У. Т.: Пане Замбелісе, як наслідки повстання в Сирії позначилися на Лівані?
– Я провів велику частину листопада і грудня того року в Лівані та продовжую уважно стежити за розвитком подій у регіоні. Я б сказав, що цілком очевидно те, що події, котрі відбуваються в Сирії, впливають на Ліван на різних рівнях – соціальному, політичному, економічному і навіть на рівні безпеки.
А, зважаючи на їхню географічну близькість, важливо наголосити на тому, наскільки переплетені Ліван і Сирія у багатьох аспектах. Чимало ліванців і сирійців, незалежно від їхньої релігійної та етнічної ідентичності, мають родинні зв’язки, котрі виходять за кордони цих країн. Щодня сотні тисяч сирійців перебувають у Лівані як гастарбайтери. Ліванці та сирійці регулярно перетинають кордон для відпочинку чи для того, щоб зробити покупки у магазинах. Ліванці також стикаються з великою кількістю сирійців, які втекли від насильства і безладу на батьківщині або перебувають у їхній країні з політичних мотивів.
Життєво важливим є туристичний сектор. Прибутки Лівану зменшилися через побоювання туристів, що насильство і нестабільність, наявні в Сирії, здатні знайти відлуння і на ліванській території. Вартість продуктів харчування та інших товарів першої необхідності також зросла по всьому Лівану, а продукти сирійського походження, включаючи й такі, як фрукти й овочі, не можуть потрапити до ліванських полиць магазинів у зв’язку з нестабільністю у сусідній країні. Це спонукає ліванських торгівців компенсувати сирійські товари за рахунок дорожчих замінників. І ця реальність завдає збитків найбіднішим громадянам, оскільки підвищення роздрібних цін перекладається на плечі споживачів.
Політична напруженість зростає по всій країні, що, у свою чергу, впливає і на внутрішньополітичну ситуацію та розстановку політичних сил. Залежно від їхньої політичної чи релігійної належності чимало ліванців розглядають повстання в Сирії крізь внутрішньополітичну призму. Ліванці, які ідентифікують себе з альянсом «14 березня», коаліцією, яка спирається на США і Саудівську Аравію, зокрема, і «Рух за майбутнє» екс-прем’єра Саада Харірі, наприклад, як правило, налаштовані надто антисирійськи [мається на увазі не негативна налаштованість проти сирійського народу, а проти режиму Башара Асада. – Авт.]. І висловлюють свою підтримку опозиції, котра протистоїть сирійському президенту Башару Асаду. Союз Сирії з «Хезболлою», запеклим конкурентом альянсу «14 березня», є причиною позиції альянсу «14 березня» щодо повстання в Сирії. Тому що, підтримуючи сирійську опозицію, «14 березня» та інші налаштовані проти «Хезболли» політичні партії і рухи мають шанси виграти в Лівані. До того ж ліванці, котрі пов’язані з альянсом «8 березня», блоком, до складу якого входить «Хезболла» та інші просирійські політичні партії і рухи, твердо підтримують Башара Асада. Від початку повстання ці рушійні сили проявляють себе у формах громадських протестів по всьому Лівану та інших формах політичної активності конкуруючих груп, посилюючи цим напруженість у розвитку подій. Також було кілька випадків насильства, котрі пов’язані із ситуацією в Сирії.
У. Т.: Чи може ефект доміно спричинити серйозні заворушення в Лівані?
– Так, безумовно. Ліван є дуже сприятливим для потенційного поширення на нього заворушень, які відбуваються в Сирії. Ліванці побоюються, що за найгіршого збігу обставин хаос у Сирії може потенційно стати іскрою нової громадянської війни в Лівані. Адже вже сталася низка інцидентів із застосуванням насильства вздовж лівансько-сирійського кордону за участю сирійських сил безпеки і членів Вільної сирійської армії (FSA), групи повстанців, яка веде збройну боротьбу з Дамаском. FSA – угруповання, котре діє в північній частині Лівану за підтримки антисирійських політичних партій і рухів. Члени сирійської опозиції також користуються підтримкою співчуваючих їм у Лівані.
