Інтернетом був поширений відеоролик сварки, що спалахнула 27 лютого між працівниками міліції та п’яним громадянином, що назвався Володимиром Кривком, за однією з версій – співзасновником і рідним сином власника концерну «Сапрета». Вищеозначений громадянин приїхав на дорогому авті до одного з ресторанів Донецька, посварився з охороною та накинувся на міліціонерів, котрі приїхали на виклик. Він брутально лаяв охоронців правопорядку, навіть ударив одного з них. У нього був вилучений незареєстрований пістолет.
Історія ця нині непоодинока. Подвиги мажорів на автошляхах України заполонили стрічки новин. 26 грудня того року в Дніпропетровську мажор із бейсбольною биткою побив комунальника, що посипав дорогу піском і начебто пошкодив йому машину. 20 листопада в тому самому Донецьку автомобіль Toyota Sequoia, керована комерційним директором ООО «ТД Седа» Артемом Миргородським, збила двох людей. Ще раніше вся країна стежила за перебігом процесу суду над депутатом Луганської міськради (фракція Партії регіонів) Романом Ландиком, який побився у ресторані з дівчиною-моделлю. Ще раніше країна дізналася про те, як із працівником міліції побився охоронець батька вищезгаданого Романа Ландика, народного обранця від ПР Володимира Ландика.
Але не те вражає, що шляхами України розсікають особи, котрі вважають, що для них закони не писані і що самі вони вищі за суспільну мораль. Таке явище існувало майже завжди. Вражає в цій ситуації поведінка працівників міліції. Зухвалого нахабного п’яного порушника вони не затримали, не замкнули і не змусили дотримуватися правил громадського порядку. А вони ж добре це вміють! І щоби переконатися в цьому, достатньо наблизитися до будь-якого патруля і сказати все, що про них думаєте. Решта – справа техніки.
Дивує те, що працівники міліції порушника вмовляли та заспокоювали. Вони мовчки терпіли брутальну лайку. Навіть коли машину мажора завантажили на евакуатор, офіцер міліції ще кілька хвилин бігав за нетверезим порушником і вмовляв того взяти ключі від авта. Порушника відвезли не до КПЗ, а додому. Зранку він явився на штраф-майданчик і забрав свою машину. Кримінальну справу міліціонери порушили лише за тиждень, коли відеоролик з подвигами порушника став хітом інтернету і, певно, хтось у владі згадав, що треба ж удавати з себе європейську державу!
Чому правоохоронці, за якими самими тягнеться довгий шлейф грубіянства і насилля, раптом стали такими шовковими перед нахабністю п’яного водія, здогадатися нескладно. Вони його боялися. Вони чудово розуміли свою незахищеність. У нетверезого «крутелика» на дорогій автівці є гроші, зв’язки та вплив. Він обов’язково захоче помститися інспекторові, який мав нахабність розпустити руки, потурбувавши його панську милість,.. або виконати свої службові обов’язки. Кому як ближче.
Депутат від Партії регіонів Вадим Колесніченко раніше заявляв, що влада не захищатиме мажорів, які скоїли злочин і чию провину довів суд. Шкода, проте не роз’яснив народний обранець, як чинитиме влада у ситуаціях, коли злочинець-мажор і є суддею або є членом його родини? Такий, як, приміром, син судді й ужгородський чиновник Михайло Пісняк, що влаштував стрілянину в ужгородській кав’ярні? Або як суддя Куп’янського суду з Харківщини Андрій Литвинов, що збив двох людей і якого суд визнав невинним? Чого вже на їхньому тлі згадувати про сина голови Украавтодору та члена ПР Сергія Демішкана, приреченого за організацію викрадення і вбивство людини до умовного покарання?
Чудово розуміють міліціонери, що проти п’яного мажора вони безсилі. Для особи на дорогій тачці, зі зв’язками та тугим гаманцем, вони не представники влади, а лише обслуга. Певно, тому і лютують правоохоронці стосовно простих громадян, позаяк чудово розуміють, що представниками влади вони є лише для таких самих людей «з району», лише без погонів, зброї та жезлу. А для мерседесно-бімерної верстви вони такі самі хлопи, як і інші пересічні громадяни. І коли пани гуляють – хлопам зась.
«Хто мене торкнеться?! Хто?! Я торчу, відпочиваю, як хочу!… Хочу – колюся, хочу – п’ю, хочу – на машині їду, хочу стріляю!» – горлав міліціонерам донецький герой. «Скажіть, шляхетні дони! З яких часів у столиці його величності короля нашого сталося так, що нащадки найдавніших родів Імперії вже й кроку не можуть зробити, аби не наштовхнутися на якихось там крамарчуків та м’ясників?» – це рядки з книжки «Складно бути богом» братів Струґацкіх. Здається, в цих рядках аж надто багато спільного. Аж занадто.