Сучасний міський пейзаж важко уявити без хмарочосів. Земля дорожчає, та й смаки змінилися: вигадливість архітектури поступилася мінімалістичному функціоналізму. Але всі небодряпи схожі, а урбаністичну неповторність, принаймні в Європі, створюють саме давні забудови.
Коли я сіла в потяг, що відходить від аеропорту Хітроу, і за його віконцями замерехтіли лондонські вулички, моїм першим відчуттям було розчарування. Де ж циклопічна й сувора велич центру Імперії? Британська столиця виявилася малоповерховою, червоно-сірою й надивовижу затишною. Монструозності геть не було видно. Натомість уже під час дослідження нового топосу з’явилося розуміння, що велич цього міста полягає саме в розумному збереженні його історичності. Якби не страшна пожежа 1666 року, то Лондон, що веде свій початок від римського поселення, напевне був би зразком найщільнішого археологічно-архітектурного нашарування Старого Світу. Так, тут також є найсучасніші будинки, але сконцентровані вони в Сіті, окремому діловому районі. Нікому й на думку не спаде тулити щось грандіозне в парку навпроти Букінгемського палацу – мовляв, яка територія «гуляє», – чи зносити гіпово-занедбаний веселий Кемден-таун, одну із найколоритніших туристичних місцин тільки тому, що тамтешні «розвалюхи» – в центрі міста, і ця земля «золота».
У Лондона є своє оригінальне обличчя й нікому не дозволено паплюжити його на власний розсуд. Місто охороняється державою. І тому надзвичайно образливо, коли українська столиця, за віком не набагато молодша за британську, на наших очах зникає як цілісний історично-культурний об’єкт. Його руйнують і перекроюють, керуючись лише логікою миттєвого збагачення, адже земля і у нас, особливо в центрі, «золота». Гадаю, головна причина лежить на так в економічній площині, як у повній відсутності внутрішньої культури, і цю лакуну неможливо затулити набором хоч і оксфордсько-гарвардських дипломів. І ще одна причина, я думаю, в тому, що більшість вітчизняних скоробагатьків-«забудовників» не кияни. Їм не шкода, вони приїхали з провінції підкоряти столицю. Й підкорюють, виходячи з власного розуміння про «красу» розбагатілого селюка. Все має бути «по-багатому», величезне і, головне, в центрі, біля «лазні й церкви». Ось і ліплять страхітливу «Хацапетівку-Сіті», на яку не маємо ради. Позаяк і в тих установах, які б мали припинити це неподобство, сидять ті ж таки персонажі. Так що, прощавай «Києве мій»?