Тарас Матвіїв, 25 років. Активіст, координатор Пошукової ініціативи Майдану, що опікується долями зниклих під час Революції гідності: «Ми романтики»
Про досягнення
Це наша, можливо, не повна, але перемога… Пошуками зниклих ми займаємось уже півроку. Не думали, що це триватиме так довго. На пошуківців не вчилися. І нас зовсім небагато… Але результати є. Це врятовані життя, долі. І найбільша нагорода – щира вдячність рідних і друзів людей, яких нам вдалося розшукати. Певно, ми романтики, як і більшість майданівців. Але саме це нас і тримає на плаву.
Про молодих політиків
Загалом про покоління не скажу нічого. Але я впевнений, що молоді люди, які пройшли горнило Майдану, мають потужне щеплення від старих вірусів й інакше дивляться на цей світ, без рожевих окулярів. Однак ми маємо виправдати насамперед покладені на себе надії.
Про можливість еміграції
Нагод виїхати з України у мене насправді траплялося чимало. І запрошення були, коли я навчався в університеті, і за кордоном друзі є… Зважитись на цей крок не дозволило виховання. Мої рідні, прадідусі й прабабусі пройшли війну з обох боків – і з радянського, і з повстанського. Їхати геть не маю морального права. Та й, чесно кажучи, ніколи навіть не думав про те, що можу поїхати з України і більше не повернутися.
Читайте також: Вистраждана свобода
Олександр Рудоманов, 21 рік. Журналіст, волонтер: «У нас жити цікавіше»
Про досягнення
Нещодавно ми відправили на фронт 10 генераторів. Забезпечили ними 95-ту артилерійську бригаду, цілком «закрили»! І біноклями теж… Зараз у Києві, на Кіото, 11а, у нас діє склад, де збираємо допомогу для наших бійців. Від 10:00 до 17:00 у будні приймаємо все, відправляємо в зону АТО, допомагаємо українським артилеристам і танкістам. Звісно, є і картка для їхніх потреб: 5168 7420 1009 2421, отримувач коштів – Тука Георгій.Про молодих політиків
Якщо це свободівці чи Демократичний альянс, то я ще повірю, що вони нормальні штрихи… А от молоді політики в «Батьківщині» чи тим більше Партії регіонів, на мою думку, такі як усі. Там усе робиться за гроші.
Про можливість поїхати з України
Колись думав про це – тоді була дика депресія… Але в нас жити цікавіше! Тому й не поїхав. Адже тут постійно є з ким боротися: це злочинна міліція, корумповані чиновники…
Читайте також: На Західному фронті зміни
Сергій Бойко, 22 роки. Студент-міжнародник, реабілітований «сніжковий терорист», був двічі поранений під час Революції гідності, нині готується до відправлення на Схід у лавах батальйону «Січ»: «Я брав участь в українській революції»
Про досягнення
Я не винайшов вакцини від усіх хвороб, не придумав рецепту створення Ідеальної Людини… Але з упевненістю й гордістю можу сказати: я брав участь в українській національно-визвольній революції, під час якої народилася нація борців і творців, а не рабів і дурнів.
Про молодих політиків
Більш ніж половина наших сучасних політиків, починаючи від депутатів місцевих рад і закінчуючи найближчим оточенням президентів, є молодими або були такими, прийшовши в політику. Але це нітрохи їм не заважало й не заважає обкрадати і вбивати простих українців. Лесик Довгий, один із наймолодших політиків, був серед найбільших корупціонерів і дерибанщиків! Тож у цьому питанні не важливо, хто є молодий із них, а хто ні. Це залежить суто від людини, її якостей, принципів, переконань чи відсутності їх як таких. Кожен сам у будь-якому віці вирішує, як йому жити. Чи піклуватися про свої шкурні інтереси, все гребти собі й тільки, чи робити добрі справи, віддавати себе служінню народу й високим ідеям.
Про можливість покинути країну
Ще приблизно тоді, коли навчався в останніх класах школи, виникали такі ідеї. Я думав про те, що живу у державі, де панує антинародний режим, який бреше і обкрадає всіх – від людей, котрі отримують свої невеличкі зарплати, до великих підприємств. У державі, де «мусори» ґвалтують, катують і вбивають людей у райвідділках. В «українській» державі, де українська мова бачиться чимось смішним, непотрібним, а для декого й ворожим… А водночас думав, що маємо бидлячий народ, який або не помічає цих паскудств, або готовий терпіти знущання й надалі. Від огиди хотілося кинути все це й поїхати в іншу країну – кращу, якщо така є… Але згодом прийшло усвідомлення: це моя земля, на якій я народився й виріс так само, як мої батьки та діди. Це мій дім. Утекти від його проблем було б особистою слабкістю й програшем. За таке має бути соромно і перед пращурами, і перед нащадками, і перед Богом, і перед самим собою. Треба боротися. І не втікати самим, а змусити втекти звідси всю ту сволоту антиукраїнську!
