Кандидатка історичних наук, керівниця Аналітичного центру балканських досліджень Катерина Шимкевич розповіла Тижню про сербську опозицію, можливість дострокових виборів, кандидатів на посаду прем’єра та російські наративи про «кольорові революції» і Майдан.
— Президент Сербії, коментуючи масові протести у країні, заявив, що готовий провести вибори протягом трьох-чотирьох місяців, якщо цього вимагатиме опозиція. Але чи достатньо згуртованою вона є для такого кроку?
— Опозиція в Сербії дуже роздріблена, важко виокремити конкретних лідерів чи політичні сили, які б змогли сформувати сильну опозицію правлячій Сербській прогресивній партії. На дострокових виборах у 2023 році опозиційні сили об’єдналися в один політичний альянс «Сербія проти насилля», який зміг зайняти друге місце, отримавши більше 24 % голосів виборців (це 65 місць у парламенті).
Утім, стати дієвою опозицією у парламенті чи органах місцевого самоврядування вони не змогли. Через внутрішні конфлікти політичний альянс «Сербія проти насилля» розпався швидко, хоча певні партії продовжують співпрацювати у парламенті. Але говорити про згуртованість проти Сербської прогресивної партії не варто. Ця політична сила може вступити до виборів у коаліції з Соціалістичною партією Сербії, лідером якої є міністр внутрішніх справ Івіца Дачич, чи з Рухом соціалістів на чолі з Александаром Вуліним.
Якби опозиція дійсно бажала зламати стару політично-партійну систему та прибрати Вучича і його соратників при владі, то опозиційні політики б, на мою думку, скористалися вимогами студентів, які вже декілька місяців організовують масові протести у Сербії. Наразі цього не відбулося, тож вірити в опозицію як потужну політичну силу чи хоча б конкуренцію для Сербської прогресивної партії, не варто.
— Водночас опозиційні партії відкидають можливість дострокових виборів і вимагають створення тимчасового уряду без Сербської прогресивної партії. Наскільки реальний такий сценарій?
— Як на мене, то абсолютно нереальний. Президент не піде на такий крок і він про це вже заявляв неодноразово на тлі протестів студентів та останніх сутичок у сербському парламенті. Опозиція вимагає тимчасового уряду перехідного характеру без Сербської прогресивної партії, бо прекрасно розуміє, що не має шансів виграти на дострокових виборах. Навіть знову посісти друге місце, як це було у 2023 році, буде вкрай важко.
— Парламент Сербії 19 березня офіційно прийняв відставку прем’єр-міністра Мілоша Вучевича. Згідно з конституцією, президент має 30 днів, щоб запропонувати нового кандидата на цю посаду. Чи є потенційні кандидатури? Чи все ж радше відбудуться дострокові вибори?
— Президент країни Александар Вучич уникає відповідей про те, хто буде новим прем’єром, однак у наступні тижні точно маємо почути деякі імена, оскільки цього вимагає регламент обрання нового лідера уряду. Коли взимку Мілош Вучевич подав у відставку, то сербські експерти та журналісти називали декілька потенційних кандидатів на посаду прем’єра. Серед імен звучали Ана Брнабич — колишня прем’єрка країни, а наразі чинна спікерка сербського парламенту — та Сініша Малі — міністр фінансів, доволі наближена людина до президента Вучича. Були також припущення, що це може бути лідер Соціалістичної партії Сербії, міністр внутрішніх справ Івіца Дачич або колишній посол США у Сербії, чинний міністр закордонних справ країни Марко Джурич.
Для Сербської прогресивної партії, яка вже багато років є правлячою у Сербії та головною політсилою країни, вибір прем’єра є дійсно важливим процесом. Це має бути кандидатура, яка буде влаштовувати саму партію і її політичних союзників, відстоювати інтереси країни перед ЄС і США, формально проводити європейську інтеграцію та брати активну участь у діалозі про нормалізацію відносин Сербії та Косова. Прем’єр має бути складовою частиною вертикальної системи влади, яку Вучич і Сербська прогресивна партія будували роками.
При цьому останні роки спостерігається тенденція, що президент та члени Сербської прогресивної партії обирають людину на посаду прем’єра, аби вона була комфортною для суспільства і викликала довіру у різних соціальних груп. Так було з призначенням на посаду Мілоша Вучевича, який з травня 2023 року очолює Сербську прогресивну партію замість Александара Вучича. Обрання Вучевича як прем’єра було викликано протестами у Сербії у 2023 році, звинуваченнями опозиції влади у масових фальсифікаціях на дострокових парламентських та місцевих виборах. Можна припустити, що до подібної тактики Вучич захоче вдатися і цього разу, враховуючи масовий характер протестів 2024-2025 років.
