Якщо глянути на центральні вулиці Харкова, то стане ясно, що місто очікує на вибори, а також складеться враження, що потенційних кандидатів десь два з половиною: теперішній в.о. міського голови Ігор Терехов і відомий усім навіть поза межами міста Михайло Добкін (з тінню та підтримкою в особі Олександра Фельдмана). Поки їхнє протистояння стає дедалі гострішим і відвертішим, патріотичний політичний табір усе хоче зробити «правильно», хоч би скільки часу це зайняло, та домовляється про висунення єдиного кандидата. Регулярні зустрічі представників місцевих осередків партій «Акцент», «Голос», «Демократична Сокира», «Європейська Солідарність», «Правий сектор», «Національний корпус» почалися в середині травня. До 28 липня вони встигли скласти «Вимоги щодо персоналії єдиного кандидата та до його програми», серед яких є пункти про публічне визнання РФ країною-агресором, АР Крим і частину Донбасу тимчасово окупованими, а діяльність Кернеса та «його посіпак» політично згубними для Харкова. Наразі ім’я єдиного кандидата від патріотичних сил досі невідоме.
Власним політичним шляхом пішла Аліна Мустафаєва, нинішня депутатка міськради від «Слуги народу» та потенційна кандидатка в мери, але поки що вона збирається це робити як самовисуванка. Її основна ставка — на численні інтерв’ю й особистий ютуб-канал. Зокрема, до неї на розмову погодився прийти навіть Дмитро Булах, депутат міськради від регіональної політичної сили колишньої голови ОДА Юлії Світличної. Також в одному з інтерв’ю Мустафаєва сказала, що «за чутками з Офісу президента, партія не дуже серйозно ставиться до харківських виборів і ставитиме на якогось технічного кандидата». Там само вона заявила, що «чітко розділяє Президента і «Слугу народу», і в останній дуже розчарована.
Читайте також: Природа мотивації
Насправді ж цілком можливо, що партію й центральне керівництво просто влаштовує порядок денний у Харкові. Ігор Терехов продовжує як може справи Геннадія Кернеса, і Київ розуміє, що хоча все гладко й не буде, проте правила гри не зміняться. Також лунала цілком логічна думка про те, що колишній очільник МВС Арсен Аваков повернеться до «міста, в якому все починалося» як кандидат чи наставник кандидата. Проте на тлі нещодавніх обшуків у членів «Нацкорпусу» та їхніх арештів зрозуміло: якщо в Арсена Борисовича і є ще сили гнути свою лінію в політичному просторі, то краще це робити з новою-старою владою на чолі з Ігорем Тереховим.
Минуло 15 років, відколи харківські політики нарешті оцінили силу відеоконтенту: ролик із репетицією промови Михайла Добкіна і його діалог з відсутнім у кадрі Геннадієм Кернесом потрапив у топи переглядів і його розібрали на меми. Колишній секретар міської ради Ігор Терехов, схоже, зважив на помилки попередників і успіх комедії «Слуга народу», а тому вирішив зробити мінісеріал з собою в головній ролі про історію перемог попередньої команди Геннадія Кернеса. Фрази на зразок «ми з Геннадієм Адольфовичем», «разом прийняли рішення», «коли Кернес побачив результати роботи» стали скелетом, на якому тримається сенсове навантаження всіх серій. Наразі вийшло дев’ять двомовних епізодів (диктор і субтитри українською, сам Терехов говорить російською), серед яких є історії про недобудований, але вже найкращий зоопарк; багаторівневе паркування, що не працює; та збиткове, але надшвидке метро. Основна проблема цих відео навіть не у відверто брехливій інформації та численних маніпуляціях, а в тому, що ролики, які рекламують конкретного політика, виходять з дописом «ініційовано Харківською міською радою» та, зважаючи на нещодавнє придбання міськрадою інформаційних послуг на понад 2 млн грн, з можливим залученням бюджетних коштів. Загалом сайт міської ради став майданчиком персональної передчасної передвиборчої агітації за одного кандидата. Зокрема, там публікують навіть звернення до Добкіна через інцидент з газетою. Наприкінці липня з’явилася газета зі стилістичним оформленням агітки за Добкіна. Проте майже кожна стаття в ній була про Ігоря Терехова з такими заголовками (мовою оригіналу): «Терехов собирает сперму демонов для оплодотворения харьковчанок», «Терехов представитель рептилоидов», «Опыты над животными: Терехов создает армию киберсвиней», «Терехов проиграл Путину Харьков в покер»… Це була типова політична передвиборча маніпуляція: замовити наклад зі сміховинними й очевидно фейковими заголовками (через які твої адепти сміятимуться над розумовими здібностями конкурента та його прихильниками, а також утвердяться в думці, що «зоопарк — це добре», а сам ти «Харків ніколи не здаси») та потім уже офіційно відповісти через свої (зокрема сайт міської ради) ресурси з «викриттям негідника».
