Один рік і два тижні протримався на посаді заступника міністра економіки Олександр Сухомлин. Але достатньо йому було підписати п’ять папірців, і ось він герой нашого часу. 31 березня Сухомлин став першим поміж заступників міністрів уряду Миколи Азарова, проти якого розпочали службове розслідування, відсторонили від роботи, натякнули на залучення до справи правоохоронних органів та інкримінували справді грандіозну суму претензій – 621 млн грн, непрозоро розділених Міністерством оборони поміж чотирма фірмами – постачальниками харчування для армії у квітні – грудні 2011 року.
Викривачем став перший заступник міністра економічного розвитку і торгівлі (міністерства, створеного в результаті адміністративної реформи) Вадим Копилов. Саме від нього громадськість дізналася, що Сухомлина відсторонили від посади, бо «він дав дозвіл Міністерству оборони на закупівлю послуги в одного виконавця на суму 621 млн грн для чотирьох компаній без проведення конкурсу».
Шукати в повідомленні інтригу, мабуть, не варто: невідомо, чи збереже Мінекономіки контроль над тендерними потоками. Тому говорити про бажання заступника міністра Копилова отримати ласий шмат повноважень заступника міністра Сухомлина поки що зарано. У цій історії вистачає реального корупційного підґрунтя, щоб не перейматись іграми бюрократів. Тим більше, що мова йде про створення штучного голоду в українській армії.
Все почалося з отруєння
П’ять років тому міністр оборони Анатолій Гриценко вирішив, що досить солдатам чистити картоплю на кухнях, нехай чистять зброю. Тобто виконують безпосередні функції вояків. Харчування було віддано на відкуп кільком фірмам, які з огляду на багатомільйонні контракти розпочали справжню війну між собою. Про гостроту моменту красномовно свідчить випадок 2009 року. Тоді півтори сотні солдатів у Білій Церкві банально отруїли, через що з’явилася велика пляма на репутації постачальника їжі – підприємства Міноборони «Білоцерківський військторг». Проте це лише один з епізодів великої боротьби, який, до речі, не завершився арештом отруйників, що, втім, звично для українських реалій.
Щоб зрозуміти нинішні розклади на ринку постачання харчів для армії, потрібно повернутись у 2007-й. Одним із перших постачальників продовольства для армії стало ТОВ «Органіка плюс», серед засновників якого була Наталія Єжель, дружина тоді ще не міністра оборони Михайла Єжеля – він обіймав посаду головного інспектора в міністерстві, тобто мав вплив на господарську частину Збройних сил, але цього недостатньо, щоб стати монопольним постачальником. Тим більше, що головним засновником «Органіки» було ТОВ «Міжрегіональний інвестиційний союз». Ця фірма належить до донецько-єнакіївської групи, яка разом із банком Владіміра Путіна осідлала зернові потоки України. Саме з цього середовища виросли нинішній міністр АПК Микола Присяжнюк і такий собі Дмитро Медвєдєв, засновник ТОВ «Провідна продовольча компанія ЗС», нинішнього найбільшого постачальника їжі відомству Єжеля (див. «Повелителі пайків»).
Ця компанія почала годувати солдатів ще рік тому. Проте її експансії на ринок заважала схема, за якою годували армію. Згідно з армійськими порядками, постачальники обираються по одному на кожен із п’яти умовних географічних округів: Схід, Захід, Центр, Північ та Південь. Вартість одного пайка однакова для всієї України. Відтак прибуток фірми-постачальника залежить насамперед від кількості солдатів, а в округах вона різна. Тож, щоб наростити свою присутність на цьому ринку, треба забрати, наприклад, Схід, де протягом кількох років панувало дніпропетровське ТОВ «Івала». Коли Міністерство оборони очолив Єжель, фірмі банально перестали платити за виконані послуги – на початок лютого 2011 року борг армії становив 85 млн грн. «Івала» здійняла ґвалт, на що отримала відповідь самого міністра на кшталт «борги віддають тільки боягузи». «За борги треба боротися, вони думали, що коли є заборгованість, то їм усе віддадуть на «блюдечке с голубой каемочкой», – заявив Михайло Єжель. – Так не виходить. Ми готові судитись і віддати борг, але потрібно, щоб був зворотний зв’язок».
Гра в антимонополію
Щороку Міноборони мало б проводити відкриті торги для відбору годувальників солдатів. Проте досі постачальників вибирали невідомо як. Даних про тендери не було. До речі, ніколи не публікувався й перелік годувальників із їхніми цінами та сумами. Інформацію про попередніх постачальників Тиждень збирав по крихтах.
Уряд Азарова отримав бюджет лише 30 грудня, тож, звісно, провести конкурс було неможливо. Для відкритого тендера потрібно близько місяця. Тому Міноборони 19 січня здійснило закупівлю послуг із годування армії за неконкурентною процедурою «в одного учасника». Постачальників обрали тільки на перший квартал року: два округи віддано згаданому вище ТОВ «Провідна продовольча компанія ЗС» (має зв’язок із міністром АПК Миколою Присяжнюком), по одному округу отримали ТОВ «Укрпродакорд ОР» (її директором є Руслан Березюк, депутат Білоцерківської райради від Партії регіонів), ПП «Артек-Союз» (засновник Наталя Лобік) та ТОВ «Оптукрпром-ВР» (засновник В’ячеслав Тимошенко). «Івала» до цього переліку не потрапила, як, до речі, і «Білоцерківський військторг». Це підприємство хоч і належить самому Міністерству оборони, проте і йому відомство Єжеля не платило: на початок лютого борг сягнув 40 млн грн. Скандал став публічним 9 лютого, коли дніпропетровська фірма припинила годувати армію: крім того, що їй не платили ще з минулого року, тепер вона не має й контракту на постачання. Тоді ж деякі ЗМІ почали трубити про голод в армії. Але обговорення питання харчування ЗСУ дуже швидко переросло в інформаційну війну суб’єктів господарювання за право годувати військовослужбовців. Градус проблеми знизився до спроб відмовитися від послуг однієї компанії – «Івали» – та домовитися з іншою. Насправді ж ніхто не голодував, резонанс «із солдатами, що змушені голодувати», – це лише «правильне» інформаційне тло переділу ринку постачання продовольства для армії.
