Казахстан між Китаєм та Росією

Світ
13 Вересня 2022, 15:15

14 вересня голова КНР Сі Цзіньпін здійснить свій перший повноцінний закордонний візит з початку пандемії коронавірусу. За два з половиною роки Сі лише раз покинув материковий Китай – для участі в церемонії святкування 25-річниці входження Гонконгу в склад КНР. Він не залишився вдома через те, що фізична присутність генсека КПК на урочистостях мала велике символічне значення. Саме тому очікувалось, що перший візит має позначити той вектор зовнішньої політики, який Пекін вважає для себе найважливішим. Тому майбутня поїздка китайського лідера в Казахстан та Центральну Азію – це, окрім усього, ще й своєрідна декларація про наміри.

 

Євразія у вихорі змін

Наслідки російського нападу на Україну позначились не лише на Європі – досить добре їх відчувають і в Азії. Особливо це стосується Центральної Азії – регіону, що має тісні зв’язки з обома воюючими державами, у першу чергу, економічні. І Казахстан – не виняток. Держава має понад 7,5 тис. км кордону з Росією. Також РФ є найбільшим торговим партнером Казахстану: у 2021 році товарообіг між країнами склав $24,2 млрд, що для Казахстану на $4 млрд більше, ніж з Китаєм. Також Казахстан входить в економічний та оборонний блоки, контрольовані РФ: ЄАЕС та ОДКБ. Варто розуміти, що проекти не номінальні – через ЄАЕС йде значна частка зовнішньої торгівлі країни, а контингент ОДКБ (де-факто війська РФ) використовувався для придушення протестів 2022 року. Усе це створює сильну залежність Нур-Султана від Москви, із чим до певного часу лідери Казахстану мирились, і не без вигоди для себе. Проте становище, до якого потрапила путінська Росія, робить Москву вкрай токсичним, ненадійним, та й просто небезпечним партнером.

Тому Казахстан й інші держави Центральної Азії потрапили у непросту ситуацію і нині перебувають у дещо «підвішеному» стані. Так, країни регіону занадто сильно залежні від РФ, щоб просто розірвати з нею стосунки. Але підтримка російської агресії проти України знищить їхній міжнародний імідж і створюватиме санкційні ризики. Але набагато важливіше, що союзництво з Росією вже не виглядає вигідною інвестицією у власне майбутнє.

 

Читайте також: Етьєн Комбьє: «Схема класичної домінації між Росією та Казахстаном не склалася»

 

Казахстан чітко дає зрозуміти, що дотримується нейтралітету. З одного боку, держава не засудила війну та викликала для консультацій українського посла, який закликав «убивати росіян», з іншого – не надавала РФ жодної допомоги та запевнила міжнародну спільноту, що не стане хабом для обходу антиросійських санкцій. А у червні поточного року, на Економічному форумі у Петербурзі, президент Касим-Жомарт Токаєв публічно відмовився визнавати «ЛНР» та «ДНР», назвавши їх «квазідержавами». Відповідь Москви не забарилася. Два тижні по тому, на початку липня, Росія раптово знайшла екологічні порушення у роботі Каспійського трубопровідного консорціуму, через який транспортується казахська нафта. Трупопровід тимчасово закрили, потім відкрили, замінивши покарання на штраф, а в серпні ситуація повторилась.

Усе це – лише окремі приклади того, наскільки складними стають відносини Казахстану з РФ, на яку після 24 лютого стало ще важче покладатись. У серпні ЗМІ повідомляли, що казахську нафту спробують експортувати через азербайджанський трубопровід в обхід Росії. І такі обхідні шляхи Токаєву треба шукати в усьому.

