Ось уже два з половиною роки відтоді, як Федерацію футболу України очолив представник президентської фракції в парламенті Андрій Павелко, наш футбол «перезавантажується». Стрімко й невпинно. Тоді, у березні 2015-го, на позачерговому звітно-виборчому конгресі ФФУ слово «перезавантаження» пролунало стільки разів, що не повірити у щирість намірів новітніх реформаторів було складно.
Натхненні революційними ідеалами панове обіцяли, що, на відміну від попередників, вони працюватимуть прозоро та відкрито. І того ж таки дня неприховано зробили віце-президентами Федерації Вадима Костюченка й одіозного запорізького діяча Віктора Межейка, котрих небезпідставно звинувачують в організації банди тітушків під час Революції гідності. Прізвище ще одного віце-президента відоме всім — Михайло Ланьо. Журналісти на прес-конференції обурювалися, але пан Павелко позатикав роти швидко: «Без рішення суду винною людину вважати не можна».
Згодом, коли рішенням Кіровського районного суду тоді ще Кіровограда пана Межейка визнали винним та засудили за організацію масових заворушень і силовий розгін запорізького Майдану на п’ять років умовно, очільник Федерації якийсь час зберігав мовчанку, але під тиском громадськості все ж таки встояти не зміг. Тепер Віктор Межейко — «тільки» голова Запорізької обласної федерації.
Утім, сказати, що український футбол став на шлях очищення, складно. Черговий, ХХ звітно-виборчий конгрес ФФУ відбувся цьогоріч у червні. На ньому Андрія Павелка переобрали, немов у брежнєвські часи, узагалі одноголосно — 95 з 95. До того ж у розширене коло з 11 віце-президентів окрім згадуваного вже Костюченка й керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Назара Холодницького увійшов екс-регіонал Олександр Герега. Іншого представника цієї ОЗГ Ярослава Москаленка, того самого, що голосував за диктаторські закони 16 січня двома руками, увели до складу виконкому. Пана Ланя в когорті віце-президентів замінив один із його йовбаків Юрій Почотний.
Читайте також: Павелко переобраний президентом ФФУ
Але важливіше навіть не це. Пана Павелка не просто переобрали, а ще й зміцнили його повноваження, збільшивши термін перебування на посаді з чотирьох до п’яти років. Крім того, президента після окремих змін до Статуту ФФУ змінити чи змістити стане ще важче. Якщо раніше стати кандидатом в очільники ФФУ могла людина, яку висунуло щонайменше сім будь-яких членів Федерації, то тепер для кандидатства потрібно дістати підтримку мінімум третини постійних членів. Також для скликання позачергового Конгресу варто зібрати три чверті голосів представників виконкому ФФУ, тоді як раніше достатньо було двох третин.
Важче тепер внести зміни й до самого Статуту. Для цього потрібно дістати підтримку тих самих трьох чвертей делегатів конгресу замість попередніх двох третин. І нарешті на два роки — із 70 до 72 — піднявся максимально граничний вік осіб, які представляють органи управління ФФУ. Остання з поправок мала адресний характер. Бо цьогоріч виповнилося рівно 70 років найстарішому з футбольних номенклатурників Олександрові Бандурку, котрого знову обрали першим віце-президентом Федерації. Такого вірного кадра панові Павелку буде знайти вельми непросто.
Найцікавіше, що після обрання нинішнього президента ФФУ чимало футбольних людей казали, мовляв, Павелко — фігура на цій посаді штучна й насправді він буде маріонеткою в руках тіньового керівника, екс-президента ФФУ Григорія Суркіса. Бо ж навіть виборчу кампанію Андрієві Васильовичу організовували люди Григорія Михайловича на чолі із сумнозвісним медведчуківцем Сергієм Васильєвим.
