Слова президента Володимира Зеленського в інтерв’ю The Washington Post від 20 січня, що “Росія може окупувати Харків” (“Kharkiv, which is under Ukraine government control, could be occupied”) багатьма не були сприйняті як припущення. Думку спростили, з неї зникло слово “може”, а в уяві частини українців з’явилися картини переритого окопами нещодавно реконструйованого Харківського зоопарку.
З чого все почалося?
Харків’яни не менше за інших мешканців України стежать за останніми новинами про ймовірне російське вторгнення. Тому ще до заяви президента було відомо і про скупчення військ, і про вже реальне занепокоєння Заходу, і про те, що було б непогано знати, де найближче бомбосховище. Проте необережні слова Верховного головнокомандувача змусили акумулювати відкладену тривожність та з новою силою усвідомити виклики як для мирного населення, так і для силовиків регірну.
Насправді Зеленський міг назвати будь-яке місто України, яке гіпотетично входить до сфери інтересів Москви, проте він навів приклад саме з Харковом. Цим подарував новий привід для розмов у громадському транспорті (бо теми коронавірусу, “ковідної” тисячі та меню у школах почали приїдатися), політикам – можливість покращити свої рейтинги та новий контент для журналістів і блогерів.
Слова центральної влади з меседжем “не хвилюйтеся” переконали містян менше, ніж запевнення місцевої влади – в цьому особливість регіону. Те, що мер Ігор Терехов спромігся на “нехай росіяни не розтуляють рота” означає, що він трохи віддалився від амплуа норовливого, але обережного попередника. 26 січня він пішов слідами президента і прокоментував ситуацію The Washington Post. “Ми стіною станемо всі разом – і харків'яни, і всі українці на захист міста Харкова. Але я не думаю, що росіяни нападатимуть. Сьогодні всі докладають зусиль, щоб не допустити агресії – і президент України, і Офіс президента, і наші дипломати, і міжнародні партнери. Усі розуміють, що війна не потрібна. І люди теж виступають проти агресії, вони мовчки не терпітимуть це все. Коли нападають на твою домівку, що ти робиш? Захищаєш”, – сказав Терехов в інтерв’ю, слова з якого наводить прес служба міськради.
У цих словах видно чіткішу позицію, ніж була у керівництва міста в 2014-му, а також демонстрацію єдності з центром.
До того ж, якщо згадати поведінку Донецького та Луганського міських голів – Олександра Лук’янченка та Сергія Кравченка – на початку російської агресії, то стає очевидно, що харківській мер не готовий, принаймні одразу, миритися з ворогом та шукати “переваги окупаційного режиму”.
Проте на останній позачерговій сесії ради 22 грудня, на якій ухвалили бюджет, Терехов відмовився обговорювати додаткові питання безпеки. На заяву фракції “Європейська солідарність”, в кінці якої депутат Олег Абрамичев почав говорити й про справу Петра Порошенка, Терехов сказав: “Ми зібралися з вами сьогодні, щоб розглянути питання, які стосуються міста Харкова. Я вас дуже прошу, щоб у цій залі не було політики”.
На апаратній нараді облдержадміністрації 24 січня, які з призначенням нового голови Олега Синєгубова стали відкритими, т. в. о. військового комісара Харківського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки полковник Володимир Тріщенко повідомив, що навчання підрозділів тероборони в регіоні тривають за планом.
На апаратній нараді доповіді всіх очільників силових відомств були доволі короткими з основним акцентом на “знаємо-працюємо-готові”. Про будь-які недоукомплектування чи недофінансування мови не було. Вимогу депутата облради від “ЄС” Олександра Скорика скликати позачергову сесію, щоб виділити додаткові кошти для територіальної оборони прокоментував начальник Управління СБУ в Харківській області Роман Дудін. Він сказав, що “окремою політичною силою навколо вирваної з контексту фрази накручується якась історія і саме в цьому я вбачаю розхитування ситуації”.
Всі політсили регіону одна за одною роблять заяви по темі.
Народна депутатка з Харкова від “Слуги народу” Вікторія Кінзбурська сподівається, що “що це питання буде вирішено саме дипломатичним шляхом”.
Депутат міськради від “ЄС” Абрамичев каже, що “ми вже готові до всього”, а Зеленський – “вже здав наш Харків, вже домовився, що все, він буде окупований”.
Слова та дії президента критикує і представник ОПЗЖ, депутат міськради Андрій Лесик: “Політика непослідовна: сьогодні – нападуть, завтра – не нападуть, ЗМІ – нагнітають. Я виключаю такий варіант подій”.