Утім, «Івала» грюкнула дверима: поскаржилась у Генпрокуратуру, яка змушена під тиском публічних обставин направити Єжелю припис, вимагаючи від міністра «вжити невідкладних заходів із усунення порушень законодавства щодо належного та безперебійного харчування військовослужбовців». Міністр публічно взяв під козирок, хоча й заявив, що, зважаючи на безлад із тендерами, хоче повернути армію до споконвічного принципу: солдати мають готувати собі самі. Проте конкурс таки оголосили. Здавалося, армія вперше отримає постачальників, обраних за прозорою процедурою. Однак уже 22 лютого таке собі ТОВ «Метсобстар-ХК» опротестувало в Антимонопольному комітеті дії Міноборони з організації торгів. Мовляв, порушено порядок проведення процедури закупівлі, встановлено дискримінаційні вимоги до документації конкурсних торгів, відтак треба скасувати відкритий тендер.
АМКУ призначив розгляд справи на 5 квітня, а це вже початок другого кварталу, на який армія постачальників ще не обрала. Отже, для Міноборони склалася надзвичайна ситуація. Генпрокуратура і здоровий глузд вимагають відкритих торгів. Проте тендер Антимонопольний комітет заблокував на абсолютно законних підставах. А 1 квітня солдатів має хтось годувати. Відповідь була цілком прогнозованою. 14 березня Міноборони подало до Міністерства економіки обґрунтування чергової закупівлі послуг харчування армії в одного учасника на 621 млн грн. Цими учасниками було обрано ті самі фірми, з якими в січні було підписано контракти на I квартал. Третину всієї суми отримала вже згадувана «Провідна продовольча компанія ЗС», що пов’язана із міністром АПК Миколою Присяжнюком, і з яким раніше мала бізнес-стосунки дружина Михайла Єжеля.
У своєму обґрунтуванні Міноборони посилається на АМКУ, претензії «Метсобстару» та «ризики щодо забезпечення безперервного харчування особового складу ЗСУ з 1 квітня 2011 року». І не зморгнувши оком продовжує: «Практика минулих років засвідчила, що організувати в короткий термін повноцінне і якісне харчування в стаціонарних та польових умовах великої чисельності військовослужбовців спроможні лише підприємства, які на сьогодні уже надають послуги з харчування особового складу Збройних сил України».
Справді, не хочеш годувати свою армію – завтра харчуватимеш ворожу. Тому заступник міністра економіки Олександр Сухомлин і директор Департаменту держзакупівель Валерій Абасов 25 березня (міністра Андрія Клюєва саме не було в Україні) героїчно погоджують військовим контракти. А з відкритими торгами АМКУ тепер нехай вирішує, що хоче.
Хто відповість
Скільки потрапить у приватну кишеню завдяки цим схемам, розповів Анатолій Гриценко. «Своя» компанія харчуватиме солдата за ціною 42 грн на добу, – написав екс-міністр оборони у своєму блозі. – При цьому, готуючи тендер, Мінфін (Ярошенко) і Міноборони (Єжель) письмово погодили максимальну ціну солдатського пайка – 32,6 грн. Таким чином, за 2011 рік один «свій» виконавець, обраний Єжелем, обійдеться бюджету (народу) на 213 млн грн дорожче. Згідно з нормами Кримінального кодексу, йдеться про «збитки в особливо великих розмірах» і про верхню планку міри покарання».
213 млн грн можуть у кого завгодно викликати запитання. Хоч у Клюєва, який після повернення в Україну нібито з жахом дізнався про погоджену його підлеглими оборудку. Хоч у Копилова, в якого з’явився шанс вичистити корупціонерів. Тому в пакеті з громами та блискавками на адресу Сухомлина Мінекоміки повідомило про вжиття заходів з анулювання погоджень. Хоча це знову ж таки ставить армію в цікаве становище – хто і яким коштом має годувати солдатів з 1 квітня?
Проте з юридичного погляду для Сухомлина не все так критично. Він лише підписав «цілком обґрунтоване» подання військових. Саме серед них треба шукати справжніх винуватців «розпилу» бюджетних грошей. Утім, зважаючи на реальну політику, Сухомлину можна готуватися до гіршого розвитку подій. Попередній міністр економіки Богдан Данилишин теж лише погодив закупівлю «в одного учасника» бензину для армії і будівельних послуг для аеропорту «Бориспіль». Причому він підписував папірці з набагато меншою «ціною питання». Проте Данилишин отримав повноцінну кримінальну справу і змушений ховатися в Чехії. І це один із найближчих соратників впливового олігарха Віталія Гайдука. А який «дах» у Сухомлина, що все життя працював у горілчаній індустрії? Незабаром це з’ясується. Якщо арештують, отже, перший посаджений у тюрму урядовець Азарова не має достатнього ресурсу для доказів своє невинності. Тоді Партія регіонів матиме підстави заявити: нам байдуже, якого кольору корупція. А якщо ресурс є, то все минеться. І звільнення, і зникнення чергових 200 млн із державної скарбниці.