Перший час здавалося, що мене спіткала невдача: моєю головною метою було почати відчувати те, чого раніше я не відчував. Однак нічого не змінювалося, допоки одного разу на роботі – а наша компанія виготовляє велику кількість електронного обладнання – я не підійшов до потужного блока живлення, всередині якого був чималий трансформатор. Випадково провів рукою поруч із блоком, і вперше з’явилося те захоплююче вібруюче відчуття на кінчику пальця. Я одразу почав перевіряти своє відкриття на всіх пристроях, які містять трансформатори – годинниках, зарядках для мобілок, мікрохвильових печах. Відтоді я часто використовую здатність відчувати магнітні поля – в основному, для того, щоб на відстані визначити, увімкнено якийсь прилад чи ні. Інколи буває дуже цікаво пройтися робочим приміщенням, і за десятки сантиметрів крізь власний безіменний палець відчувати, якого типу трансформатор у тому чи іншому виробі, наскільки потужне від нього поле».
Це говорить Фред, електротехнік. Він – один із тих, кого називають хакерами власного тіла. Його група із майже ста осіб ще з 2004 року почала експериментувати з магнітними імплантами. Зараз вони першими з людей отримали додаткове чуття – магнітне бачення – завдяки штучним змінам у своєму тілі.
Лоу-тех модифікація
Магнітні імпланти – маленькі рідкоземельні магніти в оболонці, котрі розміщують безпосередньо в тілі. Вони надають можливість відчувати, «бачити» електромагнітні поля. Детальніше: невеликий, 1,5 x 1,5 мм магніт за допомогою хірургічного втручання вшивається в пучку пальця, найчастіше безіменного –там багато нервових закінчень, завдяки яким ми відчуваємо речі на дотик. Матеріал, із якого зроблено магніт, – неодим, його покривають тонкою силіконовою чи титановою оболонкою для того, щоб запобігти реакціям із живою тканиною. Під впливом зовнішнього електромагнітного поля імплант починає несильно вібрувати, і цей сигнал надходить у мозок людини.
Оповіді хакерів із цієї групи різняться – їхній досвід підкреслено індивідуальний. Хтось отримав шосте чуття майже одразу, хтось – через тиждень, і в кожного воно різне. У когось – це легка вібрація, у когось – наче електричний струм тече по руці.
Дехто з цих осіб може знаходити електропроводку (під напругою), заховану в стінах, розрізняти вольтаж у різних кабелях, визначати на відстані, чи працює електророзетка. Один із хакерів розказав, що його улюбленцями є мікрохвильові печі (їх можна відчувати за декілька метрів) і маленькі вентилятори, сховані під клавіатурою ноутбуків. Імпланти дуже часто не приживаються в тілі, й через декілька місяців їх доводиться «вирізати назад». Учасники експерименту над власними тілами стверджують, що кількість побутових та індустріальних електромагнітних полів навколо людини просто вражаюча. Можливо, саме тому, а не лише з фізіологічних причин, більшість із них через деякий час відмовляються від набутої здатності.
«Тілофон» під шкірою
Мобільні телефони – найпотужніше джерело згаданого електромагнітного забруднення. Але, за свідченнями дослідників із Великої Британії, ці апарати стали необхідними вже не лише як один із засобів зв’язку. Все набагато інтимніше. Покоління дітей молодше 10 років буквально виросло із мобілкою в руках. Психологи твердять: такі діти сприймають сотовий телефон не як зовнішній об’єкт, а як частину себе. Цей пристрій дозволяє їм миттєво зв’язуватись із ровесниками–друзями – та з дорослими – батьками. Для них мобілка, в першу чергу, – спосіб регулювати свій емоційний стан за допомогою спілкування будь з ким, будь-де, будь-коли. Позбавлені такої можливості, діти можуть впадати в депресію – вони відчувають щось на кшталт втрати власного сенсорного органа.
Невідомо, чи знав про це дослідження інженер Джім Мілеке, Але він довів думку до логічного кінця і запропонував зробити мобільний телефон (точніше, його екран і клавіатуру) частиною людського тіла.
Виглядатиме це так. Щоб подзвонити, треба доторкнутися пальцем до визначеного місця на передпліччі своєї лівої руки. На шкірі з’явиться татуювання у вигляді екрана та клавіатури мобільника. Наберіть номер, натисніть кнопку «дзвонити» – й спілкуйтесь! Після закінчення розмови тату з екраном зникає. Правда, зі сторони виглядатиме, що ви розмовляєте зі своїм ліктем, але це нічим не гірше, ніж видовище «божевільних», які розмовляють ніби самі з собою, а насправді – по мобілці за допомогою блютуз-гарнітури.
Концепт такої мобілки було продемонстровано в лютому цього року на конкурсі, присвяченому екологічним електронним пристроям. Татуйована телефонна клавіатура, постійно імплантована під шкіру людини, складається з тонкої смужки силікону 5х10 см із розташованими на ній гнучкими мікрочіпами. Вона вводиться у руку через надріз згорнутою, і розгортається між шкірою та м’язами. Цей пристрій, що містить блютуз-інтерфейс, може зв’язуватися не лише з мобільником, але й з іншими імплантами у вашому тілі.
Дві трубки під’єднують «тілофон» до артерії та вени. Кров надходить у елемент живлення, який генерує електричний струм із її кисню та глюкози. Використана кров продовжує мандрівку з артерії у вену.
Над місцем, де розташовано імплант, зроблено татуювання зі спеціального чорнила у вигляді мікросфер, заповнених речовиною, що стає непрозорою під дією магнітного поля. Відповідно, необхідне магнітне поле генерується матрицею на імпланті під тією частиною татуйованого екрана на шкірі, де потрібно щось «намалювати». Крім цього, поверхня імпланта одночасно є сенсором для введення інформації.
Імплант здатен перевіряти показники крові в режимі реального часу та одразу сповіщати власника про наявні проблеми. І на додачу, він може бути просто таким собі електронним тату, картинку якого можна міняти коли завгодно.
Як говорить сам автор, «пристрій завжди присутній, завжди працює і не заважає своєму власникові. Він захищений від води й може живитися від піци». Варто тільки додати – на сьогодні існують лише концептуальні прототипи такого пристрою. Інформація щодо можливого серійного виробництва відсутня, а принципова проблема – що робити, якщо рука дуже волохата – не вирішена.