– Як впливає ситуація з заблокованими українськими портами на стан світового ринку зерна?
– Ситуація досить загрозлива, перш за все в середньостроковій перспективі й довгостроково. Агровиробництво — це капіталоємна, трудомістка, складна система та абсолютно безперервний цикл. Якщо одномоментно зупинити процес, не дозволяючи фермерам реалізовувати вироблену продукцію, не варто очікувати, що вони збережуть звичайний (довоєнний) рівень виробництва, будуть сіяти та збирати в склад, тримати працівників, тощо.
У багатьох продуктах, таких як соняшникова олія, де Україна — перший виробник у світі, чи кукурудза, де ми — на третій-четвертій позиції, ця ситуація прямо створить дефіцит на світових ринках, а як наслідок — вищі ціни. Відновити роботу українських фермерів та наздогнати втрачене, займе декілька років, якщо не перервати штучностворену блокаду прямо зараз. Питання термінове.
– Ви вивозите частину Вашої продукції залізницями. Приблизно який відсоток вдається в такий спосіб доправити споживачам?
– Вивозити в перший місяць війни вдавалось не більше 5-10% від звичайних об’ємів, а на сьогодні — це 30-40%. Але, найбільше питання — вартість логістики. Якщо до війни доставка в порт нам коштувала $20 за тону зерна, то сьогодні це до $200 за тону автомобільним чи залізничним транспортом. Така нелогічна логістика робить українське зерно економічно неефективним, вбиває сектор та забирає сенс присутності українських фермерів на світових ринках.
– Ваша компанія здійснила посівну попри небезпеку. Якими є перспективи засіяти озиме зерно та зібрати наступний врожай?
– Ми тримаємо економічний фронт. За наявності насіння, добрив, техніки, працівників — всього необхідного для посівної кампаніі 2022 року, ми сіяли там, де не було окупації, мін, ракет чи активних військових дій навесні. Однак, із заблокованим українським морем та, як наслідок, з такою дорогою логістикою в порти ЄС, виробництво 2023 року знаходиться під загрозою.
– У країнах третього світу, де з’явився ризик недопоставок українського зерна та навіть голоду, міцніють антиукраїнські настрої, що їх підігріває російська пропаганда. Якими мають бути кроки на збереження репутації українських зерновиробників та в ширшому сенсі — репутації України в цих державах? Що є в наших силах і що треба робити якмога швидше?
– Нам дуже потрібен активний діалог із покупцями українського зерна та продукції агросектору. Головний меседж до країн Африки та Азії має бути таким, що те, що робить зараз Росія в Україні — це чиста реколонізація, абсолютно варварська та неприпустима у ХХІ сторіччі.
– Наскільки гостро стоїть проблема коштів на наступну посівну для українських фермерів, яким вдається виходити працювати в полі?
– Коли за українське зерно наш агровиробник отримує в сухому залишку (враховуючи вартість космічно дорогої логістики) значно менше, ніж вартість виробництва нового врожаю, питання як сіяти далі, що сіяти далі та навіщо сіяти далі, стоїть надзвичайно гостро. Відсутність коштів — питання №1.
Читайте також: Змінюємось і адаптуємось. Що зараз відбувається з економікою України
– Який відсоток української землі залишається нині незасіяним? Який відсоток земель потрапив під окупацію?
– За мінусом тих територій (до 30-35%), де під час весняної посівної кампанії точились активні бойові дії, майже все засіяно. І дрібні фермери, і середні й великі агровиробники — всі вийшли в поле і посіяли. Що буде робитись далі, прямо залежить від того, чи розблокують роботу українські порти та чи отримають агровиробники обігові кошти на посів озимини та весняні роботи наступного року.
– Як можна оцінити в таких умовах перспективи поновлення поставок українського зерна морем, коли спочатку ухвалюється домовленість під патронатом ООН, а наступного дня Росія обстрілює Одеський порт?
– На жаль, ми ще раз побачили, що Росії вірити не можна. При цьому, з боку України робилось, робиться та буде робитись все можливе задля поновлення поставок зерна на світовий ринок. Зараз іде активна підготовка. Очікуємо гарних новин вже в найближчі дні. Українське зерно повертається. Все буде добре.
———–
Катерина Рибаченко – генеральна директорка холдингу «Агро-Регіон». 2002 року з відзнакою закінчила Донецький Національний Університет та здобула повну вищу освіту за спеціальністю «Міжнародна економіка». 2003 року з відзнакою закінчила факультет Права та Адміністрації Університету ім. Адама Міцкевича (Познань, Польща) та отримала звання Магістра, спеціальність «Менеджмент та маркетинг». З листопада 2021 року — віцепрезидентка Українського клубу аграрного бізнесу.