Початок весни на Аравійському півострові та його околицях – час хамсіна. Хамсін – це сухий гарячий вітер, що дме з пустелі й несе із собою хмари піску. Як і будь-яка стихія, за проектом Всевишнього, він, вочевидь, покликаний дати зрозуміти людині її справжній масштаб, як і масштаб її зусиль…
Рудий Хамсін в Єгипті розгулявся,
жагою палений, мчить у повітрі,
черкаючи пісок сухими крильми,
і дише густим полум’ям пекучим.
Якесь весілля дике! Мов сопілка,
співа пісок, зірвавшися зненацька
з важкої нерухомості своєї,
а камінці на бубнах приграють.
і дише густим полум’ям пекучим.
Якесь весілля дике! Мов сопілка,
співа пісок, зірвавшися зненацька
з важкої нерухомості своєї,
а камінці на бубнах приграють.
Хто ж там у жовтій та сліпучій млі
на честь Хамсінові таночки водить?
Щось віє покривалами тонкими,
так прудко-прудко крутячись у танці…
Якісь таємні вітряні дівчата,
веселі діти смутної пустині?
«Чужинко, не дивись! Засиплю очі!»
І заздро загорнув Хамсін полою
усіх своїх танечниць невидимих.
Ніхто не сміє бачить їх. Араб
серед пустині падає додолу,
як на молитві. «Вже ж! Молись, молись!..»
на честь Хамсінові таночки водить?
Щось віє покривалами тонкими,
так прудко-прудко крутячись у танці…
Якісь таємні вітряні дівчата,
веселі діти смутної пустині?
«Чужинко, не дивись! Засиплю очі!»
І заздро загорнув Хамсін полою
усіх своїх танечниць невидимих.
Ніхто не сміє бачить їх. Араб
серед пустині падає додолу,
як на молитві. «Вже ж! Молись, молись!..»
Леся Українка «Хамсін»