Що невпинно зростає в Україні з року в рік – це асортимент іграшок у спеціалізованих дитячих магазинах. Він у середньому сягає приблизно 10 тисяч найменувань, і знайти можна справді все – від годинника, який працює на кока-колі замість батарейки чи музичного килимка для різних танців до вагітної ляльки з дитинкою в животику та іграшкових памперсів, які утримують улиту склянку води. Принаймні дві третини іграшок, що їх пропонують нашим дітям, вироблено в Китаї, всього імпортних – 80% (м`яких – так усі 95%), і десь половина має ціну понад сто гривень. Можливо, з огляду саме на цю реалію в наші іграшкові магазини батьки приходять переважно самі, аби не краяти серце, коли дитина захоче те, на що в сімейному бюджеті замало коштів. Хоча психологи радять, щоб дорослі обирали іграшку разом із дитиною: насправді уподобання великих і малих суттєво відрізняються. Й, можливо, в цьому разі ви навіть заощадите. Принаймні, до цього призвів експеримент Тижня – за завданням редакції, я взяла з собою в «Будинок іграшок» 10-річну поціновувачку іграшкової продукції.
Результат попереднього опитування цього експерта: стверджує, що в «дитинстві» любила іграшки з кіндер-сюрпризів, «Барбі-нарече ну» та пазли й мріяла, аби щовечора не збирати іграшки, а вранці продовжувати далі розпочату гру, яку дорослі помилково вважали безладом у кімнаті, а вона була надто малою, аби це пояснити. Тепер хоче балончик із фарбою, аби малювати на парканах, але ще не знає, що саме і де хотіла б зобразити. В магазині оцінка «Вау!»: яйце з динозавриком, яке треба занурити в воду, й тваринка виросте, пробивши шкаралупу; розчин із пристроєм для пускання велетенських мильних бульбашок і набір для юних шпигунів – ручка з чорнилом, що щезає, бінокль і ще якийсь таємничий пристрій. Була б сама – обрала б доньці ляльку «Bratz» – така собі дуже модна, барбіподібна, з перукарським набором для зачісок («Мама, вона ж страшна на обличчя»), конструктор із паличок, які кріпляться магнітними кульками («Тут написано «від 3-ох років», це ж для малюків») та кумедне кошеня в блискучій сумочці («Знущаєшся? Знаєш же, я хочу справжню кішку!»).
Продавець на наше прохання розповів, що останнім часом помітив такі тенденції: зріс попит на іграшки «зроби сам» – набори для малювання, ліплення, вишивання, плетіння тощо та «прикрась себе» – дитячі татуювання, прикраси для волосся та нігтів, костюми улюблених героїв на кшталт людини-павука, причому купують їх уже не як карнавальні, а протягом року.
Але зазвичай батьки купують ті іграшки, які були улюбленими в їхньому дитинстві: дерев`яні кубики та цеглинки, плюшеві ведмедики, ляльки, що вміють кліпати очима, пірамідки та дзиґи, дошки для малювання крейдою, набори посуду, вантажівки чи екскаватори, м`ячі та металеві конструктори – це, прак тично, повний перелік. Усе є в асортименті, і це світова традиція. Як стверджує професорка Кетлін Альфано, керівник американського дослідницького центру «Ігрова лабораторія», принципово нові іграшки вже давно не з`являються, просто класичні образи трансформуються за допомогою нових технологій та дизайну. Під час візиту в Україну пані Альфано, яка вже 30 років ревізує іграшкове забезпечення різних країн світу, відзначила, що в нашій державі воно на європейському рівні. Хоча європейські ж ціни, з урахуванням реальних заробітків наших громадян, зумовлюють те, що на нашого малюка в середньому припадає іграшок десь утричі менше, ніж є в його майбутнього друга по Євросоюзу. До речі, дослідники стверджують, що економічне піднесення Японії зумовила увага до національних традицій і насамперед до національної іграшки. Всі без винятку діти грали простими саморобними ляльками – такий собі дерев`яний опецьок із личком, нічого особливого, але ж…
У такій ситуації порада фахівця – дбайливіше ставитися до того, яку саме іграшку придбати, бо насправді «улюбленими» стають лічені одиниці, й не так багато їх треба для гармонійного розвитку дитини, як батькам здається.
