Тиждень.ua: Ви запропонували провести цю зустріч експертів з усієї Європи в Україні. Чому це актуально зараз?
Так, у мене виникла ідея привезти до Києва представників близько двадцяти провідних європейських аналітичних центрів, аби вони змогли безпосередньо отримати інформацію на місці. Я запропонувала її Інституту світової політики і вони відразу погодилися. Моя ідея з’явилася ось як: я – одна з дуже небагатьох спеціалістів з колишнього Радянського Союзу, Росії та України в Іспанії. У нас дуже мало знають про те, що відбувається у цьому регіоні. Дехто навряд чи знайде Україну на мапі. Тож в Іспанії домінуючою є точка зору кремлівської Росії. Відколи в Україні почався Майдан, я постійно давала інтерв’ю усім іспанським ЗМІ, багато писала, але весь час було відчуття, що робиться недостатньо. І думала, що ще ми можемо зробити. «Ми» – це спільнота європейських аналітичних центрів, в рамках якої працюю і я.
Ми всі (експерти – Ред.) тут маємо доступ до якіснішої інформації, але це не те ж саме, що побачити ситуацію на місці, на власні очі. Тож чому б нам – експертам з різних європейських аналітичних центрів – не зустрітися в Києві з тими, хто безпосередньо задіяний в українських процесах, і не дізнатися про те, що відбувається, від них. Спочатку я думала провести два дні зустрічі в Києві, а потім поїхати до Східної України – Донецька чи Харкова. На той момент ситуація там була значно кращою, ніж тепер. Після останніх подій ми вирішили запросити представників громадянського суспільства з регіонів.
Читайте також: Пітер Померанцев: «Я не бачив серйозних людей, які вірили б, ніби в Києві біля керма опинилися фашисти»
Це було дуже корисно. Візьмемо, наприклад, єврейську громаду. Одна з путінських мантр у його дезінформаційній кампанії про те, що в українському уряді фашисти і антисеміти; вся інформація подається через призму існування Правого сектору і Свободи. Хоча ми знаємо, що це неправда, нам дуже потрібна була ця зустріч, адже тепер ми можемо повернутися додому і сказати, що ми спілкувалися з представниками єврейської спільноти тут. І вони розповіли, що вони дійсно дуже занепокоєні, знаходяться під величезним тиском – через російську агресію. Коли тобі це кажуть ті, кого використовують як зброю, люди з регіонів, офіційні представники, і коли ти можеш це передати аудиторії і лідерам громадської думки у своїй країні – це дуже допомагає.
Тиждень.ua: Як Україні боротися з інформаційною війною проти себе, зокрема на Заході?
Українській владі треба активніше працювати в цьому напрямку. Європейські урядові установи і дипломати, звісно, отримують якісну інформацію про Україну. Але цього не досить. Необхідно більше зусиль, аби доносити її до ЗМІ і громадської думки, яка формується здебільшого за рахунок ЗМІ, а не за рахунок дипломатичних телеграм, які розсилаються міністрам закордонних справ.
Перше і мабуть найпростіше, що можна зробити, це розвінчувати міф антисемітизму і пояснювати мовне питання. Останнє дуже спантеличує європейців, їм складно його пояснити. Багато-хто не розуміє, що російськомовний – не означає проросійський чи не українець. Це складні українські реалії, які стають зрозумілішими, якщо їх пояснювати знову і знову.
Один з варіантів для української влади – активно організовувати поїздки до України. Це найефективніше. Також важливо, щоб українці їздили до країн ЄС, які менше знають Україну і більше опираються запровадженню санкцій проти Росії, наприклад. Україна має скористатися молодшим поколінням – від студентів до людей, що робили Майдан, віком 30-40-ка років. Це покоління неймовірно підготовлених людей, які можуть ефективно говорити на будь-якій міжнародній платформі. Користайтеся з них, бо вони створюють абсолютно інший образ вашої країни.
Тиждень.ua: Наскільки ефективно зараз відбуваєтсья взаємодія між українською владою і громадянським суспільсвом?
Зрозуміло, що Майдан був абсолютно низовим рухом. Деякі урядовці вийшли з кіл Майдану. Однак я не певна, що влада дійсно належним чином дослухається до тієї частини громадянського суспільства, що якнайкраще може докластися до побудови держави на фундаменті верховенства права. Я зустрічалася з представниками ініціативи Реанімаційного пакету реформ і маю відчуття, що вони не бачать якісної зміни у владі. За їх словами, нинішня влада очевидно значно краща за попередню, але все ж ще далеко не така, як треба.
Я бачу, що багато людей очікують президентських виборів. І не тому, що сподіваються на наступного президента-рятівника. А тому, що вибори додадуть легітимності і міцності уряду, якої він поки не має. Це буде позитивним моментом і всередині країни, і зовні. А тоді необхідні парламентські вибори, хоча я чула, що у Верховній Раді існує сильний спротив цьому.
Але, на моє переконання, найважливіше – не покладатися у реалізації необхідних дій виключно на владу. Я почула дуже хорошу думку від представників Реанімаційного пакету реформ – це їх урок з Помаранчевої революції. Полягає вона в тому, що змінити владу не досить. Громадянське суспільство має постійно залишатися активним, постійно тиснути. Одній людині чи партії довіряти не можна – необхідно побудувати абсолютно нову систему демократичного правління.. І це пріоритетне завдання для найсвідомішої частини українського суспільства.
Тижден.ua: Після спілкування з місцевими і європейськими експертами, як думаєте, федералізація – це вихід для України?
Концепція федералізації, яку пропонує нинішня Росія, не може бути виходом для жодної країни, зокрема й України. Чи не перше, що зробив Владімір Путін, коли прийшов до влади, був кінець реального федералізму в Росії.
Однак я вважала, що Україна виграла б від децентралізації, ще задовго до того, як Путін запропонував федералізацію. Цьому є чимало причин, і вони не у мовному питанні. Мені здається, що різні частини України знаходяться на різних щаблях економічного розвитку. Децентралізація завжди корисна, коли треба подбати про якісь специфічні риси певного регіону і вирівняти їх. Так було в Іспанії. Наші найбідніші регіони безпосередньо виграли від децентралізації, через яку вирішувалися проблеми бідності і недорозвиненості на початку нашої демократії. Фактично Іспанія не могла би демократизуватися без децентралізації, як і децентралізуватися без демократизації.
Біографічна нота
Кармен Клодін – старший дослідник Барселонського центру міжнародних справ (CIDOB). З 1998 року – директор програми досліджень центру. Кармен має ступінь магістра філософії з Сорбонни, Париж, де студіювала філософію і історію, спеціалізуючись на російській та радянській історії. З 1990 по 1992 роки була членом цільової групи Інституту ЄС з досліджень безпеки (з числа Агентств спільної зовнішньої політики та питань безпеки ЄС). Досліджує внутрішню та зовнішню політику Росії і України, конфлікти на пострадянському просторі, трансформації пострадянського суспільства і реформи в країнах колишнього соцтабору. Входить до Виконавчої ради Групи міграційної політики (Брюссель), редакційної ради іспанської версії міжнародного видання Foreign Policy у Мадриді.