1. Чому політичні еліти часто демонструють брак відповідальності за ситуацію в країні?
2. Як примусити їх стати відповідальними?
3. Як донести до українців необхідність відповідати за ситуацію в країні?
Леся Литвинова (Олександра Коваль), керівниця Благодійного фонду «Свої»:
1. Спочатку хочу уточнити запитання: хто вважає, що в нас узагалі є якісь окремі еліти? Бо по суті — не важливо, який пост людина обіймає. На жаль, наші соціальні ліфти працюють дуже дивно: вчора людина може бути ніким, а завтра раптом стати президентом, заступником міністра або ще кимось. Тому не можу казати, що високопосадовці — якісь особливі люди, вони такі самі, як усі. Але, на жаль, загальний рівень відповідальності суспільства залишає бажати кращого. І це стосується не тільки пандемії. Це демонструє будь-яка критична ситуація. Одна річ, коли людина перебуває в приємних і комфортних умовах, де вона може здаватися ким завгодно. Як тільки вона випадає з зони власного комфорту, можна нарешті побачити, ким вона є насправді. І це стосується абсолютно всіх. Нині ми бачимо далеко не перші виклики нашому суспільству. Можна згадувати Майдан, початок війни… Є якась купка людей, яка щось робить, є доволі багато тих, хто готові підтримувати. Проте більше поплескати по плечу, мовляв, ми з вами, ми за вас. І величезна кількість людей, яким просто байдуже. У них новорічні свята й корпоративчики. Так було, є й завжди буде. До того ж, на жаль, абсолютно в кожній країні — можливо, не так виразно, як у нас, але кількість людей, готових відповідати, критично мала.
2. Давайте спершу спитаємо себе, як нам перестати їх обирати. А також припинити чекати від них, що вони будуть тими, ким не є. Спочатку обрати на найголовнішу посаду в країні артиста розмовного жанру, а потім питатися — чому він не діє як президент? Та тому, що він не президент. У нього інше амплуа — розважати людей. І він розважає як уміє. Але чому ми від нього вимагаємо чогось іншого? Може, треба вимагати насамперед від себе перестати жити «по приколу», то й буде трохи легше?
3. Я відповім «чорним» медичним гумором: ті, хто виживе, зрозуміють це самі. На жаль, через цю пандемію відбувається такий природний відбір, а ми, як кажуть мої колеги, йому заважаємо. Люди мають відповідати за те, що роблять, а ми намагаємося рятувати когось від їхніх же рішень. Коли кожен навчиться відповідати хоча б за себе, не треба за сусіда чи за все людство, стане вже легше. Ми тільки за сьогодні багато разів сварилися з тими, хто звертається до нас за кисневими концентраторами. Бо люди не хочуть самі боротися за себе та своїх рідних. Їм незручно сперечатися з лікарями, які всупереч медичним протоколам виписують додому хворих з украй низьким наповненням крові киснем. Їм кажуть забирати пацієнта з лікарні, і вони швидше підуть до нас по концентратор, ніж наполягатимуть на законних правах. Днями був доволі яскравий приклад, коли прийшов чоловік просити кисневий концентратор для 26-річного племінника, якого хочуть виписати з лікарні з сатурацією 80. І ми пояснюємо чоловіку: цього не можна робити, бо у вас удома вимкнуть світло й хлопець помре на ваших очах. Він вмовляв нас, а я запропонувала йому папір та олівець. Кажу, пишіть мені таку розписку: «Я, такий-то, вважаю, що життя мого племінника не варте моїх розмов з лікарем». І знаєте, він пішов без концентратора. Бо зрозумів, що саме зараз треба відповідати за ситуацію. Але багато кому це дається дуже нелегко…
Читайте також: Обіцянки економічних санкцій та надати зброю Україні. Що сталося за три дні після ультиматуму Росії Заходу
Євгенія Кравчук, народна депутатка від фракції «Слуга народу»:
1, 2. Наше суспільство вийшло з радянської системи без багатьох нормальних інституцій, які є в західному світі та які збереглися, наприклад, у наших сусідів у Східній Європі, що вже стали частиною Євросоюзу. Українці зазнали значно більше репресивного тиску у ХХ столітті, втратили набагато більше людей і пережили Голодомор. Такий жорсткий досвід не міг не позначитися на швидкості відновлення інституцій. А до цього додайте ще, скільки часу в українців украли корумповані політики й олігархи після 1991 року.
