Карло Ґінзбурґ та його бенанданті: кілька речей, що про нього знаємо

17 червня 2026 року на 88 році життя перестало битися серце Карла Ґінзбурґа, постаті, ім’я якої знайоме кожному ретельному студенту історику (а такі ще трапляються). Ба, більше, поширений ним словотвір «мікроісторія» чи прикметник «мікроісторичний» у різному контексті (переважно не в тому, що розумів історик) частий «гість» сучасних наукових і не лише наукових робіт. Його вплив на мою генерацію істориків незаперечний, хоча його основний і рясно цитований у викладах і студентських рефератах твір майже мій ровесник.

У чому чар того, хто студіював чарівників, і у чому принада винятків, які заперечують правила?

Українці, яких Ґінзбурґ гідно подиву підтримував від початків імперіалістичного російського вторгнення 2014-го, неминуче згадують про його походження: батько історика, Лео (Лев Федорович) Ґінзбурґ, народився 1909 року в Одесі в заможній єврейській родині, але ще хлопчиком залишився в Італії. Згодом він викладав слов’янські мови та російську літературу в Туринському університеті, перекладав італійською російську класику, про що сам історик неодноразово згадував в інтерв’ю. Лео Ґінзбурґ був героєм італійського руху Опору, його закатували у лютому 1944-го.

Перше італійське видання «Бенанданті: Чаклунство і аграрні культи в XVI – XVII ст.» 1966 року.

Значний вплив на майбутнього класика історіографії, вочевидь, справила його мати — Наталія Леві, письменниця й полемістка з виразними лівими переконаннями. Загалом, якщо не враховувати кількох років вимушеного заслання родини до провінції, дитинство та юність мислителя минули в інтелектуальному середовищі Турина. Ґінзбурґ повсякчас залишався представником італійської інтелектуальної традиції та визнавав її визначальний вплив на своє життя.

Водночас одним із кумирів майбутнього науковця був Марк Блок (один із засновників «Аналів…»), особливо твори «Королі-чудотворці. Нарис про надприродний характер королівської влади…» (1924) і «Характерні риси французької аграрної історії» (1931).

Власне, найголовніший висновок з тих впливів – що історію творять не лише діяння людей, але й їхні уявлення, пам’ять, моральні настанови, щоб тлумачити соціум слід зануритися у його контекст, а не у чіткі схеми порівнянь з сучасністю.

Великі суспільні перетворення 1960-х років потребували нових інтерпретацій минулого. Захоплення марксизмом, історією повсякдення та досвідом соціальних низів породжувало нові дослідницькі перспективи. Хтось попрямував у широкі узагальнення «довгої тривалості», доводячи великі трансформації ранньомодерного часу структурами повсякдення, хтось чітко визначив свою позицію поясненням соціальних конфліктів і початків націоналізму.

Вибір Ґінзбурґа на сьогодні видається очевидним –  перехід на поле антропології: вірування, культи, сни передусім щодо бенанданті (природних чаклунів), чий дух здатний покидати тіло і творити нові реальності. Про тих чаклунів чимало матеріалів інквізиції від початків переслідувань і, зрозуміло, під час реформаційних «загроз». Тут важливим виявиться і локація дій:  аграрна провінція Венеційської республіки – Фріулі. Уже перша велика робота Ґінзбурґа зробила його відомим – «Бенанданті: Чаклунство і аграрні культи в XVI – XVII ст.». У книжці поряд з аналізом кількох справ інквізиції постає широка картина селянських уявлень і політико-економічного устрою Фріулі. Значно пізніше, у 1983 році, роботу переклали англійською, додавши у назву «нічні битви» (часи виходу ззовні душі бенанданті). Передмову написав провідний історик марксист Ерик Гобсбаум. Водночас способи дослідження змушували константувати, що світ уявлень часто відходив від загальних правил і схем, давав змогу поглянути на індивіда поза умовностями великих соціально-історичних перетворень.

Монографія Карло Ґінзбурґа «”Нічні історії”: дешифрування шабашу» (Турин,
1989)

Вагомим значенням для інтелектуала і основним засобом для поширення його ідей і робіт є наявність стабільного видавництва. Для Ґінзбурґа і його однодумців – це туринське видавництво «Ейнауді» (Einaudi), радше видавництво-лабораторія свого часу засноване і фінансоване Джуліо Ейнауді за участі батька науковця Лео. Видавництво прагнуло експерименту і створення нетривіальної історичної серії. Ґінзбурґ погодив свою участь у проєкті.

Зоряний час для історика – це вихід і поширення його книжки «Сир і хробаки. Космос мірошника XVI cт.» (1976). У центрі оповіді мірошник Доменіко Сканделла знаний як Менокіо, що під час допитів (кілька арештів, останній 1598 року) відтворив свою космогонію, уявлену ним світобудову. Тут історик виявився надто сміливим у своїх інтерпретаціях, це захоплювало, але декого і відштовхувало. Автор прагнув проаналізувати книжки, які міг читати мірошник , і на основі матеріалів інквізиційного процесу відтворити його світогляд. Водночас найважливіший висновок полягав у тому, що коріння тих селянських вірувань і уявлень, тлумачень Біблії не містилися у реформаційних вченнях (за винятком подібності окремих ідей з баптистами), а радше походили з місцевих вірувань і уявлень та католицького віровчення. «Мікро» (уява Менокіо) заперечувало і доповнювало «макро» (творення реформованої церкви і Контрреформацію). Не увага до великих процесів і навіть не зосередження на деталях, а найщільніше наближення до об’єкту (переважно з соціальних низів) здатне пояснити мотивацію мислення – ось у чому полягала копітка праця гуманітарія.

Потому професор написав ще чимало книжок, кілька монографій, видання лекцій, збірники статей, де зачіпав проблеми методу і методології, тлумачення міфу і міфології, пояснення мікроісторії. Нарешті, Карло Ґінзбурґ завше окреслював і проблеми моральності, що постають перед викликами історії ХХ століття. Завдання історика не вибачити, а зрозуміти і не лише жертву, але і ката, бо ж не зрідка інквізитор виступає у ролі антрополога і наше уявлення про минуле сформоване протоколами допитів чи розглядом кримінальних справ.

Я не знаю перекладів творів Карло Ґінзбурґа українською, крім його інтерв’ю. Його творчість ні до чого не змушує, а радше показує напрям:  «чуда», судилища над чаклунами, візії світу з низів, репресії та опір, ідентичності, розмитості ролей і лояльностей, вплив грамотності на відтворення традицій, а з того і вплив читання на індивіда і суспільство. Чимало викликів і пропозицій. Хороший історик має йти «проти шерсті» державної політики і суспільних опіній, принаймні так вважав Ґінзбурґ.