Думку чинного прем’єр-міністра поділяє і міністр аграрної політики і продовольства Микола Присяжнюк: «Основним регулятором стабілізації ситуації на внутрішньому продовольчому ринкові є Агарний фонд, і на початок грудня туди направлено 3,7 млрд грн на формування державного інтервенційного фонду… завдяки державним інтервенціям борошна, ціни на хліб соціальних сортів є і будуть стабільними у наступному році».
Експерти воліють не коментувати слів аграрного міністра, визнаючи, що засоби для виконання своєї обіцянки уряд наразі має. Проте чиновникам варто врахувати низку побічних обставин, які напевно перешкоджатимуть їхнім благим намірам.
Рекордний врожай
2011 року Україні пощастило – рік видався украй врожайним. А гарний врожай віщує й хороший прибуток від його реалізації. Вже зараз Україна експортувала 7,9 млн т збіжжя. Уряд відкриває для себе нові ринки. У 2011 році Україна вперше в історії продала 200 тис т зерна до Бангладеш. Уряд повідомив про домовленості з Ліваном на продаж української пшениці і про намір побудувати в цій країні зерновий термінал. Крім того міністр аграрної політики розповів про домовленість з Королівством Саудівська Аравія про форвардні закупівлі українського ячменю тамтешніми зернотрейдерами.
Загальні експортні можливості України у 2011-2012 маркетинговому році міністр оцінює у 27 мільйонів тонн зерна. І це – не межа. «Сьогодні ми бачимо, що в перспективі саме попит на продовольство буде зростати на світових ринках. І ми маємо такий потенціал. Україна здатна давати продуктів харчування на 100 млрд доларів на рік на зовнішніх ринках» – наголосив Микола Присяжнюк
Такі блискучі економічні перспективи України в харчовій галузі псує один прикрий нюанс – дякувати за цьогорічні досягнення українці мають аж ніяк не урядові. Ба більше, можна сміливо стверджувати, що цьогорічний врожай виріс виключно милістю природи, подекуди проти волі самих хліборобів.
Врожай 2011 року, дані на 13 грудня 2011 р.
Був би хліб – зуби знайдуться
Рекорд, встановлений українськими аграріями, зовсім не виглядає таким, якщо порівнювати його з результатами європейських виробників. На українські рекордні 38 ц/га Німеччина відповіла своїми 77,4 ц/га, а Франція – 74,5 ц/га. Ще кращі результати продемонстрували Велика Британія (71 ц/га) і Данія (81,1 ц/га), хоча тамтешні ґрунти й геть такі, як українські чорноземи. Українські селяни не приховують – збирати вони можуть і значно кращі врожаї, але потреби не бачать. Причина криється в тому, що їх не влаштовують наявні закупівельні ціни.
Селяни наголошують, що собівартість їхньої продукції напряму залежить від таких складових, як вартість пального, добрив і води для поливу земель. Ціни на них підвищуються темпами, що надто випереджають вартість збіжжя. До цих проблем додається ще й монополізація елеваторів, за користування якими теж доводиться викладати чималі кошти. Торішня ситуація, коли було введено квоти на вивіз збіжжя за кордон, внаслідок чого обвалилися внутрішні ціни на зерно, вже змусила багатьох фермерів створювати імпровізовані елеватори, переобладнуючи старі господарчі споруди за технологіями часів гайдамаччини.
Наявні закупівельні ціни наразі є такими: на пшеницю – 1700–1800 грн/т, на жито – 1600–1700 грн/т, на фуражний ячмінь – 1600–1800 грн/т, з урахуванням вартості доставки. Уряд вважає цю ціну цілком обґрунтованою. «Ціна, яка зараз встановилася на зернові, а це приблизно 1600 грн за тонну, на цьому етапі повністю покриває вартість виробництва зерна і дає певну рентабельність», – наголошує прем’єр-міністр Микола Азаров.
