Так, ми заробляли при цьому непогані гроші, але понад рік просто заплющували очі на абсолютно безпринципну позицію влади. Та й самих себе. Задля можливості подібної торгівлі влада навіть пролобіювала створення так званої вільної економічної зони в анексованій АРК. Це, своєю чергою, багато в чому дало окупантам змогу уникнути продовольчої кризи на півострові. Незалежно від результатів блокади вона була потрібна, адже знову актуалізувала в масовій свідомості проблему Криму. Й усі раптом згадали і про підзабутих кримських татар, із яких понад 20 уже вбито за час окупації, і про несвободу слова, думки та віросповідання. Та й узагалі про потребу в чіткій, зрозумілій стратегії поведінки України щодо свого півострова, захопленого росіянами, а не в чергових підкилимних «договорняках».
Із сумом доводиться визнавати, що за великим рахунком нікому, окрім татар, Крим виявився непотрібним в українській політиці. Навіть політики — вихідці з Криму, як-от Сергій Куніцин та Дмитро Білоцерківець із БПП чи Оксана Денисова з «Батьківщини», просто ігнорують цю тему. Не дивно, що вакантне місце посів Меджліс із його двома визнаними лідерами: Мустафою Джемілєвим та Рефатом Чубаровим. Можна бути впевненим на 100%, що татари не забудуть бездіяльності та кволості України в боротьбі за Крим, і коли справа рано чи пізно в тій чи іншій формі таки дійде до виходу російських окупантів звідти, право сказати «Крим наш» матимуть передусім вони. Їхні дії під час нинішньої блокади дають їм на це повне право. Вони втомилися чекати, щоб їх почули не на рівні красивих декларацій, а на ділі. І тепер вирішили все зробити власноруч. Не хочете зрозуміти і свій, і наш інтерес, не хочете чути свій Крим? Не хочете реально брати участь у долі народу, який є нашим головним союзником у справі повернення півострова? О’кей, тоді ми самі.
Татари з допомогою активістів «Правого сектору» та інших добробатів зараз роблять те, що мала б робити влада починаючи з 18 березня 2014 року, якщо не раніше. Не варто слухати циніків, які розповідають, мовляв, байдуже, з ким торгувати, аби тільки було вигідно й грошики капали. Варто затямити собі раз і назавжди: будь-яка торгівля з окупованими територіями є певною мірою їх легалізацією.
Не варто слухати тих, хто кричить: ой, там же також наші громадяни, навіщо їм створювати незручності, вони ж тоді Україну менше любитимуть. Якщо хтось ще не зрозумів, то патріотично налаштовані кримчани волають ще з минулої весни: відключіть нам світло, газ, електрику, воду, не давайте продуктів, хай «вата» відчує «Рассєю» на повний смак і зрозуміє, чому реально Хрущов передав АРК Україні. І зараз вони просто з недовірливим подивом дивляться на блокаду: невже нарешті дійшло? Ну а щодо «ватної» аудиторії й говорити годі: цим людям справді хоч каміння з неба, хоч кілок на голові теши. Їм що блокада, що не блокада — все одно у всьому винні «укрофашисти» та «піндоси». Тож про блокаду в сенсі, щоб хтось усередині Таврії з того чи того боку щось зрозумів, думати немає сенсу. Власне, кримчани як не були суб’єктом процесів навколо місця, де живуть, так і не є ним.
Читайте також: На межі з Кримом не лишилося жодної фури, організатори вирішили змінити місце акції
Однак українська влада натомість вирішила піти на «сіру» угоду з Росією та постачає нам електроенергію, а за це ми не чіпаємо Крим, чим зробила величезну помилку. По-перше, політичну. На Заході бачать, що ми й далі спокійно торгуємо зі своєю окупованою територією, і думають: гаразд, якщо для вас це не проблема, чому ми маємо робити з цього складнощі? По-друге, суто економічну. Адміністративний кордон з АРК, як і лінієя фронту на Донбасі, поступово перетворюється на таке саме хлібне в плані хабарництва місце, яким завжди був західний кордон. Буквально кожна фура з їжею чи устаткуванням, яка їде з України до Криму чи навпаки, проходить за хабарі. Прикордонники й митники вже починають битися за право відбути ротацію на Чонгарі чи Чаплинці. Ракова пухлина і в політичному, і в економічному сенсі в дії, та ще й Україна й далі годує Крим. Прогодувати Крим самотужки для РФ — завдання доволі складне, особливо в осінньо-зимовий період, коли Керченська переправа більше стоїть, аніж працює.
Так, трохи муляє неприємне питання: а наскільки довго вистачить активістів, що зараз блокують усі три шляхи на півострів? Бо ж якщо блокаду невдовзі знімуть, то негативний ефект від цього буде набагато більшим за її початок. Типу погралися? А тепер давайте й далі справи робити. Так само дуже боязно, щоб це блокування не перетворилося на вигідний бізнес, просто тепер гроші підуть у кишені не прикордонникам, а блокувальникам. Однак чомусь думається, що татари не відступлять.
Читайте також: У МЗС РФ вирішили поскаржитися на блокаду Криму в міжнародні організації
Не тому, що вони такі незламні супермени та герої, ні, просто через розуміння власних інтересів. Вони хочуть свою землю назад, вони розуміють, що наразі в українських елітах думають не стратегічними інтересами держави, а рейтингами на найближчі вибори. Тому й далі просуватимуть свій порядок денний: а раптом на Банковій порахують рейтинги підтримки, які вже зараз зашкалюють, і вирішать, що це питання заслуговує на монарший «одобрямс»?
У соцмережах кремлівські тролі здіймають галас, мовляв, Росія навіть не помітить цієї блокади: якраз ступінь їхньої активності й показує, що блокада є дуже правильним кроком. Власне, будь-який вихід із режиму пострадянських мутних «договорняків», у русло яких вперто намагається зіштовхнути Україну Кремль, є вже перемогою. Пряма, чітка дія та жорстка позиція — ось чого бояться в Москві, ось проти чого в неї немає аргументів, окрім лякання ядерною дубиною. Ми маємо чути Крим, він має постійно стукати в наші серця, як попіл Клааса.
Якщо хтось не бачить, то Росія ніколи не йде із захоплених територій через якісь домовленості чи переговори — Придністров’я, Абхазія, Південна Осетія вам доказ. Росія йде із захоплених територій після реальної поразки чи то в гарячій війні, чи то в холодній. Гарячу війну Україна наразі не потягне, отже, залишається холодна, тобто економічна. РФ має щодня платити дедалі більшу ціну за окупацію наших територій. Тому блокада, безумовно, потрібна. Тільки постійна, всеохопна, з державною підтримкою та законодавчим базисом. А кримським татарам варто подякувати вже просто зараз.