Ходіння між краплями. Україна на шляху до мафіозної держави

Британський прем’єр-міні­стр Девід Кемерон на одному з останніх минулорічних засідань парламенту скористався нагодою, щоб висловитися про становище в Україні. Відповідаючи на запитання свого соратника з Консервативної партії, депутата Джона Віттінґдейла, він заявив про підтримку гасел мітингувальників Євромайдану й застеріг можновладців у Києві: «Світ стежить за тим, що українська влада робила і планує робити у відповідь на демонстрації. Я вважаю, що нам треба стати на бік українського народу, який прагне мирного, безпечного та благополучного майбутнього». Палата громад у древніх стінах Вестмінстера схвально загула у відповідь. Чи варто сподіватися, що президент Янукович та його оточення ходитимуть навшпиньки, відчуваючи на собі пильний погляд світу?

Політика подвійних стандартів

Загартований на пострадянсь­­ких просторах і, зокрема, на допитах російської ФСБ репортер британської газети The Guar­­dian Люк Гардінґ без великого пієтету відгукується про застереження свого прем’єр-міністра. «Я не думаю, що ті слова варто сприймати серйозно, – зазначив він в інтерв’ю Тижню. – Велика Британія навіть не ухвалила рішення щодо списку Маґнітского. Принаймні в Америці Конгрес ухвалив однойменний акт, і у відносинах США з РФ відчутна прохолода. Кремль вдався до помсти, заборонивши усиновлення російських дітей… Отже, американці зробили принаймні щось. Тоді як британці – нічого, геть нічого». Журналіст аж сміється від власного подиву й наголошує, що як типовий політик Кемерон зараз зосереджений на тому, аби перемогти на виборах 2015 року, і Україна «аж ніяк не на перших місцях серед його політичних пріоритетів». «Він говоритиме, але справжніх зуси­ль, дій проти корумпованих можновладців, які намагаються відтворити в Україні свою версію путінізму, я від нього не сподіваюся», – додає Люк Ґардінґ.

Захід, однією рукою погрожуючи Путіну, другою, часом сором’язливо, веде з ним активний бізнес

Журналіст добре знає, що загрожує Україні, якщо Януковичу пощастить цілком перенести на місцевий ґрунт російську модель, яку британець називає не авторитарною чи недемократичною, а злочинною. Свою книжку з аналізом реалій РФ репортер назвав «Mafia State» («Мафіозна держава»).

«Уряд та злочинний світ у Росії і певною мірою в Україні зрослися, бо корупція досягла надзвичайного рівня. Шукаючи місце для дитини в садочку чи намагаючись заснувати свій бізнес, ви зіштовхуєтеся з корумпованою бюрократією на всіх рівнях. Але важливо згадати ще й про кругову поруку та обіт­ницю мовчання. Знати, що діється в уряді, просто неможливо, бо тим, хто потрапив у владу, відомо: найважливіше для них – бути лояльними й мовчати. А це принципи мафії, які сягають і низів», – роз’яснює Люк Гардінґ, засвідчуючи, що багато людей у далекому Лондоні добре розуміють і українські реалії.

Пострадянська мафіозна модель суперечить усьому, про що не втомлюються говорити в Євросоюзі та на Заході загалом: принципам демократії, прозорості, верховенства права тощо. Але прискіпливий погляд помічає, що Захід, однією рукою погрожуючи Путіну, другою, часом сором’язливо, веде з ним активний бізнес.

Міжнародний аналітичний центр Legatum Institute в одному з останніх досліджень називає Росію «постмодерною диктатурою» і стверджує, що «в той час як Захід далі говорить про повагу до прав люди­­ни, економічні відносини РФ із ним розвиваються з окремою логікою та швидкістю. Британія особливо відкрита до співпраці. Певні галузі економіки дуже задоволені припливом російських капіталів. Росіяни отримують чверть від усіх «інвесторських віз», які Сполучене Королівство видає тим, хто може заплатити ₤1 млн. Лондонська біржа, із м’якшим (порівняно зі США) регулюванням вважається місцем, де компаніям з РФ та інших країн колишнього Радянського Союзу набагато легше продавати свої акції. За даними британської служби фінансового контролю FSA, близько третини банків виявляли готовність заплющувати очі на операції, що могли бути відмиванням грошей, якщо базові регуляційні та репутаційні вимоги бачилися прийнятними».

