) співробітників видання були вбиті за свою професійну діяльність, серед її авторів є мої друзі. Наскільки я від них чув, Дмітрій Муратов — хороша порядна людина, чесний і принциповий журналіст, але для мене цього недостатньо.
Я мав би відчувати вдячність за таку нелегку в умовах тоталітарної Росії солідарність. Не можу. Ставлячи себе на місце Муратова, я уявляю, що йому так легше, тільки в такий спосіб він може зняти з себе відчуття жаху й сорому, які зараз відчувають хай нечисленні, але реально існуючі чесні росіяни. Іншими словами, він не може діяти інакше, ніж він діє, але… я не хочу ставати на його місце. Мене це не стосується. Алєксєй Вєнєдіктов — сам редактор нещодавно закритої владою радіостанції «Ехо Москви» й від учора «іноземний агент» — ставить йому запитання: «— А чому ви, Нобелівський лавреат, не звернулися до Путіна публічно? Можливо, вас би послухали?» І Муратов відповідає: «— Підписати ще якогось листа? А навіщо? В Адміністрації президента й без того знають мою позицію».
Читайте також: Голі королі російського лібералізму
Солідарність — продукт специфічний, для неї потрібна обопільна згода. Я знаю, що поодинокі громадяни Росії виходять на акції протесту, поліцейська держава карає їх з усім своїм умінням і завзяттям. По-людськи я не можу їм не співчувати. Але після того, що я вже бачив і чув за останніх 58 днів і за останніх 8 років, після того, що знаю й що неминуче дізнаюся згодом, мені ніяк. Взагалі ніяк.
Той же Муратов був і є активним учасником політичного життя РФ, він був або є членом партії «Яблоко», був або досі є членом громадської ради при тамтешньому МВС, він щосили захищає іншого мужнього росіянина, Алєксєя Навального — але, перепрошую, того самого Навального, для котрого «Крим не бутерброд». Він — частина тієї країни. Вєнєдіктов його питає: «— Чому ви досі тут?» Муратов відповідає: «— Моє місце тут». Це позиція російського патріота (без жодної іронії), якому болить і який сподівається покращити цю країну зсередини. Не вірю.
Я не вірю, що країна моїх предків (так — це Росія) надається до будь-якого покращення в принципі. Все, що ми наразі знаємо, — це те, що після кожної кризи, кожного переродження вона повертається до старої, добре наїждженої колії: сваволя згори й покора знизу, зажерливіть згори й бідність знизу, пиха згори й агресія знизу, естетство згори й архаїка знизу… Вся енергія, весь талант, усі ресурси йдуть на виробництво смерті: танки, гармати, літаки, крилаті ракети, балістичні ракети, гіперзвукові ракети й бомби, бомби, бомби… Плюс, звісно, колючий дріт. Це те, що за умовами суспільної угоди залишається від палаців, яхт, лондонських квартир і рахунків на Кайманових островах — але то вже новація, досвід останнього часу. Я не бачу ніяких ознак того, що Росія в її нинішньому вигляді й складі якось, колись дивним чином переродиться, знайде свій шлях, свою нову роль у світовій історії, зрештою, просто покається. Наразі й у найближчі роки, які мені залишилися, я бачитиму поруч із моєю країною жахливий масив ненависті, заздрощів, недовіри й нелюдської жаги принизити, провчити, захопити, знищити.
Я згадую післявоєнний (ще після тієї, Другої світової) іронічний вираз, американський, до речі: «хороший німець». Для нас дихотомія «хороші/погані росіяни» від 2014, а надто від 2022 року більше не актуальна. В сучасній Росії, поза всяким сумнівом, є певна кількість людей, які не емігрували, але яким боляче й соромно за свою країну. Скільки їх, важко сказати, можна припустити, що декілька відсотків. Вони намагаються кожен, як може, засвідчити свій протест і свою неучасть у колективному злочині. Ми безумовно цінуємо їхню позицію, але як позицію окремих порядних людей, а не як представників якоїсь гіпотетичної «іншої Росії».
Спробу примирити нас з «іншою Росією», до слова, на тому тижні зробив Ватикан: двом трудовим мігранткам, двом медсестрам римської лікарні, одній з Росії, другій з України було довірено разом нести хрест під час щорічної церемонії хресної ходи на Страсну п’ятницю. Пресслужба Святого Престолу пояснила таку ідею «спробою шукати примирення». Патріарх Української греко-католицької церкви Святослав відгукнувся вичерпно: «Спершу потрібно припинити нас вбивати, а тоді можна говорити про наступні кроки. Щоби миритися, треба бути принаймні живим».
Читайте також: Ірина, Альбіна і Франциск. Чим Папа розлютив українців і чи почули наш протест у Ватикані
А тимчасом у Росії готуються до всиновлення, всупереч усім можливим законам, правилам і конвенціям, депортованих українських дітей — і не лише з «евакуйованих» з Донбасу будинків-інтернатів (так, ніби дитячі будинки спорожніли в самій Росії), але також із лікарень або забраних від живих батьків у фільтраційних таборах — є наразі непідтверджені свідчення, але надто схоже на правду. Диявол спроможний на злу іронію: цікаво, нобелівське золото перепаде і вкраденим дітям?
Ти не можеш бути громадянином держави-агресора й бути непричетним до злочинів проти людяності. В світі різні настрої. Поряд із абсолютно безпрецедентною та безкомпромісною, неоціненною підтримкою й цілком відчутною матеріальною допомогою нас можуть готувати до миру з якоюсь уявною майбутньою Росією — нетоксичною, безпечною, гуманною й безумовно такою, яка не несе відповідальність за гріхи попередньої влади. Повірю, коли побачу, наразі ж Росія = Путін. Як і було сказано.