Читайте також: Інформаційне безсилля
Анастасія Черевко, 33 роки. Підприємець, засновниця громадської організації «Всеукраїнський волонтерський рух»: «Якщо поранили чоловіка, ти ж не біжиш шукати собі іншого. Так і з країною…»
Про досягнення
Волонтерство – це громадська позиція, це особиста відповідальність за все, що відбувається навколо тебе, в місці, де живеш! Від 2000 року я почала самостійне професійне життя, робила вдалу кар’єру в банківському секторі й не дуже цікавилася політикою в Україні. А зараз розумію: саме через те, що багато освічених, розумних, відповідальних людей присвячують свої зусилля власному бізнесу або кар’єрі й не приділяють часу тому, щоб реально впливати на процеси в державі, ми опинилися в такому жахливому становищі. Істина, яка говорить: «Тільки якщо ти приділяєш чомусь належну увагу, воно має належний розвиток», справджується не тільки для керівників, батьків тощо, а й для кожного громадянина. Я вже п’ять років працюю на себе, створюю активи з людського капіталу, зокрема й у сфері фінансової грамотності та розвитку підприємництва. Але в складні часи необхідно поєднувати власне життя із громадським. У волонтерській роботі зараз багато уваги приділяємо й допомозі учасникам АТО, вимушеним переселенцям. Також готуємося до розвитку трьох проектів: «Школа патріотів» – це виховання свідомого громадянина та нових політичних лідерів; «Відкрий Україну!» – розвиток внутрішнього та в’їзного туризму в країні, націлений на її економічний розвиток; «Всеукраїнський конгрес громадських об’єднань» – програма об’єднання ініціатив, єдина громадська платформа для спільної розбудови держави на засадах самоврядування.
Про молодих політиків
Багато спілкуюся з молоддю, тобто з людьми, молодшими за мене років на 10–15. А ще уважно спостерігаю за власним старшим сином, якому вже 14-й. Багато чого в них можна повчитися, найголовніше – те, що вони ближчі до потреб і свідомості сучасності. Вважаю, що молоді керівники (я і сама стала керівником у 23 роки ще в далекому 2003-му), за умови їхньої відповідальності, – вдале рішення для нашої держави. На щастя, відповідальність, – це те, що перевіряється досить швидко. Чи вчасно приходить людина на зустріч… Чи тримає слово… Чи без запізнень готує запитання… Тому щодо політиків дуже важливо, наскільки ми, громада, прискіпливо оцінюємо такі «дрібниці», наскільки реалізуємо своє право відкликати «неякісного працівника». Якщо говорити про перевагу молодих публічних осіб порівняно зі старими, тут питання саме в досвіді. Я на це дивлюся зовсім з іншого боку: річ у тому, що його краще взагалі не мати, ніж змінювати старий. У нас навіть у банківській діяльності в проекті від ЄБРР, який дуже відрізнявся засадами роботи від класичного банкінгу, було правило: не брати працівників із досвідом, краще взяти на стажування колишнього студента або, наприклад, офіціанта й навчити. Старий спосіб мислення, як і задавнені звички, дуже складно змінити, для цього зазвичай людині потрібні дуже великі потрясіння.
Про можливість еміграції
Я мешкала 2008-го більш ніж півроку у Фінляндії, де вже досить давно оселився мій батько. Рідна сестра – жителька Праги. Часто думаю, чому не переїжджаю остаточно, хоч і дуже люблю подорожувати цими країнами… І тепер, мабуть, розумію. Якщо в тебе захворіла дитина чи поранили чоловіка, як зараз, через події на Сході України, ти ж не біжиш шукати собі іншу дитину чи іншого чоловіка. Так і з країною. Україні потрібні наша турбота, наша допомога. Вона виживе, одужає і буде щаслива! А в щасливій країні дуже приємно жити! Взагалі, я бачу зараз, що Україна дуже сучасна, саме за внутрішнім потенціалом: мої співвітчизники тягнуться вперед, у них велика жага розвитку. Серед людей у Європі такого не відчутно. Тому в нас є велика можливість наздогнати й випередити, але за багатьох умов.
Микола Смірнов, 30 років. Активіст, якого режим Януковича судив за повалення паркана незаконної забудови, боєць батальйону «Київська Русь», нині лікується у військовому шпиталі: «Я просто пішов»
Про досягнення
Те, що пішов на фронт добровільно? Навіть не знаю… Я просто вирішив відстоювати й захищати свою землю. Так робили й представники інших поколінь українців. Бійці УПА, наприклад… Може, справді так: боронити Батьківщину й рідних – це головний крок у житті кожної людини. Але хіба можна інакше?
Про молодих політиків
Я переконаний, що політика – брудна система, яка ламає і підминає під себе людей. Абсолютно всіх, незалежно від переконань і покоління. Ламає рано чи пізно – за місяць, два, за півроку. Тому, хоч би хто потрапив у цю систему, той напевне згодом стане таким самим негідником і хабарником, як люди, яких він критикував раніше.
Про життя в іншій країні
Наша країна дуже гарна. Хотів би поїздити нею більше – всі міста побачити, всі куточки… Але емігрувати з України – ні, ніколи.