Розпочнемо, однак, з компліментів — новий альбом Карпи справді гарний. Навіть не так — він якісний. Аранжування, музичні фірмові фішки, загальний західноподібний саунд, в яких вгадується досвічена рука Артура Даніеляна — все це справді дуже привабить слух не тільки фаната колоритної черкащанки з західноукраїнським флером, але й цілком незаангажованого меломана. В принципі, слухаючи нові композиції, стає цілком зрозуміло, що ті 5 років, які були витрачені на їх підготовку, були справді потрібними — і не тільки на облаштування особистого життя пані Карпи та народження нею дітей. На виході слухачі отримали майже суцільно англомовний мікс з тріп-хопу, євро-попу, індастріалу та латини — таке собі поєднання Емі Вайнхаус, Dido та Portishead. А, ще й мексиканської пасіонарки Фріди Кало, в образі якої Карпа виступила в новому кліпі “Soledad”.
Так само варто в черговий раз виділити вміння пані Карпи створювати інформаційний привід з будь-чого, як і розвивати обрану тему. Ось і цього разу, здавалось би, нічим особливо не корисна для рок-гурту дата 9 березня в результаті вилилася в “Міжнародний день ді-джея Тараса Шевченка” – адже справді це день народження Кобзаря та Міжнародний день ді-джеїв. Ну, а коли музиканти вийшли на сцену в смушкових шапках та стилізованих вусах, а сама Ірена, на додачу до цього, вдягнула коротеньке платтячко у поєднанні з панчохами та високими ботфортами, це тільки зайвий раз підтвердило, що Карпа & Со знаються на тому, що зветься шоу.
На цьому перейдемо до конструктивної критики. Хіт-парад “Розчарування вечора” очолює звукорежисер та всі, хто були причетні до технічно-звукової частини, адже настільки поганого звуку в настільки гарному приміщенні з гарною апаратурою давнесенько не доводилося чути. Каша — це найскромніше, що приходить до голови. Найгірше в цій каші було те, що в ній повністю тонув і так ненайгучніший від природи вокал пані Ірени. Якщо ж додати до цього ще й проблеми зі здоров'ям, точніше, горлом, які явно спіткали в цей вечір вокалістку, то в результаті зрозуміти хоч слово було важко — настільки нерозбірливим був саунд. Друге місце займає ді-джей. Адже не можна не згадати лихим словом те, як плей-беки не тільки чавили барабанні перепонки слухачів надто великим рівнем низьких частот, але ще й заглушували бідолашний вокал.
Але найголовнішою навіть не проблемою — скоріше просто констатацією факту, є те, що пані Карпі не вдалося за ці роки піти від того іміджу еротичної teen-революцінерки, який вона собі так старанно створювала на початку 2000-них. Скмдається на те, що для Ірени стане великою проблемою перехід від пубертатного віку до більш дорослого музичного доробку, до якого вона вже намагається перейти, про що засвідчила нова програма. Але наразі новий образ та композиції не дотягують ні за драйвом, ні за правдивістю до старого іміджу. Ось і на концерті, як тільки Карпа почала співати старі добрі бойовички “Очі твої”, “Саша-х*й” тощо, публіка одразу “розкачалася”, і атмосфера перестала нагадувати невдалий рок-концерт, де всі розуміють, що “ковбаситись” треба, але не розуміють, під що.
Сама Ірена Карпа, здається, прекрасно розуміє, що “матері двох дітей та собаки”, як вона сама себе неодноразово називала, вже якось не дуже випадає “косити” під “гопника” на сцені, але як від цього іміджу відходити і чим цікавити людей навзаєм — ще не дуже. Тому наразі вона залишається головною “дівчинкою-емансіпе” української альтернативної сцени. Що, може, й на краще — бо кожному своє, еге ж.