 

Сі Цзіньпін бере розгін

Але Токаєв не єдиний, хто в ці буремні дні шукає стабільності. Нині й для Сі Цзіньпіна наступив важливий час. У КНР поглиблюється криза на ринку нерухомості, політика «нульової толерантності» щодо COVID-19 завдає шкоди економіці. А ще репутацію китайського лідера похитнув візит Ненсі Пелосі на Тайвань. Тоді націоналістична громадськість вимагала гострої відповіді на провокацію, але Сі вимушений був діяти обережно, щоб ще більше не нашкодити економіці (товарообіг США і Китаю становить $755,6 млрд, з чим у Пекіні змушені рахуватись), не кажучи вже про гірші сценарії.

А за місяць, 16 жовтня, має відбутись головна подія китайської політики – ХХ з’їзд КПК, на якому буде обране політбюро. Очікується, що Сі Цзіньпін спробує залишитись на посаді, зруйнувавши партійний консенсус щодо обмеження головування в КПК двома термінами. Перед з’їздом Сі має продемонструвати силу та стійкість, що в теперішніх умовах стало досить складним завданням. І те, що його візит до Центральної Азії відбувається саме в переддень важливої політичної події, може не бути випадковістю.

 

Читайте також: Кінець американо-китайського консенсусу

 

Китай доволі сильно потерпає від зростання цін на нафту. Попри те, що Москва після запровадження санкцій з боку ЄС продає Пекіну нафту зі знижкою, це не вирішує усіх енергетичних проблем КНР. Через це у експертному середовищі припускали, що свій перший візит Сі здійснить до Саудівської Аравії. Наприклад, 11 серпня кореспондент The Guardian Мартін Чулов у своєму матеріалі наголошував, що китайці «особливо зацікавлені в забезпеченні вільного потоку нафти», а отже  Близький Схід, а особливо Саудівська Аравія, видаються стратегічним пріоритетом для КНР. Тим більш, що, як повідомляється в статті, «дедалі частіше вважають, що Китай вступає в регіональний вакуум, який утворився через зменшення впливу США».

Однак, вибір Сі Цзіньпіна впав на Центральну Азію. Після візиту до Казахстану йому буде зручно відправитись до Узбекистану, на зустріч Шанхайської організації співробітництва (ШОС), що відбудеться в Самарканді 15-16 вересня. А успіх ШОС, яку Сі Цзіньпін значно розширив, є  одним із його політичних козирів. Прийняти високого китайського гостя зацікавлений і сам Казахстан, який перебуває в пошуку зовнішньої опори, і страждає від руйнування регіональної архітектури міжнародних відносин. Тому Сі майже гарантовано матиме можливість підписати під час візиту низку угод різної спрямованості та реалізувати спільні інфраструктурні проекти, з імовірним упором на енергетику.

 

Як «чинник Путіна» грає на руку Китаю

Для Казахстану знаки уваги з боку Пекіну є дуже цінними ще й з безпекових міркувань. Стосунки цієї держави з Росією годі назвати безхмарними, і останнім часом вони знов погіршились. Російська пропаганда час від часу провокує антиказахську істерію: тамтешні імперці завжди вважали Північний Казахстан частиною Росії. Часи, коли Москва була гарантом стабільності в регіоні, пройшли – тепер Росія навпаки стала джерелом прямої загрози для Казахстану. Тому у Нур-Султані життєво потребують певних безпекових гарантій від Пекіна, а ще змушені збільшувати власні видатки на оборону, про що повідомляв 24 липня The Wall Street Journal. 

 

Читайте також: «Російська інтелігенція»: загибель міфу

 

І було б дивно, якби Пекін не зробив принаймні спробу скористатись ситуацією, що склалася. Перетворення Росії на державу-агресора, який має всі шанси стати не лише міжнародним вигнанцем, але й жертвою власних хворобливих амбіцій, дало імпульс геополітичній трансформації Центральної Азії. І Китай, який дуже довго обмежувався економічними важелями впливу, має хорошу нагоду спробувати поборотись й за політичне лідерство у даному регіоні. Тим більше, що з огляду на обставини, головний конкурент робить все, щоб вивести себе з великої геополітичної гри.

95