Дмитро Фірташ підтвердив друге за останні півроку придбання в азотному секторі – ЗАТ «Сєверодонецьке об’єднання «Азот». «Ми його купили», – сказав він журналістам під час поїздки до Харкова, проте не уточнив вартості операції, так само як і частки, придбаної в ЗАТ. Оголошено лише, що 60% суми – особисті вкладення, 40% – запозичення. Опитані інвестиційні аналітики оцінюють актив не менш ніж у $400 млн.
На сьогодні до сфери впливу DF Group належать три з шести вітчизняних хімпідприємств: ВАТ «Рівнеазот», ЗАТ «Сєверодонецьке об’єднання «Азот» і концерн «Стирол». Ще одне придбання, якого прагне Фірташ, – черкаський «Азот», підконтрольний Олександрові Ярославському. «Я обов’язково братиму участь у цих торгах», – повідомив бізнесмен. Він зацікавлений і в приватизації Одеського припортового заводу, запланованій на поточний рік. Ярославський хоче отримати за черкаський «Азот» щонайменше $800 млн. Якщо угода відбудеться, це буде найвигідніше придбання Фірташа на ринку азотних добрив. Поглинуті «Стирол» і ЗАТ «Сєверодонецьке об’єднання «Азот» вважаються найзастарілішими підприємствами сектору. Також до бізнес-імперії DF Group входять «Таджиказот» та естонське підприємство «Нітроферт».
Останнє і майбутнє придбання Фірташа цілком вписуються в стратегію створення потужного хімічного холдингу. Група вже контролює 55% аміачних потужностей України (обсяг виробництва – 2,8 млн т на рік), близько 60% карбамідних (2,3 млн т), а також 76% аміачної селітри. Якщо купівля черкаського «Азоту» відбудеться, олігарх дістане контроль над усією селітрою, що виробляється в країні, карбамідна частка сягне 80%, аміаку – 75%. Таким чином, DF Group остаточно монополізує виробництво азотних добрив в Україні – чудовий плацдарм для експансії в АПК.
Така концентрація активів викликає в експертів безліч запитань. Приміром, незрозумілим залишається інтерес олігарха до застарілих та енергомістких потужностей (у собівартості товарного аміаку частка газу – близько 90%). Раніше керуючий DF Group Роберт Шетлер Джонс уточнював, що в групі не розраховують на власні запаси газу, зокрема на 12,3 млрд м3, які НАК «Нафтогаз України» має повернути РосУкрЕнерго Фірташа. У принципі, цього обсягу палива цілком вистачило б, щоб завантажити придбані потужності років на три, проте вигідніше його експортувати. «Очікуємо, що Україна домовиться з РФ про конкурентну ціну на газ для нашої хімії», – повідомив Роберт Шетлер Джонс.
Так чи інакше, а Фірташ зробив істотні інвестиції в хімпром, без реалістичних газових домовленостей це було б вельми необачно. Створюється враження, що в DF Group щось приховують. З огляду на це має право на життя така версія: активи купуються для того, щоб надалі обміняти їх (або їхню частку) на російський газ. Така схема зрозуміла російським газовим олігархам, а уряд Юлії Тимошенко свого часу дозволив підприємствам хімічної галузі купувати газ в обхід НАК (постанова діє і нині). Справедливість такої версії може підтвердитися цього року, коли традиційно актуалізується питання про ціну на російський газ для України. Поки що підприємства хімпрому (експортують понад 70% продукції, не враховуючи селітри) працюють рентабельно навіть з урахуванням січневого подорожчання газу до $370/тис. м3. У прес-службі DF Group, підконтрольної бізнесменові, підкреслюють: «Сєверодонецький «Азот» Дмитро Васильович купив особисто…». Деякі експерти вбачають у цьому формулюванні намір «особисто» перепродати актив. Нагадаємо, що концерн «Стирол», «куплений особисто» у серпні минулого року, потім було взяте на баланс Ostchem Ukraine.
Для підприємств АПК азотна монополія Фірташа не обіцяє нічого хорошого, аграрії стають ще залежнішими від цін на селітру і карбамід. ЗАТ «Сєверодонецьке об’єднання «Азот», до речі, продавало добрива приблизно на 100–150 грн дешевше, ніж решта виробників. Не домігшись пільгового газу від держави, Дмитро Фірташ навряд чи вважатиме за доцільне дотувати село.