[949]
ДУМКА ФАХІВЦЯ
Вадим Колесников
дитячий психолог
.jpg)
Право на груІграшки – це мало не найперше, на що ми з вами звернули свою увагу. Вони різні. Перші цяцьки – різноманітні брязкальця. З ними діти пізнають головні закономірності світу, який навколо них шумить, свистить, крутиться, пахне. М’які іграшки дають дитині відчуття захищеності. Не випадково наші діти тягнуть із собою в подорож м’яку забавку, так у них зберігається відчуття дому. Хоча, якщо дитина з-поміж усіх іграшок обирає м’які, варто звернути увагу, наскільки вона почуває себе в безпеці, чи достатньо батьки пестять, пригортають, обіймають її. Багато цяцьок схожі на людей, солдатики в хлопчиків і ляльки в дівчаток. Із ними діти граються в магазин, доньки-матері чи яктато-нетверезий-приходить-з-роботи… Це абсолютно нормально для дитини, таким чином вона реагує на ті або інші ситуації, які бачить. Дітей приваблюють іграшки, які можна по-різному й багато разів використовувати. В цьому секрет успіху різноманітних конструкторів. Механічні забавки, машинки, дають змогу дитині розвивати мову – в грі з ними має бути «звуковий супровід». Дозволяти гратися треба стільки, скільки хоче дитина, обмеження в цьому варто мінімізувати Дитина, яка в дошкільному віці не дограла, добре вчитися в школі не буде.
Дитина ламає іграшки. Чому? Дорослий світ все ж таки давить на дитину. Їй завжди забороняють більше, ніж дозволяють. Коли лежить у люльці – їй не можна рухатися, коли починає ходити – усіляких «не можна» стає ще більше. Щойно вона старі заборони запам’ятовує – з’являються нові. У відповідь на цей пресинг дитина починає ламати, розбирати іграшки і дивитися, що там усередині. Зрештою, вона робить це не тому, що їй цікаво, як зроблені лялька чи машинка. Просто на рівні мозкової діяльності, будь-якій людині, й дитині в тому числі, легше сказати «ні», ніж «так», бо аналіз у нас випереджує синтез. Спочатку дитина зіштовхується з забороною, потім через її емоції потерпають ляльки. Якщо ваша дитина часто ламає іграшки, ви їй часто щось забороняєте, отже, це проблема суто батьків. Усталена формула: якщо дівчинка грається хлопчачими іграшками – це півбіди, якщо хлопчик – дівчачими – це жах і сором. Виросте жіночним і так далі… Насправді традиційний статевий поділ іграшок (дівчаткам – ляльки, хлопчикам – машинки) вже застарів. Вистачає і жінок за кермом, і чоловіків – дизайнерів одягу. Більше того – варто пропонувати «нетрадиційні» іграшки дітям – у них має бути свідомий вибір. Важливіше те, що хлопчик, який грається ляльками, відчуває нестачу батьківської уваги. Можна й не запитувати – відповіддю буде, що мама й тато працюють, мало часу бавляться з дитиною, чи й узагалі уникають спілкування. Відтак дві години на день, обов’язкові дві години, батьки повинні проводити з дитиною, тримати її на колінах, гратися з нею в її іграшки, розмовляти, обіймати, цілувати. Дитині необхідно відчувати підтримку, бути впевненою в своїй захищеності від різноманітних істот із дорослого світу.
На жаль, дитячого світу не існує. Є світ дорослих, і дітям у ньому незатишно. В цьому світі купа численних заборон, існують слова «ні», «не можна», «не зараз». Тому хоча б дозволяйте дитині гратися тими іграшками, які їй подобаються. Вибір є – від ляльок до монстрів. Нічого страшного немає, якщо дитина бавиться незвичайними ляльками. Вона не боїться драконів, а сприймає їх, як друзів, бо розуміє, що ці страховиська зроблені спеціально для її розваг. Є ще одна версія: малюк бачить, що чудовиська вам не подобаються, дратують вас, і грається ними спеціально, щоби привернути вашу увагу.
І, головне, не варто плутати гру й іграшку. Граються діти зазвичай в одне й те ж, стереотипно повторюють одні й ті ж ігри, а іграшки ми постійно даруємо їм різні. Гра – це те, що виникає в дітей саме собою, а цяцька – це те, що ми дітям даємо, її можна залучити до гри, а можна і знехтувати нею. Це ключик до світу дитини – саме вдала та доречна іграшка його відімкне. Це право на гру – невід’ємне дитяче право.