Проте Павелка відверто недооцінили. Кмітливо перетягнувши на свій бік суркісівське крило ФФУ й здолавши з їхньою допомогою на позачергових виборах олігарха Ігоря Коломойського, пан Павелко надалі почав провадити власну політику, демонструючи щоразу повнішу незалежність від пана Суркіса. Перша ластівка з’явилася, коли Київ здобув право проводити фінал Ліги чемпіонів сезону-2017/18. В українській Федерації тоді чітко дали зрозуміти, що це досягнення саме нового очільника, а не Суркіса, який понині є віце-президентом УЄФА. Пізніше Павелко в статусі заступника голови комітету національних асоціацій увійшов до керівних органів Європейського союзу футбольних асоціацій уже сам.
Така незалежність була б похвальною, якби не одне «але». Поряд із послабленням впливу на футбольні процеси в Україні Григорія Суркіса помітнішим став інший вплив. Для того щоб побачити, який саме, достатньо прослідкувати за зміною риторики ведучого в щотижневій програмі «Великий футбол» на ахметовському телеканалі. Ще влітку 2016-го журналісти «Футболу 1» нещадно критикували очільника ФФУ, називали його заяви безвідповідальними й навіть «бєзумними».
А вже навесні цього року в Загребі, де українська збірна мала провести матч відбіркового раунду чемпіонату світу-2018 проти хорватів, Олександр Денисов, рупор донецьких футбольних ідей і керівник телеканалу «Футбол», обідав в одному з ресторанів у компанії топ-менеджера Федерації Олега Шкрьоби й президента Української прем’єр-ліги Володимира Генінсона. Що то не була проста зустріч старих знайомих, підтвердили наступні сюжети на телеканалі «Футбол», де велично оспівувався кожен рух Андрія Павелка.
Реверанси від ФФУ теж помітні. Кум президента Федерації Андрій Шевченко, який очолює національну збірну, під час її комплектації вперто спирається на футболістів чи вихованців клубу «Шахтар», із кожним запрошенням збільшуючи на них попит на трансферному ринку. Гравці інших клубів, які не гірші за окремих донеччан, ігноруються. Фору «Шахтареві» Федерація зробила, визначивши місцем проведення фінального матчу Кубка України-2016/17 проти київського «Динамо» Харків. Як відомо, саме в столиці Слобожанщини «гірники» з весни цього року проводять свої домашні матчі.
Читайте також: ФФУ довічно дискваліфікувала двох футболістів через матчі за «ДНР»
Зрештою, на всі ці «дрібниці» теж можна було б заплющити очі, якби спостерігався прогрес у футбольному господарстві загалом. Натомість маємо хаос навіть із визначенням складу учасників кожної з ліг. Теоретично труднощів у цьому питанні виникати не мало б. Є спортивний принцип, згідно з яким команди, що переходять з одного дивізіону в інший, прописані чіткими нормами регламенту. Приміром, за підсумками минулого чемпіонату право підвищитися в класі отримали першолігові «Маріуполь» і «Десна». Однак виконком ФФУ вольовим рішенням права виступати в елітному ешелоні чернігівців позбавив. Формально причиною стали невідповідність бюджету клубу з документаційною базою і відсутність власного стадіону. При цьому керівництво «Десни» запевняло, що з документами в них усе гаразд, а стадіон до старту чемпіонату мають відремонтувати.
Відкривати документацію на прохання ЗМІ чернігівці не поспішають, тому правоту однієї зі сторін у цьому питанні визначити важко. А стадіон у Чернігові нині справді функціонує. Натомість рівненський «Верес», якому ФФУ віддала місце «Десни» у Прем’єр-лізі, домашні матчі проводить у Львові. Про реконструкцію рівненського «Авангарду» наразі не йдеться взагалі. Це порушення регламенту змагань, де вказано, що клуб, який не має змоги приймати суперників на рідному стадіоні, до участі в чемпіонаті допускатися не може. Крім того, виконком ФФУ знехтував іще однією невеличкою деталлю: протягом сезону клуб «Верес» з громадської організації перетворився на відкрите акціонерне товариство, тобто змінив форму власності, що регламентом змагань теж заборонено. Проте хто той регламент читає, якщо є політична доцільність? Річ у тім, що президентом так званого народного клубу «Верес» є Олексій Хахльов, зять третього президента держави Віктора Ющенка.
