Є такі книги, що їх купуєш для дітей, хоча своїх дітей ще й немає. Але ти читав їх сам у дитинстві й упевнений, що й малюкам ХХІ ст. вони сподобаються. За кілька років випадкових покупок у букіністів назбирується окрема поличка. І потроху ця поличка порожніє – то знайомі, яким уже під тридцять, візьмуть почитати, то сам ухопиш і залишиш як не під диваном, то в кухні.
Цього тижня в туалеті під горою макулатури виявив Джанні Родарі – вочевидь, хтось із гостей приволік. «І тільки один із них побачив, що на башті замку майорить республіканський прапор. Цей прапор підняли вночі Цибуліно й Вишенька». Я читав два дні підряд – у ванній, на кухні, в метро й у редакції.
Обов’язкова ідеологічна передмова, як і двадцять років тому, не досягає своєї виховної мети. Замість письменника-комуніста бачиш життєрадісного худорлявого чоловіка з цигаркою в зубах (десь у газеті натрапив на таку «неполіткоректну» фотку й досі асоціюю слово «Родарі» з нею). Республіканський прапор – як звучить! Це щось зовсім несолідне, щось нахабне, дитяче й хуліганське.
Ці герої – захисники маленьких українців, кумів Гарбуза та Суниці, які скніють п’ять робочих днів в офісі, щоб спорудити «будиночок зі ста вісімнадцяти цеглин», а на вікенд дивляться фільми про «повстання проти системи». Вони покажуть усіляким зажерливим олігархам Апельсинам, їхнім ментам-Лимончикам, юристам Горохам і управителям Помідорам.
«Подорож Блакитної Стріли» – іграшки тікають із крамниці, щоб подарувати себе на Новий рік дітлахам, які залишилися без подарунку. Тікають дитячим потягом. Оце так повстання проти системи! Вони закохуються, потрапляють до поліцейського відділку, гинуть, а Кольорові Олівці малюють їм серця, небо й телефони.
«Торт у небі» – про те, як посеред якоїсь римської Троєщини приземлився величезний предмет, схожий на НЛО. «Найпрекрасніша в світі атомна бомба», в яку міністр оборони запустив тістечком, і та після вибуху перетворилася на гігантський торт. Хто, як не ми, чи не єдина в світі нація, котра добровільно відмовилася від ядерної зброї, заслуговуємо на втілення цієї казки в життя? Уявляєте, всі бомби світу стають тортами? «Вперед, братці солдати! Шоколаду лишилося ще кілька центнерів!»
На «Планеті Новорічних Ялинок» можна робити все, що заборонено в дорослому житті. Трощити меблі, щоб зняти напругу, не платити за обід у ресторані… І головне – домовлятися про міжпланетні відносини «не з урядами, а з п’ятим «Г» класом у Токіо, п’ятим «Г» в римському передмісті Тестаччо, з п’ятим «Г» у Гавіратте…»
Про міждержавні відносини веселий італієць теж писав. Є в Родарі віршик «Місяць над Києвом»: «Чи місяць над Києвом сяє так само чудово, як сяє над Римом?» Ну звичайно ж, відповідає Місяць, я всюди свічу однаково, «промінню й кордони не перепони – обходиться без пашпортів». То була сатира на режим, який не випускав своїх громадян за межі «соцтабору». Зараз це звучить як сатира на «фортецю Європу», яка цих же громадян не впускає.
Справді вічні казки.