— Сербська влада активно просуває російські наративи про «кольорові революції» та Майдан. Що дає ця стратегія Вучичу?
— У такий спосіб сербський президент намагається показати, що студентські протести та їхня широка суспільна підтримка виникли не як реакція на його авторитаризм та погану політичну, суспільну та економічну ситуацію у Сербії. Вучич подібні наративи використовує вже не один рік, доводячи, що опозиції до його правління не існує, що це винятково бажання «зовнішніх ворогів» Сербії скинути його з посади президента, провести державний переворот, відібрати Косово, перетворити Сербію на країну без власної зовнішньої політики. Тому Вучич постійно згадує про Майдан як «політичну технологію», що одночасно в інформаційному просторі Сербії та Балкан призводить до нівелювання здобутків українців, отриманих під час Євромайдану та Революції Гідності.
Оскільки Вучич досвідчений політик та гравець інформаційного поля (він був міністром інформації за часів Слободана Мілошевича), то доволі вдало та покроково просуває цей наратив про «кольорові революції» та Майдан як «політичну технологію». На жаль, є частина суспільства у Сербії, яка справді вбачає у цьому нав’язане «колективним Заходом» бажання студентам та деяким опозиційним силам скинути Вучича.
Та Вучич не має з цими наративами стовідсоткового успіху, бо самоорганізація студентів та залученість громадян країни до протестів з листопада 2024 року показують протилежну тенденцію. Але у президента Сербії є поки що важелі тиску на суспільство через медіа, силові структури, окремих експертів і політиків, тому стратегія, яку Вучич реалізовує роками, має ще великий успіх у Сербії і люди у це продовжують вірити.
— Чи можливе зближення Сербії з ЄС на тлі протестів чи дострокових виборів?
— Офіційно Сербія та ЄС не розривали відносини та ніяк не заморожували їх через протести. Тривалий час Євросоюз взагалі уникав заяв щодо студентських протестів та їхньої підтримки громадянами країни. Тільки взимку цього року почали з’являтися заяви окремих політиків, зокрема спеціального доповідача Європарламенту по Сербії Тоніно Піцули. Він обережно дає оцінку подіям у Сербії та підкреслює, що Брюссель зайняв вичікувальну позицію. Це пов’язано з тим, що студентські протести переросли у масовий громадянський рух, але без конкретних політичних вимог, тому ЄС не знає, до чого це може призвести.
Дострокові вибори у Сербії в ЄС, звісно, привітають як прояв демократії та спроби подолати суспільно-політичну кризу. Якщо вибори таки відбудуться, то Європейський союз буде за ними слідкувати та потім надасть оцінку виборчим перегонам. У 2023 році на дострокових парламентських та місцевих виборах були масові порушення, опозиція тоді організувала протести, в ЄС та ОБСЄ закликали переглянути результати виборів. Влада це зробила в окремих муніципалітетах та містах винятково на місцевому рівні. Тож відносини Сербії та ЄС від результатів виборів не погіршуються чи не покращуються, як це доводить практика попередніх виборів.
Незадоволення в ЄС стосовно Сербії більше пов’язані з неприєднанням країни до санкцій проти Росії, з нерозірванням зв’язків із Москвою, дозволом працювати у Сербії проросійським медіа Russia Today та «Спутнік».
Також в ЄС більше концентруються на вирішенні питання про відносини Сербії і Косова. Хоча варто відзначити, що серед європарламентарів та окремих країн ЄС протягом останніх років часто звучить заклик запровадити проти Вучича персональні санкції та поставити євроінтеграцію Сербії на паузу.
Утім, Сербія є вигідним партнером для Європейського Союзу в економічному, військовому та політичному планах. Сербія розморозила проєкт, пов’язаний з видобутком літію, що дозволило Франції та Німеччині приступити до будівництва відповідних об’єктів з вироблення літієвих акумуляторів та електрокарів. Це зменшує залежність ЄС від Китаю та його літію. Також Сербія і її лідер Вучич виступає певним стабілізатором у регіоні Західних Балкан проти зростаючого сепаратизму Мілорада Додіка, президента ентитету Республіка Сербська в Боснії і Герцеговині.
Також Вучича розглядають як політика, який може нормалізувати відносини з Косово. Це, звісно, ілюзія, утім, у Вучича є сильні позиції в ЄС та поза його межами. Якщо частина країн в Євросоюзі виступає проти нього та Сербії через позицію стосовно Косова та Росії, то є і частина держав, зокрема, Словаччина та Угорщина, які буквально тягнуть Сербію до ЄС.