Рівень ефективності й відповідальності наших інституцій має наздогнати рівень ефективності та відповідальності наших людей. Ми ж бачимо, що українці в Канаді чи в інших країнах завжди серед найуспішніших і законослухняних спільнот. А чому так? Бо інституції важливі. Для цього ми й працюємо вже третій рік над фундаментальним оновленням законодавства та модернізацією соціальних основ.
3. Взагалі дивно бачити такі запитання в країні, яка пережила три революції (Революцію на граніті, Помаранчеву та Революцію гідності) й уже восьмий рік успішно захищається від збройної агресії однієї з найсильніших військових держав світу — Росії. Українці вміють бути відповідальними за свою країну та реально демонструють це.
Якщо порівнювати нас із деякими сусідами, то можна впевнено сказати, що українці дійсно переживають за долю своєї країни та за власний дім. Наприклад, раніше, коли люди ще часто їздили до Росії, вони помічали, як змінюється картинка: коли поверталися в Україну, їх зустрічали набагато доглянутіші землі та охайніші села. Це багато чого говорить про нас. Тому не варто списувати все на людей та їхню поведінку. Дуже багато залежить від інституцій — від того, що вони можуть і чого поки не можуть.
Федір Веніславський, народний депутат від фракції «Слуга народу» й член Комітету ВР з питань національної безпеки, оборони та розвідки:
1. Політичні еліти часто керуються не інтересами, а корпоративним і власним політичним майбутнім. Тобто як потрапити до наступного парламенту й обійняти відповідні пости.
Я вам можу навести конкретний приклад — представники політичної опозиції в парламенті часто блокують продержавні рішення, корисні суспільству, лише тому, що їх ініціює держава. Тому це більше політичні ігрища, ніж опікування інтересами держави.
2. Змусити політичні еліти до конструктиву можуть лише виборці під час чергових або позачергових виборів.
Ярослав Юрчишин, народний депутат IX скликання:
1. Бо еліта не формується за одне покоління, а саме стільки існує нова Українська держава. Дисидентів було кількісно мало, щоб сформувати нову еліту, до того ж їм не вдалося здобути владу, як у Польщі чи Чехії. Фактично ми зараз маємо лише часткову зміну еліти. Вона ще усвідомлює себе не українською, а більше пострадянською. Тому, як то кажуть, #боротьбатриває. І війна з агресором пришвидшує ці процеси, але не дуже — мало тих, хто дотичний до війни, долучається до політичної еліти та впливає на її формування.
2. Як і в інших країнах — процесом відбору найкращих. У демократії іншого шляху немає. Тому формування політичної пам’яті, активнішого долучення контреліт (військової, волонтерської, активістської, самоврядної тощо) до творення політичної. Дуже впливають мислителі та філософи. Але й тут ми на етапі формування новітньої політичної свідомості. Так, є Маринович, Грицак, Портніков, Кебуладзе, Забужко, але їх дуже мало й звучати вони мають гучніше.
3. Примусити самим платити податки. У нас багато людей сплачує їх через податкового агента — роботодавця. Навіть є така абсурдна традиція говорити про чисту та брудну зарплату (без податків і з ними). Насправді українці не уявляють ціни держави. Також негативно впливає чорна економіка. Ми не вважаємо цю державу власною, не сприймаємо політиків як найманий персонал за наші кошти. Але це теж мине. Особливо якщо вдасться реформувати фіскальні органи й осучаснити податкову систему. Коли українці оплатять чек, тобто виписку за сплачені податки, то здивуються, як дорого їм обходиться неефективна держава.
Читайте також: Девід Кремер: Нам треба номінувати когось, хто нестиме порядок денний президента Байдена щодо підтримки України проти загрози з боку Москви
Олена Білозерська, ветеранка, блогерка:
1. А звідки вони вийшли, українські політичні й усі інші еліти? У нас же століттями найобдарованіші в різних галузях люди робили кар’єру на рівні імперії, тобто їхали до Росії, бо там більше людей і грошей. А рішення ухвалювали або в Кремлі, або в Києві, озираючись на Москву. Звідки ж узятися відповідальності?