25 січня відбулися збори громадського штабу оборони Харкова. Модерував зібрання голова Громадської ради при обладміністрації та лідер харківського осередку партії "Національний корпус" Костянтин Немічев. Також до зустрічі долучилися депутати міської ради Дмитро Булах та Ігор Черняк ("Блок Світличної "Разом!"), Юрій Корсунов ("ЄС"), представник "Демократичної сокири" Микита Соловйов, голова обладміністрації Роман Семенуха, колишній голова обладміністрації Ігор Балута, головний старшина 113-ої бригади тероборони Михайло Сокол. Серед питань, що обговорили на зборах були: мобілізація населення, координація дій із владою, зв'язок в умовах бойових дій; евакуація містян. Окрім цього, "з метою підняття патріотичного духу" учасники штабу запросили містян на марш єдності, який продемонструє, що "Харків був, є і буде українським містом".
До чого готує соціологія
Згідно з соціологічним опитуванням КМІС, проведеним 3-11 грудня 2021 року, 37,2% мешканців Сходу країни (до якого входить і Харківська область) чинитимуть опір російській збройній інтервенції. Ще 25,6% виїхали б у більш безпечний регіон України. 22,7% відповіли, що вони б “нічого не робили” – це потенційне мирне населення потенційних окупованих територій. Тобто якщо Росія захоче розширення театру воєнних дій, то менше чверті жителів регіону збираються залишатися жити під окупаційною владою.
До слова, загалом по Україні опір готові чинити 50,2% громадян і лише 18,6%, менше п’ятої частини дорослого населення нічого б не робили.
Харків’янам точно варто “звіряти годинники” з поглядами мешканців інших регіонів України. У 2014 році місту допомогли лишитися неокупованим, зокрема, дії вінницького підрозділу ВВ “Ягуар” (нині це 8-й полк оперативного призначення ім. Івана Богуна Національної гвардії). 8 квітня 2014 року під час антитерористичної операції “Ягуар” за 10 хвилин звільнив будівлю Харківської ОДА, де забарикадувалися проросійські сепаратисти.
Життя триває. Війна точиться деінде
Жителі ж Харкова поводяться так само, як напевно поводилися б містяни будь-якого іншого населеного пункту в умовах серйозної емоційної напруги. Здебільшого розмовами все і закінчується, адже, як повідомили силові структури, “автомати начищені” та й гречки на полицях вистачає. Тож тривожність залишається всередині, а назовні поки що не виходить. Масового перевдягання у камуфляж немає, також не скуповують все підряд в аптеках та воєнторгах.
Клікабельна паніка існує в онлайн- та ТБ-просторі. Навіть на лавках міста немає зборів “локальних поважних політологів та воєнних експертів” на пенсії, адже нині зима, холодно.
Насправді, ситуація із загрозою ескалації воєнних дій дуже сильно нагадує ситуацію з оголошенням карантину через COVID-19. Люди, які будуть дотримуватися порад про наповнення “тривожної валізки”, і люди, які ігнорують явище пандемії – це представники двох різних таборів. Є частина містян, які “зберігають спокій і одягають маски”. Є інші, які існують за принципом “я цього не бачу – значить цього немає”. Якщо хтось з останніх потрапляє на ШВЛ, то зазвичай одягати маску та вакцинуватися вже пізно.
Проте масової паніки не стається у будь-якому таборі. Відсутність панічного настрою (адже коли оголосили воєнний стан у 2018-му, метушні було більше) та черг в пунктах обміну валюти підштовхує до двох висновків: чи харків’яни вже давно готові до будь-яких сценаріїв, чи більшість навчилася контролювати себе і не сіяти паніку.
Можливо найкраще ситуацію у місті описує латинській вираз Si vis pacem, para bellum. Правда, частина містян призабула другу частину виразу.
У Харкові є сформоване громадянське суспільство і найбільше досягнення Революції Гідності в тому, що ми сміливо можемо ставити знак “дорівнює” між проукраїнським і громадянським суспільством. Проросійським силам без вливання додаткових грошей чи інших життєво важливих рідин важко координуватися та протистояти адекватній реальності. Попри повідомлення про повернення "тітушок" та "Оплоту" (першоджерелом є представник харківського Нацкору Немічев), у Харкові є та сама заздалегідь мобілізована сила, яка зможе дати відсіч чи принаймні готова це зробити. Єдиним невідомим у рівнянні є чіткі плани країни-агресора, про які, здається, не здогадуються сьогодні навіть ті самі війська на іншому боці кордону. Тож питання “а чи буде фізична війна на вулицях Харкова?” залишається відкритим. Остаточно вирішеним є те, що Харків чинитиме опір будь-яким спробам окупації.