Читайте також: Ризик деколонізації
Михайло Добкін обрав нову для себе стратегію означення себе в міському просторі, бо з розміщенням політичної реклами в Харкові могли виникнути певні труднощі: наразі всі сітілайти й борди зайняті інформацією про Ігоря Терехова та його «сучасні історії Харкова», а Михайло Маркович прикрашає собою лише нерухомість, що належить його симпатикам, зокрема й Олександру Фельдману (реклама якого висить завжди поряд з рекламою Добкіна, зі своїми лозунгами й оформленням). Добкін вирішив відкрити в Харкові мережу хабів свого імені. Це аналог громадських приймалень, проте сучасний неймінг означує, що політик хоче розширити електорат у сторону молодшої вікової групи.
З розвитком політичних подій у Харкові стає зрозуміло, що повторення електорального сценарію попередніх років цілком можливе. Ідеться про «голосую за Кернеса, щоб ОПЗЖ не перемогли», себто про підтримку непатріотичної, проте локально української влади, а не відвертих проросійських політиків навіть голосами патріотично налаштованих виборців, коли голосувати за «єдиних кандидатів» від демократично-українських сил немає сенсу, бо це лише розпорошить голоси. В усякому разі, такий сценарій спрацював навіть на торішніх виборах.
Проте основним критерієм, який визначає вибір містянами свого кандидата, залишається ставлення політиків до персони померлого мера. Коли проукраїнські партії прописують тезис про «публічний вияв ставлення до діяльності Кернеса» в переліку вимог до єдиного кандидата, інші змагаються за звання «найкращих послідовників». На цьому тлі доходить до абсурдних ситуацій, наприклад, «табличкової війни», коли депутат від ОПЗЖ Анатолій Родзинський установив меморіальну дошку Кернесу «від небайдужих харків’ян» на будівлі міськради, а буквально за годину табличку зняли й на офіційному сайті ради з’явилася заява зреченнями на зразок «не можна використовувати пам’ятну дошку для того, щоб нарізати на ній ковбасу й роздавати тим, кого намагаються підкупити на виборах», а сам акт назвали «наругою над пам’яттю Геннадія Кернеса та образою харків’ян». Відкриття ж «ідеологічно правильної» таблички заплановано на 23 серпня, День міста.
У політології є термін «неопатримоніалізм». Він означає поєднання старих методів і практик патримоніального типу влади (за Максом Вебером) із новим раціо-технічним тлом сучасних реалій. Себто це гібрид спадку колись авторитарної влади та сучасної недодемократичної й недонаціональної, який слугує суцільною лінією електоральної пам’яті в усіх учасників політичного процесу. Теорію неопатримоніалізму в українських реаліях активно розвивала кафедра політології ХНУ ім. В.Н.Каразіна на чолі з професором Олександром Фісуном. У статті «Неопатримоніалізм проти демократії в Україні» професор пише: «Неопатримоніалізм, як правило, виникає в процесі політичної модернізації постколоніальних суспільств унаслідок перманентної кризи політики національно-державного будівництва, що виявляється насамперед у неможливості реальної інтеграції й функціонування політії на основі демократичних механізмів конкурентного політичного процесу та формально встановлених раціонально-бюрократичних правил політичної гри». І хоча автор пише про реалії в усій Україні, можна помітити, що саме Харків нині став заручником власних політичних вірувань в ідеального господаря та доброго батька міста.