2. Шляхом просвіти, до того ж не еліт, а народу. Щоб навчився, зокрема, розуміти свою відповідальність за відданий на виборах голос.
3. Особистим прикладом тих, хто на це здатен. Небайдужа меншість підтягнеться, пасивна більшість з часом звикне, що так треба, й не заважатиме.
Геннадій Максак, виконавчий директор ГО «Рада зовнішньої політики «Українська призма»:
1. Залежно що розуміти під елітами. Я розрізняв би державних мужів і політиків. Бо перші думають про наступні покоління, а другі — про наступні вибори. В Україні переважають політики, тому про відповідальність не йдеться. Особливо, коли треба вигадувати нові байки, щоб тебе знову обрали.
2. Примус — така річ, що якщо в душі немає моралі, її не пристосувати зовнішніми нормами.
3. Тільки зі школи, через навчання політичній культурі та практикам. Тих, хто звик сприймати політику як бізнес, змінити важко.
Сергій Квіт, голова Національного агентства із забезпечення якості освіти:
1. Політичні еліти — дуже претензійна назва для українського політичного класу, що лише формується. Наприклад, згідно з наявними стереотипами, професійна політика найлегше приносить швидке збагачення. Ми бачимо, що українські політичні партії здебільшого існують, поки на плаву залишаються їхні публічні лідери чи приховані спонсори. Дуже часто українські політики не мислять категоріями суспільного служіння, не вміють відстоювати національні інтереси й навіть не знають, що це таке. Ми щодня постаємо з неосвіченими, випадковими й безвідповідальними політиками. Водночас маємо й зовсім інші грандіозні позитивні приклади. Особливо після Революції гідності. Також треба розуміти, що відповідальні за безвідповідальних політиків наші громадяни, які за них голосують.
2. З одного боку, в нас уже сформувалося справді вимогливе громадянське суспільство, а з іншого — українці ще не навчилися сповна користуватися інструментами демократії та боротися за інститути влади. Ми бачимо, що шлях до простої істини про те, що ефективність держави залежить від кожного з нас, може бути дуже довгим. Думаю, війна з Росією нас лише зміцнює. Хоч би як моторошно це звучало. Українці привели до відповідальності колаборантську політичну силу Януковича, перемогли в Революції гідності й мобілізувалися на відсіч агресору. Лише брак досвіду щодо захисту національних інтересів призвів до того, що зараз знову множиться недовіра до політичних сил, які перебувають при владі, та гостро постає питання про небезпеку капітулювати перед ворогом.
3. Лише боротьба дає реальні приклади політичного лідерства й виховує розуміння політичної відповідальності. Українці — розумні та мужні люди. Зневажати українців — це гратися з вогнем. Мені жаль тих політиків, які не розуміють цього. Тому я не маю сумнівів, що ми переможемо Росію, яка перестане існувати як імперський суб’єкт, і створимо ефективну державу.
Михайло Забродський, народний депутат від фракції «Європейська Солідарність», перший заступник голови комітету ВРУ з питань національної безпеки, оборони та розвідки, Герой України:
1. Брак відповідальності тісно пов’язаний з «життєвим циклом» політичної команди. Із розумінням того, що одного разу прийшов, а іншого може не бути, народжується гостре відчуття часу. У такому разі найменше думаєш про відповідальність. Увагу більше зосереджено на розв’язанні ситуативних завдань і забезпеченні власного добробуту. Наслідки ухвалених рішень у довгостроковій перспективі розглядаються лише поверхово і з твердим переконанням, що з ними працюватимуть уже інші.
2. Перспективною є робота в трьох напрямах.
Перший — довгий і кропіткий. Ідеться про виховання нової політичної та громадянської культури політиків з чітким розумінням необхідності відповідати не тільки перед сучасниками, а й перед нащадками.
Другий — складний і небезпечний. Тверде переконання в гарантованій відсутності безкарності. У разі негативних наслідків ухвалених рішень — запровадження не лише політичної відповідальності, а й, за необхідності, кримінальне переслідування. Переконання, що нікому не вдасться уникнути покарання, попри посади і статусність. Водночас такий інструмент потрібно застосовувати обережно, оскільки він легко може перетворитися на засіб зведення політичних рахунків.