Лондон демонстративно не бажає запрошувати президента Януковича з офіційним візитом. Але українські багатії без проблем навчають у Британії своїх дітей (див. Тиждень, № 35/2013), вкладають кошти в нерухомість (найдорожчі апартаменти в Лондоні були придбані фірмою Ахметова) і влаштовують собі рекламні заходи (як-от дні України у Британії, організовані минулої осені Фондом Дмитра Фірташа (див. Тиж­­день, № 43/2013). Тоді як в Америку, на противагу поблажливій Європі, шлях і Ахметову, й Фірташу нині закритий.

Чи спрацював список Маґнітского?

Попри те, що прагнення поживитися із сумнівних капіталів пострадянського походження часто бере гору, в західних колах добре усвідомлюють пов’я­зану із цим небезпеку. Британський уряд при всьому бажанні не може забути вбивство у Лондоні Алєксандра Літвінєнка, спро­­бу розстрілу в лондонському Сіті російського банкіра Ґєрмана Ґорбунцова та низку інших зловісних подій, за якими стояли кремлівські спецслужби.

Страшна смерть у Москві Сєрґєя Маґнітского, російського адвоката, який працював у британському інвестиційному фон­­ді Hermitage Capital Manage­ment, показує, наскільки тісно бувають переплетені права людини, корупція та міжнародна злочинність. Адвоката, який виявив схему викрадення у своєї держави близько $230 млн, не похвалили, а навпаки, посадили за ґрати і зрештою довели до передчасної смерті.

Колишній працедавець Маґнітского Вільям Бравдер нині живе і працює в Лондоні. Він упевнений, що до масштабної діяльності мафіозних структур у РФ безпосередньо причетні чіль­­ні представники путінсь­­­кого режиму. Європейські політики, на його переконання, страшенно лицемірять, вдаючи, ніби справа покійного юриста є суто російською проблемою. «Чимало людей у Лондоні, Женеві та багатьох інших місцях фактично є співучасниками й мають на своїх руках сліди від закривавлених грошей тих жахливих злочинців, грошей, які пливуть із Росії та інших пострадянських держав», – зазначив він у коментарі Тижню.

Вільям Бравдер домагається, щоб країни Євросоюзу услід за США ухвалили закони про персональні санкції проти російських посадовців зі «спис­­ку Маґнітского». А ще він виступає за те, щоб принцип такого списку застосовували ширше: «Ми ніколи не зможемо повернути Сєрґєя Маґнітского. На вшанування його пам’яті я поставив собі два завдання. Перше – це домогтися справедливості щодо нього, а друге – запобігти повторенню таких випадків, щоб його смерть не була марною. Ми хотіли б, щоб розроблені нами важелі могли бути використані й в інших випадках. Не лише щодо Росії, а й щодо інших злісних авторитарних режимів. Це стало б справжньою даниною пам’яті людини, яка віддала життя, намагаючись зробити потрібну справу».

Один із принципів Акта Маґнітского, який запровадження у США наприкінці 2012 року, полягає в тому, що причетні до скоєння цього злочину особи не можуть використовувати нажиті статки в Америці. Фігуранти переліку, зокрема, не мають права на отримання візи Сполучених Штатів та здійснення там інвестицій. Чи це адекватні та вичерпні санкції?

Журналіст Люк Гардінґ вважає, що візові обмеження можуть бути не менш дієві, ніж замороження активів: «Найцікавіший аспект справи зі списком Маґнітского в тому, що погроза заборонити видачу віз певним впливовим особам або навіть маловідомим чиновникам ви­явилася дуже ефективною. Цього бояться. Одна річ – мати змогу поїхати у відпустку до Сочі, а зовсім інша – покататися на лижах у французькому Куршевелі чи повезти дружину на шопінг до Лондона чи Нью-Йорка. Як­що такої можливості не буде, то який сенс у грошах?».

Морально ми з вами!

Але наразі ні в Британії, ні в інших держав Євросоюзу немає бажання вживати такі потенцій­­но дієві персоналізовані санкції, зокрема стосовно українських посадовців та наближених до влади олігархів. Причин кілька. Насамперед проблема в уже згаданій прагматичній меркантильності політиків у європейських столицях на противагу схильному до ідеалізму Вашингтонові, де часом готові на демонстративні кроки під гаслами демократії та справедливості.