Ту саму норму регламенту про власний стадіон і тренувальну базу вже третій рік поспіль порушує кам’янська «Сталь». Теоретично рідна арена клубу перебуває в аварійному стані, і ніхто її ремонтувати не збирається. У двох попередніх чемпіонатах і на початку поточного матчі клуб проводив у Дніпрі й лише минулого тижня переїхав туди, де квартирується, тобто до столиці. «Сталь» збрехала, що зробить стадіон і поступово з’їхала до Києва», — ліпить дурня один із членів виконкому ФФУ Артем Франков, який у своєму журналі «Футбол» розходиться в любові до панів Суркіса та Павелка й важко приховує ненависть до держави, у якій живе.
Із другою лігою ситуація взагалі вражаюча. Усупереч регламенту до участі в турнірі допущені відразу п’ять клубів, до того ж один із них — СК «Дніпро-1» — юридичну реєстрацію дістав лише в березні цього року, а до старту серед професіоналів не провів жодного матчу навіть у любительському статусі.
Читайте також: Київ розпочав підготовку до фіналу Ліги чемпіонів-2018
ФФУ вкотре займається окозамилюванням, допомагаючи Ігореві Коломойському, власникові того «Дніпра», який ще торік виступав у Прем’єр-лізі, уникнути боргів в обсязі $20 млн. Не бажаючи розраховуватися з колишніми гравцями й тренерами, Ігор Валерійович фактично підготував підґрунтя для ліквідації старої юридичної особи й злиття її з новоутворенням, президентом якого став нардеп від «Народного фронту» Юрій Береза. Наразі ж у другій лізі виступає два «Дніпра»: «березівський» і «класичний». Під час так званого дербі цих команд позаминулої неділі ультрас «старих» дніпрян висловили своє ставлення до ситуації красномовно, виконанням пісні: «Оле-ола, СК-1 — кусок г..на, нет традиций, нет фанатов, черно-желтая х..ня».
Сезон-2017/18 щойно стартував, а ситуація вже склалася так, що перший з учасників знявся зі змагань. Мова про клуб «Тернопіль», який раніше фінансувався з міської скарбниці. Після того як команду почали підозрювати в систематичній участі в матчах на користь букмекерських контор, мер Тернополя Сергій Надал вирішив від фінансування ФК відмовитися. До участі в чемпіонаті Професійна футбольна ліга допустила тернополян на чесному слові, повіривши в обіцянку про появу міфічних спонсорів. Як і очікувалося, інвестор не з’явився, і команда через борги перед містом не може навіть орендувати міського стадіону.
Хаос організаційний постійно доповнюється суддівськими скандалами й регулярними підозрами в участі команд у так званих матчах із фіксованим результатом. Упродовж року ФФУ заплющувала очі на те, що матчі Прем’єр-ліги й далі судили люди, які мають два паспорти: український та російський. Мова про кримських арбітрів Юрія Вакса й Анатолія Жабченка. Відмовлятися від їхніх послуг Федерація не поспішала навіть тоді, коли ці двоє потрапили в базу сайта «Миротворець». Крім того, Комітет арбітрів збирався довірити Жабченку суддівство матчу Суперкубка України-2017 «Шахтар» — «Динамо». Відмовитися від призначення арбітра спонукав тиск громадськості.
Не поспішає пан Павелко висловлювати чітку позицію й стосовно участі збірної України в чемпіонаті світу-2018 у Росії. «Спершу туди треба потрапити, а потім визначатися», — любить повторювати людина, яка за два з половиною роки правління Федерацією футболу подбала про створення культу особи, якому міг би позаздрити навіть Григорій Суркіс.