Третій — системний і рамковий. Запровадження програмних документів довгої дії, закріплення певних положень у Конституції, ратифікація масштабних міжнародних угод тощо. Такий підхід має спонукати політичні еліти до послідовності в діях, незалежно від політичних переконань. Водночас забезпечується до певної міри незалежність політичного курсу країни від уподобань чинної влади й розставляння кадрів на провідних державних посадах.
3. Послідовним їхнім переконанням, що власний успіх і досягнення безпосередньо пов’язані з долею країни. Будь-яка політична ситуація майже завжди може впливати на життя кожного громадянина. Формування у співвітчизників національно-патріотичного світогляду має забезпечити небайдужість і свідоме ставлення до політичного життя. За цієї умови значне збільшення кількості українців із активною життєвою та громадською позицією стане цілком природним процесом.
Читайте також: На роздоріжжі
Степан Хмара, дисидент, політв’язень, екснардеп, Герой України
1. У тій реальності, у якій ми сьогодні живемо, наша владна еліта насправді є антиелітою та небезпечна для нашої держави. Це люди, які очевидно не розуміють чи не хочуть розуміти свого призначення, тому що люди, які претендують називатися елітою та бути на верхівці влади, повинні завжди керуватися самопосвятою. Це, якщо хочете, обов’язково жертовність, домінанта духовного над матеріальним, це патріотизм, доброчесність і професійне знання. Саме в більшості нашої сьогодні владної еліти (я не кажу про винятки) ці якості відсутні, а, навпаки, домінує жадоба наживи, домінує бажання насамперед задовольняти свої амбіції, матеріальні забаганки тощо. Тобто вони не виконують тої ролі, яку має виконувати еліта. І це дуже серйозна проблема сучасної України.
2. Якщо люди не розуміють і не знають своєї історії, не є носіями й знавцями української культури та ідентичності й таких якостей, як патріотизм, порядність, доброчесність, то змусити їх до цього не можна. Це має бути особисте розуміння та самопосвята. Якщо цього немає, то їх можна змусити лише піти від влади. Це єдиний, так би мовити, справжній лікувальний захід проти того, що ми маємо.
3. Це дуже непроста справа. Є пасіонарна частина, меншість, яка завжди брала відповідальність на себе, яка в критичні моменти захищала нашу державу, ідентичність і наше майбутнє. Але це та креативна патріотична українська меншість. Основна ж наша маса ще дуже безвідповідальна. Вона не вміє користуватися тим благом і тим своїм правом обирати владу та пам’ятати, що її потім треба контролювати, як вона дотримується того, що обіцяла перед виборами, і не піддаватися на дуже солодкі обіцянки, тому що життя не просте й безпроблемне. А багато наших людей безвідповідально піддаються на маніпуляції популістів і тому обирають те, що обирають. Це дуже проявилося на останніх виборах, як президента, так і особливо парламенту. Тоді нашому парламентаризму завдали колосального удару. Тому люди мають не керуватися емоціями, не ковтати наживку легкого життя цих популістських обіцянок, а розсудливо дивитися й оцінювати всіх, кому вони дають доручення представляти себе у владі. І тут є велика проблема.
Іншого виходу в цій ситуації, крім як важка просвітницька робота, нема. І це завдання всіх громадських політичних українських організацій. Потрібно невтомно працювати для того, щоб наше суспільство ставало зрілим та навчилося нарешті творити доброчесну владу, яка може вести нашу державу до майбутнього. І це справа не одного дня, а щоденної важкої праці тих українців, які це розуміють, серед тих, які цього не розуміють. Тільки так ми зможемо змінити ситуацію, якщо говорити про цивілізовані форми творення влади. Якщо цього не буде, то в критичні моменти доведеться нетрадиційними способами міняти владу, яка небезпечна та загрозлива, нездатна чи не хоче виконувати сою місію, яку мала б здійснювати владна еліта. І тут я не бачу іншого рецепту. Тому праця і ще раз праця. Просвітництво всіх. Особливо наша інтелігенція, рівень знань і моральності якої вищий, повинна невтомно працювати серед тих, кому бракує ще тих якостей, і підтягувати їх ближче, так би мовити, до потрібних стандартів.