Аграрії дотримуються дещо іншої думки. Вони не поспішають продавати своє зерно за такими цінами. Маючи певні обсяги вже зібраної кукурудзи, хлібороби обирають поповнювати обігові кошти, продаючи саме її. Зерно ж нинішнього врожаю вони воліють притримувати до кращих часів. Себто до тих, коли ціни зростуть: на продовольчу пшеницю – до 1900–2000 грн/т, жито – до 1800 грн/т, фуражну пшеницю – до 1600 грн/т, ячмінь – до 1800 грн/т, причому все це – без урахування доставки. Аграрії мають всі підстави сподіватися на успіх, позаяк навесні ціни на пшеницю коливалися близько 2100 грн за тонну.
На жовтень 2011-го в Україні на 7% зменшилося виробництво хліба проти торішнього показника. Експерти б’ють на сполох, адже в умовах, коли попит на хліб залишається стабільним, виробники хліба стикнулися з браком якісного борошна. Причина тому очевидна. Не бажаючи продавати зерно задешево, селяни згодовують його худобі. Подібна ситуація з гречкою сталася 2009 року, один раз уже змусила уряд буквально за рік завозити гречку з Китаю.
Хліб маємо троякий: чорний, білий та ніякий
Збільшення закупівельних цін, безперечно, позначиться на ціні кінцевого продукту – того самого хліба. А ціни на хліб – це вже питання політичне. За словами директора консалтингової компанії «Про Агро» Миколи Верницького: «Хліб – це соціальний продукт, ціна на який стає предметом домовленостей між виробниками та місцевою владою». Тож цілком вірогідно, що напередодні парламентських виборів чинна політична команда докладе всіх зусиль, щоби не допустити його подорожчання.
Проте на правду виробників хліба є правда хліборобів. «Якщо зростуть ціни, аграрне виробництво опиниться на межі збитковості або навіть стане збитковим», – стверджує генеральний директор асоціації «Український клуб аграрного бізнесу» Володимир Лапа. Він визнає, що аграрії цього року почали більше інвестувати в агротехнології, проте їхні інвестиції – це радше вимушений крок, зроблений для того, щоби втриматися на плаву, а не збільшити виробництво.
Фермери не бачать потреби вкладати в землю аж надто багато ресурсів з тієї простої причини, що земля їхня орендована – ринку землі в Україні наразі немає. В нинішніх економічних та політичних умовах створення ринку теж загрожує обернутися низкою проблем. Одна з найбільших – орендована фермерами земля складається з паїв окремих власників, які можуть просто не схотіти її продавати. Хлібороб ризикує опинитися в ситуації, коли всередині його володінь, буде клапоть землі, що належить іншому власникові. Наміри уряду створити ринок землі наступного року вже зараз відбили у селян бажання й інвестувати в техніку та технології, і покращувати умови збору врожаю. За словами безпосередніх виробників збіжжя, у полі край дороги лишається подекуди до 30% зібраного селянами врожаю. І на це мало хто звертає увагу: копійкою більше – копійкою менше?! Певно, що саме такі обставини змусили уряд продовжити мораторій на продаж сільгоспземель до 1 січня 2013 року.
Не поліпшило життя виробникові і скасування квот на експорт збіжжя за кордон. 19 травня Верховна Рада обклала експорт зерна митом від 9% до 14%. З одного боку, зрозуміло, що такі заходи відбивають хліборобові всяке бажання працювати. З іншого – Рахункова палата вже відзвітувала, що надходження від цих податків до бюджету за дев’ять місяців цього року вже сягнули 0,7 млрд грн. Відповідно до прогнозів Міністерства аграрної політики щодо експорту збіжжя за кордон, надходження до бюджету мають становити близько 4 млрд грн. В умовах протистояння уряду з чорнобильцями якось не віриться, що чиновники відмовляться від такого джерельця наповнення бюджету.
Всі ці чинники роблять обіцянки уряду щодо стабільних цін на хліб у наступному році щонайменше сумнівними. Не зайвим буде пригадати, що вартість власне пшениці в роздрібній ціні хліба становить лише 20%. Решта – це вартість перевезення, газу для печей, оренди площ та націнки в торговельних мережах. А отже, знову-таки палива і газу, стабільних цін на які ніхто не обіцяє вже давно.