Природно, що просирійські угруповання в Лівані не є доброзичливими до спроб своїх конкурентів дестабілізувати їхніх союзників у Дамаску. Ліванське північне місто Тріполі також стало свідком запеклих зіткнень внаслідок ситуації в Сирії. Збройні зіткнення між ополченцями, що становлять у Тріполі сунітську більшість, і прихильниками альянсу «14 березня» (який є антисирійським) та представниками алавітської меншини, які налаштовані просирійськи і прохезболлійськи, нагадують сутички між ворогуючими релігійними угрупованнями, що відбувалися під час громадянської війни у Лівані протягом 1975–1990 років. Також є повідомлення про ескалацію напруженості у таборах палестинських біженців по всьому Лівану, яка виникає через події в Сирії.
Ситуація з безпекою у Лівані може вийти з-під контролю у будь-який момент. Водночас, на мою думку, баасистський режим в Дамаскові може підбурювати до напруженості в Лівані, щоб загрожуватиме подальшою нестабільністю для всього Лівану. Це дуже важлива карта, яку баасистський режим зможе і, вірогідно, спробує розіграти, якщо він відчує, що його виживання опинилося під загрозою. Також варто зауважити, що Сполучені Штати, Туреччина, Ліван та інші ключові гравці – навіть Ізраїль – під час кризи в Сирії висловили дуже серйозні занепокоєння з приводу того, що дестабілізація баасистського режиму в Дамаску спричинить регіональну дестабілізацію. Адже Сирія здатна дестабілізувати Ліван, використовуючи мережу своїх місцевих союзників, або спровокувати ситуацію такими своїми діями, як артобстріл ймовірних позицій FSA в Лівані.
Є також можливість початку атак на Голанські висоти, які залишаються під ізраїльською окупацією, хоча, думаю, це менш вірогідно. Хоч як дивно, присутність баасистського режиму, який з питання Голанських висот є надійним і передбачуваним гравцем, дає змогу Ізраїлю зосереджувати свої військові ресурси в іншому місці. Потенціальне падіння баасистського режиму в довготерміновій перспективі може виявитися катастрофічним для Ізраїлю. Оскільки новий сирійський уряд може зрештою мобілізуватися на збройну боротьбу, щоб забрати назад цю територію. Аналогічно до того, як «Хезболла» зуміла витіснити ізраїльські війська з південного Лівану після кількох років збройного опору. Загалом у Сирії є в запасі багато карт для гри в Лівані і поза його межами.
У. Т.: Чи можливе таке повстання в Лівані?
– Думаю, якщо події в Сирії продовжуватимуть розвиватися за нинішнім зразком, то потенціал нестабільності і навіть насильства в Лівані зростатиме в геометричній прогресії. Водночас я також вважаю, що ліванці аж надто побоюються бути втягнутими у ще один конфлікт. Спогади про Громадянську війну 1975–1990 років продовжують бути пігментацією багатьох аспектів життя суспільства і політики в Лівані. Не кажучи вже про його ландшафт і інфраструктуру, які несуть на собі шрами десятиліть конфлікту. Ліванці дуже постраждали під час ізраїльської окупації і зовсім недавно – під час атаки Ізраїлю 2006-го. Напруженість, котра стала наслідком розслідування вбивства 2005 року прем'єр-міністра Рафіка Харірі, спричинила інші спалахи насильства і продовжує формувати події і нині.
Але у той час, коли більшість звичайних ліванців побоюються братися за зброю, щоб це не обернулося потім проти їхніх сімей, природа соціального і політичного ландшафту Лівану є такою, що ситуація може бути легко дестабілізована. Також чимало ліванців живуть у страхові, щоб не стати знову мішенню для Ізраїлю. Адже наступна війна між Ізраїлем і «Хезболлою» може стати аж надто жорстокою. Здається, Ізраїль сповнений рішучості переграти наново наслідки того, що дехто сприйняв 2006 року як перемогу «Хезболли». Це дуже важливий аспект, на який варто звернути увагу, оскільки Ліван, котрий зануриться в громадянське насильство, розглядатиметься, і це очевидно, як набагато легша ціль для Ізраїлю.
У. Т.: Які є бар'єри на шляху до фрагментації Лівану?