Тарас Шамайда, співкоординатор руху «Простір свободи»
1. Тому що їм легше не брати на себе цю відповідальність. А моральних якостей чи суспільних чинників, які б спонукали їх до відповідальності, бракує. Через свій світогляд, рівень політичної та загальної культури чимало представників політичних еліт воліють діяти безвідповідально. А ще вагоміша причина в тому, що громадяни заохочують таку поведінку еліт. Рівень відповідальності політика якщо й має кореляцію з його підтримкою в суспільстві, то, імовірніше, ця кореляція зворотна: політики, які беруть на себе відповідальність і розв’язують реальні проблеми, швидше втрачають підтримку. Простіше кажучи, виборці самі сприяють пануванню безвідповідальних еліт.
2. Перш за все — самим ставати відповідальними громадянами. Виробляти імунітет до популізму та пустослів’я. Аналізувати реальні дії політиків і відповідально голосувати на виборах. Брати активну участь у політичному житті, змушуючи політиків та органи влади працювати на суспільний інтерес. Для цього є чимало інструментів — від участі в громадських об’єднаннях і партіях до протестних акцій і безпосередньої комунікації з політиками.
Хоча зробити це важче, ніж сказати, адже маємо замкнене коло: безвідповідальні громадяни підтримують безвідповідальних політиків, а ті зі свого боку роблять усе можливе, щоб громадяни не ставали відповідальнішими.
3. У короткостроковій перспективі — через розвиток якісних медіа, громадських організацій і справжніх політичних партій.
А в довгостроковій це перш за все дві речі: якісна освіта й такі суспільно-економічні відносини, які заохочуватимуть приватну ініціативу та стимулюватимуть відповідальну поведінку громадян.
Сергій Дембіцький, доктор соціологічних наук, провідний науковий співробітник Інституту соціології НАН України
1. Я не впевнений, що це досить коректна постановка запитання. Політична система — інституціалізована сфера. Відповідно, той порядок взаємовідносин, що в ній існує, склався історично та за участі різних соціальних груп, до яких належать, зокрема, і пересічні громадяни. У цьому значенні політичні еліти діють у тих координатах, які склалися об’єктивно, а отже, демонструють відповідальність лише там, де це має сенс особисто для них. На мій погляд, переважна більшість людей за взаємодії в широкому соціальному контексті діють утилітарно. У таких умовах відповідальність може виникати лише там, де існують невідворотні релевантні санкції за порушення норм. Можна довго обговорювати моральний бік справи, але це суб’єктивні речі, на яких дуже важко вибудувати уніфіковану систему спільної поведінки.
Зараз світи еліт та звичайних громадян — це дуже віддалені ареали існування. Вони тісно взаємодіють лише в електоральний період. І в цей час діє дуже просте правило: очікування мас визначає переможця. Це перша стадія, де проявляється справжня відповідальність еліт. Далі вона виявляється в підтриманні за можливості мінімально прийнятного рівня соціально-економічних гарантій у суспільстві. Але це для еліт значно менш важливе завдання, ніж формування очікувань перед виборами.
2. Перш ніж населення зможе змусити до чогось еліти, воно повинно консолідуватися всередині. Серед різних елітних груп, якими б непримиримими одна до одної вони не видавалися, потенціал консолідації значно вищий, ніж у суспільстві загалом. Звісно, політичні альянси постійно змінюються, але це не означає, що вони не досягають своїх тимчасових інтересів. Отже, в історичному вимірі еліти рухаються від забезпечення одних інтересів до забезпечення інших і так далі. Звісно, у цьому історичному русі існують й аутсайдери. Але, говорячи метафорично, там, де з колії сходить один чи декілька вагонів, локомотив еліт продовжує свою впевнену путь, на шляху якої може постати лише якась значна катастрофа суспільного масштабу.
У цей час населення зайняте не захистом своїх інтересів, які у всіх громадян доволі схожі, а з’ясуванням стосунків з «ідеологічними опонентами». З огляду на це, я вважаю, що зараз зарано вести розмову про «примушування еліт до відповідальності». Радше необхідно вести розмову про консолідацію громадян. Уже після цього можна розпочати успішний інструментальний конфлікт між низами та верхами, спрямований на забезпечення соціальної справедливості та інших соцієтальних цінностей.
