Перші зустрічі тодішніх президента США Рональда Рейґана та генсека ЦК КПРС Міхаїла Ґорбачова відбулися саме там. Першу особисту зустріч нинішніх лідерів США й РФ Джо Байдена та Владіміра Путіна також заплановано в Женеві, а перший зовнішньополітичний контакт на високому рівні між двома країнами вже відбувся 19 травня в Рейк’явіку. І хоча ісландська столиця виявилася місцем першої живої розмови між держсекретарем Сполучених Штатів Ентоні Блінкеном і міністром закордонних справ Росії Сєрґєєм Лавровим більше за збігом обставин (там відбувався саміт держав Арктичної ради, до якої належать обидві країни), ситуація в нинішніх двосторонніх відносинах Москви та Вашингтона спонукає до історичних паралелей.
Однак ці паралелі точно не вигідні Україні, а також іншим державам Східної Європи та Балтії. Чимало американських політиків вважають, що вони не вигідній Вашингтону.
Напередодні ісландської зустрічі Державний департамент США повідомив, що Вашингтон відмовляється накладати санкції на компанію Nord Stream 2 AG, яка займається плануванням будівництва та експлуатації однойменного газопроводу, на її співробітників і власника Маттіаса Варніґа, близького друга Владіміра Путіна, та ексагента Штазі (спецслужба часів НДР). Однак під санкції потрапляють лише залучені до проєкту судна. І все це, як було зазначено в пресрелізі, «в національних інтересах США».
Читайте також: Світові медіа про зустріч Блінкена і Лаврова: стежками холодної війни, в тіні «Північного потоку-2»
За кілька днів до того інформація про зміни в позиції адміністрації Байдена щодо «Північного потоку-2» (під час виборчої кампанії неодноразово лунали натяки, що нова адміністрація буде жорсткою до цього проєкту Кремля) просочилася в медіа, тому офіційна заява не стала аж такою приголомшливою. Шквал критики і в США, і зокрема на сході Європи поки що не затих, і цього точно не станеться до зустрічі двох лідерів у Женеві. «Адміністрація заявила, що трубопровід — це погана ідея і що це російський проєкт злочинного впливу. Я поділяю такі настрої, але не бачу, як сьогоднішнє рішення сприятиме зусиллям США щодо протидії російській агресії в Європі», — відгукнувся про рішення сенатор-демократ, голова комітету із закордонних справ Сенату США Боб Мендес. Водночас 1 червня 21 сенатор-республіканець, серед яких також один із членів сенатського комітету із закордонних справ Майкл Маккол, скерували до Державного департаменту США листа, у якому зазначено, що добудова російського газогону лише «дасть Кремлю можливість і далі поширювати свою дестабілізаційну поведінку в Європі та поповнить скарбниці Путіна для фінансування подальшої агресії». Республіканці нагадали, що чинна адміністрація була достатньо критичною у своїй риториці щодо газопроводу, тож відмова від санкцій підриває цю висловлену публічно позицію. Тобто санкції проти «Північного потоку-2» мають підтримку від обох американських партій. І це поки що «золота акція» для України, яку не можна втрачати.
Політика нинішньої американської адміністрації не така прямолінійна, як може здаватися на перший погляд. Кремлівська пропаганда й дезінформація, кібератаки проти Вашингтона (зокрема нещодавня проти американського трубопроводу Сolonial Pipeline, хоча в Білому домі й не вірять у причетність до неї Кремля, а говорять лише про «злочинців, які живуть у Росії»), втручання у вибори — все це точно не сприяє налагодженню відносин. Проте дипломатія не може існувати без переговорів. Тим паче, що до зустрічі з лідером Кремля Джо Байден збирається узгодити позиції із західними партнерами й, можливо, Україною. 11 червня він прибуде на триденний саміт G7 у британському Корнволі, далі перебереться на саміти НАТО та ЄС у Брюсселі й лише опісля, 16 червня, поїде до Женеви на зустріч із Путіним. Це перше закордонне турне нинішнього американського президента. Будь-яка перша іноземна поїздка нещодавно обраного лідера — це значною мірою політичний сигнал його порядку денного. Джо Байден неодноразово говорив, що його мета — повернути трансатлантичну єдність. Ба більше, в адміністрації кажуть, що відмова від санкцій потрібна й для налагодження відносин з Берліном, які добряче постраждали в часи Трампа. Одразу після оголошення офіційної позиції Білого дому глава німецького МЗС Гайко Маас назвав такий крок «конструктивним». Ліана Фікс з німецького аналітичного центру Koerber Stiftung також вважає, що це рішення було прийняте насамперед задля американсько-німецьких відносин, оскільки російські суб’єкти залишили в списку, а німецькі з нього вилучили. «На переговорах у Женеві на порядку денному буде чимало інших питань, «Північний потік-2» — не єдина тема. Тому йдеться більше про меседж Берліна, а не Москві», — каже в коментарі Тижню дослідниця.
Читайте також: Замінити труби кораблями
Справді, заплановано, що на порядку денному буде російська агресія проти України, підтримка Кремлем білоруського режиму й тиск на власну опозицію (зокрема доля Алєксєя Навального). За інформацією українського МЗС, зустрічі в Женеві передуватиме також контакт Байдена й Зеленського. Але поки що невідомо, у якому форматі він відбудеться. Усе це дає змогу подивитися на ймовірну зустріч американського й російського президентів дещо під новим кутом. Водночас поки що чимало американських політиків та експертів зазначає, що зустріч у Женеві принесе бонуси насамперед Путіну, адже посприяє досягненню бажаної мети. Владімір Путін хоче, щоб його визнавали впливовим міжнародним лідером, а зустріч з американським президентом лише дасть йому необхідну для цього легітимацію.
«Гадаю й можу собі уявити, що врешті-решт трубопровід «Північний потік-2» добудують, але ми не впевнені, що ним колись транспортуватимуть російський газ», — припускала в інтерв’ю Тижню євродепутатка від «Зелених» Віола фон Крамон кілька місяців тому. Якщо на виборах у Німеччині таки переможуть представники її партії, це справді можливо. Нині чимало уваги до передвиборчої кампанії в ФРН. Ще кілька тижнів тому «Зелені/Союз 90» очолювали рейтинги політичних партій у країні й переважали навіть керівну нині ХДС/ХСС. Однак за останні два тижні опустилися на другу позицію. Причин цього є кілька, й одна з них навіть пов’язана з Україною. Під час свого нещодавнього візиту до України співголова партії Роберт Габек в інтерв’ю заявив, що прагнення нашої держави отримати оборонне озброєння «обґрунтоване», однак його заява наразилася на шквал критики, зокрема серед пацифістського крила його партії. Інша — політичні «промахи» іншої співголови, Анналени Бербок, яка забула задекларувати премію від своєї партії.
Читайте також: Оборона за Байденом
До того ж Росія не залишає без відповіді політичні успіхи партії, що єдина в німецькому політикумі протистоїть її енергетичному проєкту. Так, після заяв про те, що в разі обрання канцлером Бербок скасує «Північний потік-2», «зелені» наразилися на кібератаку, найімовірніше з Росії. Також нещодавно три німецькі неурядові організації, серед яких і Центр ліберальної сучасності, заснований двома колишніми екополітиками, в Росії назвали «небажаними» й такими, що «становлять загрозу основам конституційного ладу та безпеки». Такі дії Кремля засвідчують, що кожному, хто йде йому назустріч, Москва робитиме кілька підніжок. Є шанс, що після зустрічі в Женеві та виборів у Німеччині, у Вашингтоні та Берліні це розумітимуть краще.