На підтанцьовках
Найменше на цих виборах здобула Ліберальна партія України – 0,07%, або трохи понад 15 тис. голосів виборців. Авторові цих рядків довелося побувати на передвиборному з’їзді лібералів у серпні. Зібравшись у київському готелі «Турист», учасники того заходу бачилися трохи розгубленими. «Учора пізно ввечері зателефонували, сказали, аби терміново прибув сьогодні на з’їзд», – бідкався один із делегатів своєму колезі у фойє готелю. Той відповідав: «Так, рішення було прийняте фактично вчора, бо сьогодні – останній день, коли партія може висуватися, тому й робили все поспіхом».
Здається, чи не єдиним посланцем на «ліберальному» з’їзді, який почувався комфортно і впевнено, був третій номер списку, начальник Управління зв’язків із громадськістю МВС Володимир Поліщук. Хоча, зрештою, після офіційної частини, делегати трохи розслабилися за щедро накритими столами – яке ж партійне дійство без бенкету?
Секрет такої «пожежної» готовності політсили до виборів розкрився трохи пізніше, коли в результаті жеребкування вона отримала 219 представників в окружних виборчих комісіях. Згодом, спостерігаючи за багатоактними «мерлезонськими балетами», які влаштовували деякі ОВК під час підрахунку голосів, уже ніхто не сумнівався, що поява подібних до Ліберальної партій-«карликів» на перегонах була стратегічним ходом влади, яка в такий спосіб формувала «ручні» окружкоми, що рахували голоси так, як це було потрібно Партії регіонів.
Окрім лібералів таке потужне представництво в ОВК дістали ще дев’ять політсил-«ліліпутів»: Християнсько-демократична партія України, «Русь єдина», «Братство», «Руська єдність», «Молодь до влади», Партія Руський блок, «Зелена планета», Народно-трудовий союз України, Союз анархістів України. Усі вони мали своїх представників практично в кожній окружній комісії. Задля цього багатьом із них навіть не довелося йти на вибори за списками. Приміром, «Братству» та партії «Молодь до влади» достатньо було висунути лише по одному мажоритарнику, Християнсько-демократичній партії – трьох, а «Руській єдності» – чотирьох кандидатів у депутати за мажоритарними округами…
До речі, першим головою сумнозвісного окружкому 223-го столичного округу (де борються за мандат провладний самовисуванець Пилипишин і свободівець Левченко) був представник «Братства». І, судячи з того, як він курирував процес підрахунку, його більш ніж лояльне ставлення до кандидата від влади ні в кого не викликало сумнівів.
Прості математичні підрахунки свідчать, що, укомплектувавши ОВК представниками маргінальних, але підконтрольних владі партій, регіонали здобули більшість практично в усіх окружкомах, кількісний склад яких, як відомо, 18 осіб.
Адже дивним чином підфартило з жеребкуванням лише лояльним до влади політсилам. Водночас ані «Свобода», ані УДАР не мали жодного представника в ОВК. Як результат – показові голосування абсолютної більшості членів «проблемних» окружкомів – 13–18 – на користь провладного кандидата.
Шурхіт «зелених»
У парламентських перегонах-2012 брали участь одразу три «екологічні» політсили: «Зелені», «Зелена планета» та Партія зелених України, які в сумі не набрали й 1% голосів.
Завдання, поставлене згори перед ними, було дещо інше, аніж у більшості таких «карликів» – відтягнути голоси в опозиціонерів, зокрема в УДАРу. Нейтральний, дистанційований і від опозиції, і від влади статус «екологічних» партій, котрий вони демонстрували під час виборчої кампанії, на думку їхніх політтехнологів, мав би вплинути на ту частину електорату, яка все ще очікує побачити «третю силу» в українській політиці.
Упоралися «екологи» зі своїм «домашнім завданням» на двійку, хоча коштів на виборчу кампанію їхні спонсори не шкодували. Особливо вирізнилася партія «Зелені» на чолі з Олександром Прогнімаком, котра за рекламою, особливо в ефірах різноманітних «ефемок», кількісно не поступалася комуністам. Велетенські брендмауери з її гаслами, вартість яких у столиці під час електоральної кампанії сягала $100 тис. за місяць, прикрашали будівлі на Хрещатику та Європейській площі. Та, на щастя, як уже засвідчив приклад Наталії Королевської, переважна більшість громадян не реагує на пряму рекламу. Окрім того, що люди перестали звертати увагу на картинки з відфотошопленими політиками, вони мають іще й добру пам’ять.