– Як я вже згадував вище, думаю, що це недавня історія конфлікту в Лівані, яка може допомогти врятувати його на тлі хаосу в Сирії. Хоч би як парадоксально це звучало, але завдяки недавній історії конфлікту в Лівані, який став переломним для розуміння вразливості соціуму і політикуму, суспільство, усвідомлюючи свою вразливість у разі заворушень і нестабільності, намагається враховувати те, що відбувається в Сирії.
У. Т.: Як християни в Лівані інтерпретують нестабільність у Сирії? І як представники інших релігій бачать цю ситуацію?
– Дедалі більш сектантський характер збройного повстання в Сирії, безумовно, викликає стурбованість серед ліванців усіх віросповідань. На загальну думку, FSA складається майже виключно з арабів-сунітів, які становлять більшість населення Сирії. Є переконливі докази, які доводять, що радикальні ісламісти й ультраконсервативні салафіти заповнюють лави цього угруповання. Башар Асад є алавітом, івелика частина ієрархії режиму складається із алавітів. Останніх вважають єретичними чимало правовірних мусульман і часто стають цілями ісламських екстремістів. Сектантський відтінок опозиції Башару Асаду наявний, попри сильні світські, соціалістичні і пан-арабські націоналістичні орієнтири баасистського режиму. У Сирії є проблеми в громади християнської меншини, а також членів інших сектантських меншин, наприклад, шиїтів і друзів. Не кажучи вже про великі спільноти сунітів у таких містах, як Дамаск і Алеппо. Багато хто справедливо вказує на недавній досвід Іраку, тому міжрелігійна сутичка – це те, чого вони прагнуть уникнути за будь-яку ціну. Ліван традиційно служив ігровим майданчиком для сирійської політики, і він, безумовно, може стати першим полем битви, якщо повстання переросте в тотальну сектантськи керовану громадянську війну.
Також важливо зауважити геополітичну динаміку цієї гри. Битва в Сирії служить фронтом боротьби між Саудівською Аравією, Катаром та іншими союзниками США (в основному сунітськими диктатурами), проти так званої «вісі опору», яка складається з Сирії, Ірану, «Хезболли» і ХАМАСу. Фактично, я думаю, повстання є великим конфліктом між цими блоками влади, котрий виріс на тлі опозиції до політики статус-кво в регіоні, що засвідчила хвиля повстань, котрі спалахнули торік. Саудівська Аравія та її союзники хотіли б підбурити сектантське протистояння сунітів проти шиїтів. У зв’язку з тим, що шиїтський ісламський режим Ірану, його алавітський союзник у Дамаску та шиїтські одновірці з «Хезболли» становлять неабияку загрозу для саудівських позицій у регіоні. Підрив баасистського режиму в Дамаску зміцнює Саудівську Аравію та її союзників і водночас послаблює їхніх конкурентів із Ірану, «Хезболли» тощо.
Утім, якщо сектантський елемент має важливе значення, він не є найважливішим. Є суніти, християни, шиїти, друзи, курди та інші групи в Лівані та Сирії, які підтримують баасистський режим, та суніти, християни, шиїти, друзи, курди та інші, які підтримують опозицію. Також варто додати, що сирійська опозиція широко сприймається як інструмент впливу Саудівської Аравії і Катару в Лівані і в регіоні загалом. Багато хто порівнює об’єднання опозиційних партій і рухів, а саме сирійської національної ради (ВНС), FSA і їхні численні відгалуження з численними іракськими групами у вигнанні та опозиційними групами, котрі діяли так само напередодні війни в Іраку. У цьому контексті спадає на думку Іракський національний конгрес (ІНК), керований Ахмедом Чалабі. Мова не йде про те, що опозиція баасистському режиму не збирається повертатися до Сирії. Вона це робить. Але чимало її представників цікавляться, яку ціну доведеться за це заплатити.
У. Т.:Чи може Ліван залишатися осторонь від конфлікту?