3. На мою думку, міра відповідальності за країну обумовлюється характером професійної діяльності людини. Одна справа, коли ви програміст-фрилансер, зовсім інша — лікар чи військовий. Відповідальність за країну полягає в конструктивному та законному розмежуванні досягнення власних інтересів та виконання соціальних функцій, які покладені на людину її професійними обов’язками. Саме у виконанні професійних функцій і полягає відповідальність за країну. Байдуже, говоримо ми про депутата Верховної Ради України чи фахівця управління праці та соціального захисту населення.
Читайте також: Валіза без ручки. Чи варто Україні відмовитися від угоди з Росією про використання Азовського моря
Леонід Остальцев, засновник Veterano Pizza
1. Я в принципі не вважаю, що в нас є політичні еліти. Це те, чого в нас поки що немає, адже переважна більшість політиків узагалі не розуміє, що робити із ситуацією в країні. І те, що вони зараз роблять, — це наразі їхній максимум, враховуючи їхню соціальну та моральну систему координат. А для мене еліта чи політик — це той, хто перш за все керується інтересами громадян, а в нас таких дуже мало.
2. Сьогодні механізм, який працює, — це тиск на владу у форматі громадянського протесту й загального резонансу. Тому наше завдання — не бути апатичними та реагувати на всі дії влади, надто неефективні, перейматися, критикувати так, щоб політики виконували свою роботу якісніше. До того ж треба думати головою під час виборів.
3. Якщо ми, саме ми, народ України, не будемо думати головою, а натомість будемо думати гаманцем, шлунком чи іншими частинами тіла, коли обираємо людей, які мають представляти наші інтереси в парламенті, до того часу ситуація змінюватися не буде. Але в мене щодо цього дуже позитивні міркування. Гадаю, що нам просто необхідний певний час, багато часу. Але цей час не має просто минути. Ми маємо працювати, говорити з людьми й, звичайно, особистим прикладом демонструвати, як це має робитися, як саме треба брати відповідальність на себе.
Яна Холодна, ведуча проєкту «Таємниці війни», 5 канал, екскерівниця військової радіостанції «Армія ФМ»
Сергій Кривонос, генерал-майор ЗСУ, ексзаступник секретаря РНБО
1. Питання відповідальності політичних еліт. Я не вважаю, що люди, які називають себе елітою, нею є. Формування політичної еліти в державі триває десятки, а інколи й сотні років. І приклади Великої Британії та Сполучених Штатів доказують мої слова. А в нас частина псевдоеліти — це ті, хто піднялися в «буремних 90-х», або частина комуністичного минулого нашої країни та їхніх батьків. Ті, хто вважає себе елітою, насправді лише купка людей, яка маніпулює лозунгами та рветься до влади, не щоб творити й розвивати державу, а щоб обдирати її як липку й набивати власні кишені. Вони не є державниками за своєю суттю й абсолютно не бажають творити та розвивати. Їхні обіцянки залишаються невиконаними, а «елітні» панове лише вміло використовують принцип Старого Риму «хліба й видовищ» щодо власного народу. Їм абсолютно начхати на країну та громадян. Їхнє завдання — уникнути відповідальності й керувати процесами розподілу фінансових потоків на власну користь.
Це не еліта, а політична іржа, що роз’їдає Україну.
2. Примусити ? Легше замінити. За роки війни виросло політичне покоління, яке діями показало свою спроможність і в тилу, й на фронті.
3. Упродовж 30 років влада постійно робила так, щоб народ був інертним до політики й неспроможним самостійно оцінювати ситуацію у світі, країні, місті чи селі. Влада зацікавлена в «шлунках», а не патріотах і професіоналах. Виховання молоді на національній ідеї та національних принципах дасть змогу змінити цінності й спроможності українців. Усе це визначено в Указі Президента України №200 від травня 2019 року «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 7 травня 2019 року «Про заходи щодо зміцнення обороноздатності держави». Але чинна влада зробила все, щоб цей указ і ці заходи не було реалізовано. Лихварям, корчмарям і шлюбним фотографам при владі цього не треба.