Проведені у Росії 19 вересня вибори до Держдуми засвідчили дуже й дуже сумну річ: опозиції в Росії не існує. Розрізнені групки, озлоблені, ладні втопити одне одного й здати — це є, але бодай якоїсь сили, якою має бути опозиція, вони не становлять. Про це на сторінках Тижня пише російська журналістка Катерина Барабаш.
Вона обурилася, що ніде, жодним словом, ніхто з тих, хто програв, не сказав: «Друзі, пробачте нам, ми не змогли виправдати вашу довіру, ми пересварилися, пересобачилися, ми знову вас обманули. Давайте разом думати, що ми, політики-демократи, робили не так — попереду в нас п’ять років».
«Ніхто, жоден не сказав нічого схожого. Все ж таки, мабуть, час і опозицію брати в лапки», — пише журналістка.
Також, за її словами, російські демократи брешуть точно так само, як їхні про путінські опоненти, і мають виборців за дурнів.
«Прекрасні наші демократи брешуть точно так само, як їхні опоненти. І мають виборців за дурнів, а останні не можуть того не розуміти. Коли кандидат у депутати розповідає, що він підвищить зарплату й знизить квартплату, це чиста брехня, про що знає і він сам, і його слухач. Бо це в нинішніх умовах просто нереально — уся економіка проти цього. Коли інший депутат обіцяє москвичам побороти фантастичні затори в місті, усі знають, що він бреше. Бо це зараз також нереально», — пише Барабаш.
За словами журналістки, будь-яка передвиборча програма в пострадянських країнах — це тією чи іншою мірою фантазія. Але до демократів особливі вимоги. Люди хочуть вірити, вони так втомилися від щосекундної, постійної брехні влади. Водночас звичайному виборцю-обивателю потрібні конкретні обіцянки, їх цікавить, чи буде поруч із їхнім будинком сквер, чи побудують нарешті ще один дитячий садок, чи з’явився в районній поліклініці хірург тощо. Але виборець також має знати, що нічого цього не буде, якщо не буде демократії. Тому найважливішим зараз було б просвіщати обивателя. Якщо громадянин не бачить зв’язку між свободою слова й дитячим майданчиком біля будинку, то це хана. Це означає, що він не готовий до перетворень у країні, що сам він не налаштований на роботу, йому не потрібні права людини.
«Жоден із кандидатів-демократів не включив до своєї передвиборчої програми ні припинення агресії в Україні, ні скасування «пакета Ярової», ні скасування диктату ФСБ. Це означає, що демократи бачать у своїх виборцях тих самих овочів, що і їхні пропутінські опоненти», — наголосила Барабаш.
Детальніше читайте в черговому номері журналу «Український тиждень»