Холодна війна

1 cічня ВАТ «Газпром«, виконуючи вказівки президента Росії Дмітрія Мєдвєдєва та прем’єра Владіміра Путіна, припинив постачати природний газ споживачам України. 7 січня ця нібито російсько-українська проблема стала загальноєвропейською: Росія повністю зупинила експорт газу через нашу територію. Європа почала замерзати. Наразі неможливо остаточно визначити, заради чого Росія пішла на колосальні репутаційні та фінансові збитки, чого вона хотіла добитися і від кого саме. Але на низку критично важливих «газових« запитань Тиждень знає відповідь.

 

Ні, але можна говорити не про відмову, а про суттєве скорочення споживання різними галузями, зокрема в металургії. Так, цього року Азовсталь цілковито відмовилася використовувати газ при доменній виплавці чавуну. Значний потенціал економії мають компанії комунальної теплоенергетики. 10–12 млрд м3 газу, які щороку йдуть на потреби ТКЕ, – дуже значні обсяги, які можна скоротити мінімум на третину. Натомість хімкомбінатам, для яких природний газ є не паливом, а сировиною, суттєво зменшити його споживання неможливо.

 

Насправді сховища не наповнюють до кінця року: з початком опалювального сезону газ уже не закачують до сховищ, а відкачують із них. Одночасно закачувати й відбирати газ неможливо. Втім, цього року через теплі погодні умови та скорочене споживання газу промисловістю сезон наповнення тривав довше, ніж звичайно: не до 15 жовтня, а до середини листопада. Це дало змогу накопичити рекордні обсяги газу – понад 30 млрд м3 (загальна місткість українських сховищ – 32 млрд м3). НАК «Нафтогаз України« належать 16,2 млрд м3 з цих обсягів, решта – власність РосУкр Енерго та незалежних видобувних компаній

 

2 жовтня між Україною та Росією був підписаний «газовий меморандум» про трирічний перехідний період до європейських цін на газ для України та запровадження прямих відносин між Газпромом і Нафтогазом. Це давало підстави сподіватися на швидке підписання відповідних контрактів. Протесталося інакше – процес спочатку сповільнився, а потім загострився до прямого антагонізму сторін. Формальною причиною стала затримка оплати за газ, отриманий від РосУкрЕнерго. Наполегливість, з якою російська сторона трактувала відносини між Нафтогазом та швейцарською РУЕ як «борги перед Росією», створює враження, що росіяни мали намір залишити посередника у схемі. Втім, за інформацією Тижня, ще 31 грудня керівництво Нафтогазу було переконане, що угоду схвалять.

 

Технологічний газ – це газ, який використовують для роботи компресорних станцій на магістральних газогонах. За щоденного обсягу транзиту близько 300 млн м3 (саме такими були показники січня 2009 року) необхідно використати 21 млн м3 технологічного газу. Європейська енергохартія передбачає, що ресурс для забезпечення транзиту має надати власник ресурсу газу. Тому твердження Росії, що Україна краде газ, не відповідає дійсності – цей газ був використаний для забезпечення транзиту. Однак залишається відкритою ціна технологічного газу – як правило, вона дорівнює ціні імпортного газу і покривається за рахунок транзитної ставки. Якщо ціна на газ зросте, а транзитна ставка ні, транзит може стати збитковим.

 

Насправді в 2008 році українська промисловість платила за газ 1382,4 грн за 1000 м3. З урахуванням 12% цільової надбавки, тарифів на транспортування та постачання ця ціна перевищувала $300. Проте в умовах падіння попиту на продукцію металургії та хімії додаткові витрати на газ матимуть негативніші наслідки, ніж у нормальній економічній ситуації. Однак українська промисловість має дві переваги: поперше, за будь-яких умов ціни на газ для України будуть нижчі від європейських (за рахунок менших транзитних витрат), а по-друге, уряд має змогу скоротити надбавки та податки, що наразі нараховують на газ для компаній.

 

У першу декаду січня українська влада загалом діяла ефективно та злагоджено. Чи не найбільшим здобутком стала узгоджена позиція президента Ющенка та прем’єрки Тимошенко, які знайшли в собі достатньо здорового глузду, щоб відмовитися від взаємного поборювання в умовах зов нішньої енергетичної загрози. Слід відзначити активну роз’яснювальну роботу на «європейському напрямку»: фактично Газпром мусив озвучувати свою думку по слідах українських газових вояжів. Проте остаточно оцінити ефективність дій можна лише на основі підписаного Україною тристороннього меморандуму, який допускає «зовнішніх» контролерів на об’єкти нашої газотранспортної системи. Наразі деталі меморандуму невідомі. Однак якщо він не врегулював проблеми постачання технологічного газу для забезпечення транзиту, то це, по суті, означатиме визнання Європою російської версії про те, що відбір цього газу Україною – крадіжка.

 

Ні. Наразі є один обхідний маршрут до Європи – газогін «Ямал– Європа», що проходить через територію Білорусі та Польщі. Його максимальна потужність – близько 30 млрд м3 щороку, що значно мен ше не лише від теоретичної (178,5 млрд м3), а й від фактичної (більше ніж 116,9 млрд м3 у 2008 році) потужності українських магістральних газогонів. Що ж до пропонованих Росією морських трубопроводів «Північний потік« та «Південний потік», то шанси на фактичну реалізацію цих надзвичайно дорогих у спорудженні та експлуатації проектів наразі дорівнюють нулю. І не лише з комерційних міркувань: після цьогорічного газового демаршу Росії Європа навряд чи погодиться посилювати свою залежність від російського газу.

 

Меморандум між Газпромом та Нафтогазом передбачав перехід до прямих відносин із 2009 року. Відповідно РосУкрЕнерго як постачальник газу до України мала припинити свою діяльність. Однак заступник голови Газпрому Олександр Медвєдєв уже заявив, що меморандум наразі не має чинності. Понад те, якщо взяти до уваги фразу голови Нафтогазу Олега Дубини про те, що він не погодиться на відновлення схем із посередником, пропозиції про повернення до схеми з РосУкрЕнерго українській стороні вже були озвучені. В будь-якому разі компанія продовжить свою діяльність як газовий трейдер: за словами співвласника РосУкрЕнерго Дмитра Фірташа, вона контролює 75% облгазів України.