Далекого 1998-го Партія зелених України пройшла в парламент, здобувши четвертий результат і завівши туди 19 представників. Утім, дуже швидко стало зрозуміло, що зелені не так переймаються екологічною ситуацією в країні, як обслуговують владу, вже в ті часи будучи проектом Банкової. Проектом, як і тогочасне «Озиме покоління» та «Жінки за майбутнє», мертвонародженим. Бо наступної кампанії 2002 року «природоохоронцям» уже не допомогла ані здохла риба, що вони приносили в парламент, ані «білі шати» ліквідаторів, у яких виступали з трибуни. Жалюгідні 1,3%, котрі здобула їхня політсила лише через чотири роки після свого попереднього виборчого тріумфу, стали тому свідченням. Вочевидь, її ідея тоді була настільки дискредитована, що й сьогодні громадяни не вірять екологам від політики.
Відтягувати голоси на виборах 2012-го, схоже, було скомандувано не тільки зеленим. Українська національна асамблея, приміром, яка виклала
2 млн грн застави для того, аби в результаті дістати 0,08%, вочевидь, «відкусила» трохи рейтингу в «Свободи». Радикальна партія Ляшка й «Наша Україна» відірвали частину голосів об’єднаної опозиції. І хоча кожна із 16 партій, що були присутні в бюлетенях, але не подолали п’ятивідсоткового бар’єру, поодинці набрала сміхотворно мало – від 0,07% до 1,58%, але в сумі голоси протестного електорату, які вони відтягнули на себе, становили близько 7% (звісно, без урахування 0,31% за Руський блок).
Аферисти чи невігласи?
Приз за найабсурднішу виборчу кампанію-2012, вочевидь, можна сміливо присудити «Рідній Вітчизні». Згідно з підрахунками рекламістів, один голос, відданий за партію «Україна – Вперед!», обійшовся Королевській у $332. Не набагато дешевше мусив оплатити волевиявлення за «Рідну Вітчизну» (трохи більше ніж
32 тис. голосів) її голова Іван Матієшин – приблизно по $250. Експерти підрахували, що він уклав у передвиборну кампанію близько $4 млн. Це коли не брати до уваги близько 10 млн грн, які політсила заборгувала своїм офіційними спостерігачам та агітаторам. Крім того, понад третина регіональних осередків партії так і не отримали обіцяних на саму кампанію коштів.
Виходець із Тернопільщини, 62-річний Матієшин усе життя пропрацював на Крайній Півночі свердлувальником. Однак у часи розвалу СРСР йому вдалося (яким чином, історія замовчує) створити свій бізнес, і нині він власник великої фірми, яка обслуговує нафтові та газові родовища Тюмені. Ставши російським мільйонером, Матієшин вирішив податися в українську політику. Так виникла 2010 року партія «Рідна Вітчизна».
Її агітаційна кампанія перетворилася на низку нескінченних фольклорних фестивалів – виборче ноу-хау самого Івана Семеновича. Помпезні атракції, які за своєю стилістикою нагадували бучні й строкаті концерти часів Щербицького, відбулися за кілька місяців ледь не по всій Україні: хор Верьовки, ансамбль Вірського, феєрверки, гучні та щедрі бенкети для місцевих чиновників. Бюджет одного заходу, за оцінками фірм, які спеціалізуються на проведенні таких дійств, перевищував 1 млн грн. Окремим пунктом святкувань було загравання із представниками церкви, які на кожному фестивалі відправляли свої молебні й отримували від Матієшина щедрі дари.
Другим і останнім пунктом передвиборної кампанії «Рідної Вітчизни» стали білборди із зображенням самого її лідера. За кількістю рекламних площ партія випередила навіть об’єднану опозицію. Лише у Києві викупила 150 білбордів та 800 сітілайтів.
Звісно, Матієшин, вочевидь, розцінюючи політсилу як черговий бізнес-проект, не міг не усвідомлювати занадто серйозної його витратності. Джерела в ПР стверджують, що іще до початку виборчої агітації він намагався проводити переговори із владою про негласну підтримку. Однак, почувши суму, названу в обмін на прохідні відсотки для «Рідної Вітчизни», відмовився від співпраці. Відтак усю кампанію – апріорі провальну для партії – Матієшину довелося фінансувати самотужки.
Утім, за словами його соратників, Іван Семенович не засмучується і вже готується до 2015 року: розповідає своєму найближчому оточенню про вже начебто досягнуті домовленості з Партією регіонів бути її технічним кандидатом на президентських виборах.