Заїжджаючи до Мадрида дорогою з аеропорту, уже з перших житлових багатоповерхівок «спальних кварталів» стає зрозуміло: у країні щось відбувається. Бодай на одному балконі кожного будинку висить іспанський прапор. Що ближче до центру, то більше прапорів на вікнах.
У п’ятницю, 27 жовтня, у мадридських кафе найчастіше можна було почути слово «Каталонія» та імена політиків. Всі чекали на засідання каталонського парламенту. По обіді телевізори перемкнули на трансляцію засідання: там голосували за незалежність регіону. Після низки виступів опозиційний блок, до якого входять молода центристська партія «Сьюдаданос», Партія соціалістів Каталонії (місцеве відгалуження другої найбільшої в країні загальнонаціональної Іспанської соціалістичної робітничої партії), місцеві депутати від керівної консервативної «Народної партії» вийшов з парламенту. Разом з ними приміщення покинули і юристи парламенту, які попереджали, що рішення голосувати порушує Статут автономії та Конституцію Іспанії і може потягнути за собою правову відповідальність. Відтак на голосування залишилися прихильники відділення – у цього блоку партій вкупі 72 місця, тобто на 4 більше за 68, потрібних для більшості (загалом у каталонському парламенті 135 депутатів) – а також коаліція лівих партій (11 місць), які виступали за дозвіл референдуму, але проти відділення.
Голосування було таємним, хоча з таких важливих питань депутати зазвичай голосують відкрито. В результаті, рішення про від’єднання Каталонії підтримали 70 парламентарів зі 135-ти. Прихильники незалежності, які зібралися навколо парламенту, бурхливо привітали рішення. Противники заявили, що рішення не враховує їхні думку і права, адже до їхніх представників не дослухалися, а це майже половина регіонального парламенту.
Читайте також: Каталонська криза. Програли всі
Протягом минулого тижня (після арешту двох каталонських діячів – Жорді Санчеса і Жорді Куічарта, які брали участь в організації блокування поліції під час так званого референдуму 1 жовтня) соціологічна група GESOP провела для каталонського видання El Periodico соцопитування у регіоні. На питання про те, яких кроків громадяни очікували від президента Каталонії Карлеса Пучдемона далі, 29,3% респондентів відповіли «невідкладно оголосити незалежність». 24,8% вибрали варіант «скасувати одностороннє оголошення незалежності та почати переговори з державою». Ще 36,5% сказали, що виступають за «проведення виборів, щоб уникнути обмеження автономії». Варіант проведення дострокових регіональних парламентських виборів підтримує більшість каталонців. За даними згаданого опитування, за вибори висловилися 68,6% респондентів, проти – 27,4%. Серед прихильників незалежності думки з цього приводу розділилися практично наполовину: 48% з них підтримують проведення виборів у Каталонії, 47,2% — ні. Серед опонентів незалежності за вибори 87,7% респондентів, проти – 9,7%.
Це, власне, частина рішення каталонської кризи, яке вибрав Мадрид. Очільник іспанського уряду, лідер «Народної партії» Маріано Рахой невдовзі після голосування за незалежність у каталонському парламенті оголосив про запровадження Ст. 155 Конституції, а також дострокові вибори на 21 грудня цього року.
Ст. 155 Конституції Іспанії – це не скасування автономії, а її обмеження – у даному випадку на певний період – на найвищому рівні формування політики. Держава як гарант бере на себе конституційне право виняткового контролю над автономними спільнотами з метою захисту конституційних зобов’язань та загальних інтересів у екстрених випадках. Дві передумови для її застосування: якщо автономна спільнота не виконує конституційні та юридичні зобов’язання, і якщо вона своїми діями серйозно загрожує загальним інтересам Іспанії. Подібні процедури існують і в інших країнах, зокрема Німеччині, Австрії, Португалії, Італії.
Читайте також: Каталонія. Режим тиші
Таким чином Мадрид відправив у відставку Карлеса Пучдемона, а також політичних радників відомств регіонального уряду – це еквівалент міністрів на загальнодержавному рівні. На заміну Пучдемону призначено віце-прем’єра Іспанії від «Народної партії» Сораю Саенз де Сантамарію. Функції очільників регіональних міністерств теж перебрали на себе представники центрального уряду. Така ситуація триватиме до оголошення результатів виборів, після яких переможці зможуть сформувати уряд і автономію Каталонії буде відновлено у повноцінному вигляді.
Також звільнено керівництво каталонської поліції, прийнято рішення про закриття «посольств» Каталонії за кордоном, окрім представництва у Брюсселі, а також Diplocat – державно-приватної служби, що займалася просуванням каталонського бачення від імені регіонального уряду на міжнародному рівні.
На національному рівні такі кроки підтримали три основні партії країни – керівна «Народна партія», соціалісти і «Сьюдаданос» (останні, до слова, стартували як партія власне у Каталонії). В опозиції – ліві «Подемос». Отже дії прем’єра Рахоя в цій ситуації мають доволі широку політичну підтримку на загальноіспанському рівні.
Оголосивши вибори на середину грудня (а не протягом шести місяців, як багато хто очікував), Рахой також поставив каталонських політиків-незалежників перед вибором: або бойкотувати перегони і залишитися поза полем політичної гри, або брати участь у них і таким чином розписатися у несерйозності власних декларацій про відділення від Іспанії. Утім, якщо вони таки не підуть на вибори і не будуть представлені у регіональному парламенті, це може підточити його легітимність.
Читайте також: Світ про референдум у Каталонії: одне з найважчих випробувань іспанської демократії з часів диктатури Франко
Наразі виглядає на те, що незалежники братимуть участь у виборах. Тим часом, іспанська прокуратура може висунути Пучдемону та іншим представникам каталонської влади звинувачення – від організації повстання чи державного перевороту до зловживання своїми повноваженнями.
У неділю, 29 жовтня, у Барселоні пройшла масова демонстрація прихильників єдності Каталонії з Іспанією. За різними оцінками, на неї зібралося від 300 тисяч (за версією поліції) до мільйона (за версією організаторів та уряду в Мадриді) людей. Ще до «референдуму» 1 жовтня їх в Іспанії часто називали «мовчазною більшістю». Власне перед голосуванням багато хто з них вагався: іти на плебісцит і таким чином збільшити явку, але показати, скільки голосів є проти незалежності, чи бойкотувати його, аби явка була нижчою, але тоді його результати відображатимуть практично виключно позицію незалежників.
За даними опитування Sigma Dos, проведеного протягом тижня до того, як уряд Каталонії оголосив незалежність, для видання El Mundo, партії, що виступають проти незалежності, користуються підтримкою 43,4% каталонських виборців. Сили, що виступають за незалежність, — 42,5%.