– На нинішньому етапі, так, вважаю, Ліван залишатиметься осторонь від конфлікту. Думаю, що ситуація в Лівані у зв’язку з подіями в Сирії продовжуватиме кипіти на повільному вогні. Я очікую побачити майбутні зіткнення, котрі будуть аналогічними насильству міліції у Тріполі та більше прикордонних інцидентів, пов’язаних із сирійськими силами безпеки і повстанцями із FSA поблизу сирійсько-ліванського кордону. Підтримка і виступи проти баасистського режиму в Дамаску також збережуться.
Але також уважаю, що якщо баасистський режим в Дамаску відчуватиме, що він справді наближається до того моменту, коли він може втратити владу, то він змушений буде розіграти ліванську карту. Я не кажу, що він вже дійшов до такого рішення. Але баасистський режим, як і раніше, продовжує користуватися великою підтримкою, що не може ігнорувати опозиція. Міжнародна спільнота не спромоглося переломити ситуацію, Дамаск продовжує розраховувати на підтримку з боку Росії та Китаю, а також Іраку, Ірану, Лівану навіть за умов жорсткої позиції, котру висловлюють Вашингтон і Європа. Якщо ж ця підтримка почне зникати, то я думаю, ми побачимо ескалацію напруженості в Лівані, адже Ліван є ідеальним місцем для цього.
У. Т.: Чи може Ліван стати притулком для сирійських повстанських угруповань?
– Це вже певною мірою відбулося. Є свідчення того, що угруповання діють у північному Лівані, зокрема, в Аккарі, який є місцем дислокації для багатьох сирійських біженців, а також у Ваді-Халед. Кордон, який поділяє Ліван і Сирію, є пористим, тому відносно легко бійці використовують Ліван як притулок. Особливо у тих районах, де місцеві ліванці співчувають їхній боротьбі. А оскільки Ліван перенасичений стрілецькою зброєю, то FSA активно поповнюють свій арсенал, закупаючи озброєння на чорних ринках ліванських прикордонних міст. Також поранені бійці FSA мають можливість отримати медичну допомогу в Лівані. У той же час важливо зауважити, що кількість діючих FSA бойовиків у Лівані, ймовірно, невелика. Інакше кажучи, роль Лівану в забезпеченні діяльності операцій FSA нині не є достатньою, щоб це угруповання могло отримувати для себе стратегічні вигоди. Давайте не забуватимемо, що сирійські спецслужби зберігають величезну мережу в Лівані, навіть після того, як сирійські військові залишили країну 2005 року. Сирія також має чимало вірних союзників у Лівані. Але, попри це, активісти опозиції також діють через територію Лівану. Місцеві координаційні комітети (LCC) та інші сирійські опозиційні угруповання, котрі ведуть організовану боротьбу проти баасистського режиму, проводять свою роботу, дислокуючись у Бейруті і по всьому Лівану.
У. Т.: Чи можливий формальний союз між ліванськими угрупованнями, налаштованими проти режиму в Дамаску, і сирійськими повстанцями?
– Це уже відбувається, принаймні в політичній сфері. Ультраконсервативне салафітське співтовариство в Лівані цілком підтримує повстання проти Дамаска. Християни-мароніти, котрі є членами «Ліванських сил» (Ліванська політична партія, заснована Баширом Жмайєлем як ополчення під час ліванської громадянської війни, котра билася як одна з основних сил у складі християнського Ліванського фронту проти бойовиків Організації звільнення Палестини і сирійських військ, що окупували Ліван. – Авт.), які очолює Самір Гіагіа, також виступили на підтримку повстання. Ця громада представляє важливі виборчі округи в альянсі «14 березня». Також наявні різноманітні радикальні сунітські ісламські течії в Лівані, котрі ототожнюють себе із брендом радикалізму «Аль-Каїди» і водночас дивляться в бік Саудівської Аравії, сподіваючись на підтримку. Вони теж зацікавлені у падінні баасистського режиму. Однак «Хезболла» та її прихильники, зокрема, і християнський Вільний патріотичний рух на чолі з Мішелем Ауном та лідер ліванського шиїтського руху «Амаль» Набі Беррі, які є важливими компонентами альянсу «8 березня», як і раніше, непохитні у своїй підтримці баасистського режиму. Усі ці політичні партії і рухи мають своїх бойовиків, формальних і неформальних, що робить їх всіх вибухонебезпечною сумішшю.