Інша проблема – у браку певності, що такі санкції, нехай і болючі, досягли б бажаного результату й підштовх­нули, скажімо, Україну до боротьби з корупцією та до реформ задля утвердження верховенства пра­­ва й незалежного судочинства.

Деніел Гамільтон, директор із європейських питань в авторитетній лондонській PR-ком­панії Bell Pottinger, є одним із тих, хто вважає, що конфронтаційні кроки й, зокрема, особисті санкції проти українських посадовців та олігархів були б передчасними.

«Я палко підтримую список Маґнітского, – пояснив він свою позицію в коментарі Тижню. — Він має сенс стосовно Росії, де треба контролювати певних посадовців, причетних до неетичних, неприйнятних і насильницьких дій, але коли йдеться про Україну, то такі заклики трохи не на часі. Я натомість підтримував би діалог з усіма політичними партіями й залишав відкритими всі канали зв’язку». Обережність? Так. Але не все просто, бо ж Деніела Гамільтона водночас можна запідозрити й у симпатіях до Євромайдану. У розмові він гордо признався, що «провів майже цілий грудневий тиждень у Києві», й наголосив, що мислить «категоріями західного фахівця з PR, для якого значна частина політичних діячів та успішних бізнесменів – це насамперед потенційні клієнти».
Хоча на тому, що «Україна не Росія», наголошує і сповнений здорового журналістського скептицизму Люк Гардінґ: «Щодо України я завжди був настроєний оптимістичніше. Люблю Київ, маю друзів-українців. Ко­ли працював кореспондентом у Москві, там усе було похмуро, а зараз навіть іще похмуріше. А з України завжди повертаюся з енергією та оптимізмом, бо во­­на інша. Зовсім інша, набагато плюралістичніша. Якщо поглянути на демографічні дані щодо України, її громадянське суспільство і врахувати, що ми живемо в епоху так званого пришвидшеного часу, коли кожен може негайно й на весь світ оприлюднювати свої думки, виходити на демонстрації, то процеси в ній дають величезні підстави для оптимізму. Чи означає це, що Янукович дуже швидко втратить владу? Може, й ні. Але чи змінюється Україна, чи стає більш європейською? Вважаю, що так. Я сказав би, що є оптимістом стосовно довготермінових перспектив України, але скептичніше дивлюся на можливість негайного покращення ситуації. Путінська модель у Росії має коріння. А в Україні… Насамперед зауважу: Янукович не Путін. У нього ані інтелектуальних даних, ані наф­­ти чи інших економічних важелів та ресурсів».

Попри оптимістичність і щирі побажання Україні, ніхто із західних співрозмовників не запевнив, що Євромайдан може сподіватися на якусь конкретну зовнішню підтримку, окрім моральної. Оголосивши, що стає на бік українців, британський прем’єр-міністр Девід Кемерон майстерно оминув один із пунктів заклику депутата-соратника Джона Віттінґдейла й не став обіцяти гарантій європейської перспективи (гарантованого членства в ЄС) для України.

Як лідер Консервативної партії Кемерон готується до наступних виборів і обіцянки дає насамперед ті, що забезпечать йому найбільше голосів британського електорату.

Деніел Гамільтон із Bell Po­tinger закликає думати про вибори й українських активістів. Пропонує використати енергію та досвід Євромайдану для агітації за опозиційних кандидатів на виборах усіх рівнів, починаючи з місцевих, у кожному регіоні України, щоб змінити баланс політичних сил. Legatum Institute вважає, що конструктивна роль Заходу й, зокрема, Європейського Союзу повинна полягати в підтримці боротьби з корупцією на пострадянських теренах.

Як у 1970–1980-х роках комуністичним диктатурам указували на те, що вони не дотримуються проголошених принципів поваги до прав людини, так і у ХХІ столітті пострадянські режими, включно з можновладцями в Україні, повинні знати: їхні заяви про готовність до боротьби з корупцією та запровадження верховенства права нічого не означають, допоки в цьому напрямку не буде зроб­лено справжніх кроків.