«Для того, щоб президент Зеленський не пішов на вибори, він вже повинен готувати наступника. Бо ця держава просто в тартарари розвалиться, якщо він не піде на вибори». Таким висновком поділився з аудиторією керівник соціологічної групи «Рейтинг» Олексій Антипович під час розмови з журналістами «Української правди». Що ж, думка про безальтернативність Зеленського висить у повітрі вже досить давно. Пану Антиповичу просто випало стати одним з перших, хто озвучив її вголос.
Перше відчуття від подібних заяв – майже фізична огида. Не до Зеленського, а до самої постановки питання.
Так, я розумію значення стійкого політичного консенсусу в кризові періоди – це не потребує пояснень. Але я також знаю, що наша держава існує зараз не завдяки Зеленському, а навпаки – Зеленський є президентом-не-в-екзилі саме тому, що наше суспільство виявилось достатньо стійким і зрілим, щоб витримати краш-тест, який розпочався 24.02.22. Якщо Путін справді виліпив сучасного росіянина, то Зеленський з усіма його вадами і чеснотами є витвором української нації, а не навпаки. Тому, якщо комусь кортить думати, що українці – це натовп дегенератів, котрі розвалять власну державу, опинившись без нагляду доброго і мудрого пастиря, то займайтесь цим інтелектуальним мазохізмом самі. Ну а про «наступника» спитайте у Кучми – як воно, вийшло?..
Читайте також: Зеленський, Черчилль і борода Бога
Тепер давайте трохи помедитуємо над соціологією. На користь Зеленського нібито свідчать захмарні рейтинги довіри, які фіксують усі без винятку соціологічні організації. Але наведу два приклади, що спонукають замислитись про значення певних цифр.
Приклад перший: пам’ятаєте, яку шалену популярність в часи Майдану здобув лідер «Правого сектору» Дмитро Ярош? Але на президентських виборах 2014 року він набрав 0,7% голосів. Це про те, що популярність не завжди тотожна електоральній підтримці.
Приклад другий – про інтерпретацію даних. 12-13 лютого 2022 року агентство «Рейтинг» в рамках чергового опитування поставило респондентам стандартне запитання: «Як ви вважаєте, в цілому, справи в Україні йдуть у правильному чи неправильному напрямку?». 67% опитаних заявили, що у неправильному, 25% – що у правильному. Через місяць, коли в Україні вже тривала велика війна, агентство «Рейтинг» повторило своє питання. І що? 76% заявили, що справи в Україні рухаються у правильному напрямку (протилежної думки дотримувались 15%). Про що це свідчить? Невже про те, що українці – це люті демони війни, котрі задоволені життям лише тоді, коли на їхні міста падають бомби? Звісно, що ні. Формулювання запитання лишилося незмінним, проте респонденти вкладали в нього вже інший сенс. Вочевидь, до повномасштабного вторгнення їм думалося про реформи, корупцію, політичні скандали, а після – про те, що ми чинимо опір окупантам.
Цілком можливо припустити, що подібне сталося й з рейтингом Володимира Зеленського. Звернімося до даних Центру Разумкова. У листопаді 2021 року скоріше або повністю довіряли Володимиру Зеленському близько 28% опитаних, не довіряли – 66%. З початком великої війни ситуація кардинально змінилася: станом на початок березня 2023 року не довіряли Зеленському менше 10% громадян, довіряли – майже 85%. Цифри різні, але вони стосуються двох різних людей: Зеленського-президента і Зеленського-військового лідера. Хто знає, як зміняться показники, коли (якщо) наше життя знов увійде у мирне русло.
Читайте також: Тест на витримку. Пожвавлення у внутрішній політиці – це непогано, але важливо не забути про головне
Врешті, треба зважати на час, коли проводиться конкретне опитування. Коли пан Антипович каже, що крім Зеленського зараз ніхто не має значної електоральної підтримки, я цілком готовий повірити його соціологічним даним. Але не готовий ігнорувати той очевидний факт, що зараз, у розпал війни, мало хто в принципі замислюється про вибори – це надто далека і туманна перспектива. Тому робити якісь категоричні висновки про розподіл електоральних симпатій я б не поспішав.
А тепер про головне.
Якщо Зеленський справді захоче піти на другий термін, можна не сумніватися, що лейтмотив його передвиборчої кампанії буде саме такий: «Куди ж ми без Зеленського?!» Принаймні, на місці політтехнологів з Банкової я б запропонував саме такий варіант, адже експлуатація страхів населення ефективніша, ніж обіцянки. А втім, міркувати про вибори ще зарано, дуже зарано. Історія України зараз пишеться не політтехнологами, а українськими солдатами та їхніми командирами. Саме від них залежить, коли стануться чергові вибори (і чи стануться вони взагалі) і в якому стані на той момент буде наша країна.
Поразка у війні – це буде справді катастрофа. А з рештою ми якось впораємось.