Та хай йому грець – отакі втілені реальності. Разом із тим виходить, що Кремль та його записні автори ніколи не брехали. «Дівчаток із сірниками» вагонами відправляли на небеса. «Солдатиків» спалювали у топках воєн. «Хлопчики», і ті, що розміром із пальчик, і ті, що побільше, пухли з голоду, покинуті в домі чи лісі мертвими батьками. Про з’їдених лисицями «Колобків» годі й казати.
Перетворення казки на реальність – улюблена забава нашого східного сусіда.
Зараз, коли майже всі хрестоматійні казки зроблено «былью», Кремль невпинно вигадує нові. «На Майдані був побудований підпільний крематорій, де живцем спалювали беркутівців. Пам’ятаєте? Ні? А на Донбасі це був дуже модний текст. Топ-текст лютого і березня 2014-го. Він обростав деталями, а потім і спогадами очевидців, які щасливо врятувалися від рук фашистів-правосеків….
Чи от казка про хунту. Про озброєний переворот, про воєнних, які з автоматами, гвинтівками, кулеметами прийшли до влади й тероризують місцеве населення Києва та центральних областей України.
Хунта – улюблене слово березня – квітня. Зараз – майже спогад. Робочий момент. І водночас народний епос, який у жодному разі не можна залишити без втілення. І наш сусіда старається як може. У нього план: «усі казки – в життя».
Щоправда, реалізація вигаданих сюжетів здійснюється в такий дивний спосіб, що іноді хочеться зняти шляпу – по-януковичівськи – у когось із голови.
Отже, крематорій…
Люди добрі, крематорій стає реальністю. Щоправда, не на Майдані. І не в нас. А в Ростові і в них. Але то таке… Ексцес виконавця. Про нього повідомила Єлєна Васільєва, росіянка, організаторка групи, яка розшукує загиблих російських воєнних. Пані Єлєна стверджує, що голова уряду Мєдвєдев доправив до Ростовської області кілька комплектів крематоріїв, щоб спалювати трупи загиблих, але «неприсутніх» в Україні російських військових.
Хунта теж оприявнилася. У повному обсязі. Кожна людина Донбасу побачили її на власні очі. До «колумбійських краваток» поки що справа не дійшла… Але орки, що захопили міста і села України, швидко вчаться: зґвалтування, вбивства, заручники, розстріли без суду і слідства, тортури з вириванням нігтів, зубів, припалюванням сигаретою шкіри… Арсенал злочинів хунти проти людяності вдосконалюється щодня.
Напроти «Казки про хунту» можна сміливо поставити «виконано».
Гра з казками чи гра в казки – виклик світові, про який ми мало що знаємо. Певною мірою це гра з долею, у якій ані автори, ані виконавці не можуть знати, чим усе обернеться. Дражнити долю можна скільки завгодно, але настає момент, коли вона, доля, може й усміхнутися у відповідь. Комусь добре, комусь не дуже. Ми про це знаємо точно.
Мені здається, що кутики губ нашої долі поповзли вгору. Ще не усмішка, ще тільки готовність вступити в гру на боці світла, гойднути маятник легким рухом і втрутитись у перетворення однієї дуже модної казки цієї весни на реальність. На таку реальність, якої не очікували ані ми самі, ані наші вороги.
Читайте також: Субкультурний агітпроп
А казка, у яку грали самі й пропонували решті терористи Донбасу, була про… негрів. Їх, негрів, убивали в квітні під Слов’янськом. Вони, кремезні та мовчазні, висаджувалися з гвинтокрилів і брали телевежі навіть у тих містах, де телевеж ніколи не було. Поранені негри лежали в лікарнях без ніг і без язика. Влітку їх власноруч сотнями вбивав сам фельдмаршал Ґіркін. Вони були скрізь. Їх було так багато, що, мабуть, саме для боротьби з ними в Україну прийшли кадировці з братської організації «Ку-Клукс-Клан»…
Якщо чесно, то в більш-менш нормальну голову така купа афроамериканців без якогось пояснення не вкладалася. Але пояснення, звісно, було: «Негри – це американці! Що не зрозуміло? Негри – це НАТО! У них Обама – негр! І вони тут повсюди. Озброєні до зубів. І все в них нове: форма і всякі літаки…»
Читайте також: Свобода від історії
Ну? Бачите, тепер і у вас, як у пані Долі, нашої української Долі, губи трохи поповзли вгору… Ще не усміхаються. Але, може…
Чуєте, як тихенько виспівують «бабаї» з «моторолами»? Впізнаєте? Ага. Це воно: «Мы рождены, чтоб НАТО сделать былью»…