Грати можна по-різному. Можна в дурня, можна в рулетку, а можна в наперстки. Але, коли ти стаєш народним депутатом, то грати в наперстки у стінах парламенту під прицілом теле- і фотокамер журналістів трохи не з руки. Можна в кабінеті, можна вдома, але в залі – категорично ні.
Та що ж робити, коли грати хочеться? Вбивати час, слухаючи своїх друзів, навіть якщо вони розповідають про цікаві законодавчі ініціативи, страшенно нудно. Втекти не можна, бо треба нести службу, а ходити всім чотириста п’ятдесятьом одночасно в парламент не виносимо. Що тоді? А тоді на допомогу приходить звичайна людська винахідливість. Найбільше піаніно світу вперше в історії людства винайдено в українському парламенті.
Гра мусить бути. Диригент має махати рукою, а здорові, як кнурі дядьки, вагою не менше півтора центнера і такі ж красиві тітки, на швидкість повинні натиснути якомога більше кнопок своїх відсутніх друзів, зробивши таким чином послугу власному народу. Натиснути треба не аби як, а так, щоб голос було зараховано, інакше оркестр не зіграє і все перетвориться на какофонію.
Більш як місяць тому, українські депутати мали нагоду повіситись від сорому. Їх європейські колеги, побачивши, як українські обранці голосують, вчинили ґвалт. Їх здивуванню не було меж. Вони знімали процес голосування на камери і жваво коментували. Втім, для українських депутатів такий скандал не заподіяв багато лиха. Повіситись вони не змогли. Бо, для такого акту потрібна, щонайменше наявність совісті і стиду, а в українських депутатів вони відмерли. Відреагувати ж адекватно і принаймні покаятись, їм не дозволив інстинкт самозбереження.
Задля хохми вони, звісно «побазарили» кілька днів на тему введення нової електронної системи для голосування, але на тому все і скінчилося. Система «Рада-3» виявилась для них занадто примітивною. Грати на ній улюблені мелодії депутати не зможуть, тому навіщо така система потрібна взагалі.
Але ніщо не вічне під сонцем. Як написав на своїх дверях один старий мудрий єврей, «Все так не буде»…Цього тижня парламентський оркестр також чекають зміни. З якогось дива депутати вирішили погодитись на щоденний перепис свого поголів’я. З 6 квітня на офіційному сайті Верховної ради обіцяють оприлюднювати письмову реєстрацію нардепів. За словами першого віце-спікера Адама Мартинюка, таке рішення було прийняте у зв’язку з чисельними зверненнями журналістів та громадськості стосовно присутності депутатів у залі.
Теоретично, такий перепис мав би трохи здисциплінувати депутатський корпус і заставити ходити на роботу, бодай задля того щоб реєструватись. Адже наступним кроком, як обіцяє заступник голови ВР Микола Томенко може бути вирахування із зарплат злісним прогульникам. Звісно, урізанням платні депутата не злякаєш, бо не зарплатою єдиною… Але, знову ж таки теоретично, дане нововведення могло б посприяти і покращенню стану особистого голосування. Адже коли ти вже припхався на роботу, то можеш і натиснути кнопку, корона не спаде. Втім, це тільки теоретично. Бо сидіти в залі, лише для того щоб голосувати, це свинство. В парламенті для народного обранця є купа цікавіших місць і занять. Наприклад буфет. Там можна не тільки спожити щось смачненьке, випити коньячку, а й щипнути за сідничний м’яз якусь журналістку.
Друга неприємна зміна, яка може вбити весь парламентський піаністський рух, це новий розгляд законопроекту про введення системи «Рада-3». 17 березня Верховна рада вже не проголосувала за його ухвалення і відправила закон про нову електронну систему на доопрацювання, сподіваючись звісно, що там він і присохне. Але дарма. Сам спікер Володимир Литвин тримає це важливе питання на контролі. А коли врахувати, що в цей складний для нього час, коли під ним ретельно розхитують крісло справою Гонгадзе, і в нього залишається все менше шансів зробити щось доброго для свого народу та своїх колег народних слуг, можна припустити, що він доведе почате до кінця. Адже знищення капели піаністів у Раді рівноцінне каструванню. І болючішого удару на прощання вигадати складно.
Законопроект наразі розглядається у регламентному комітеті в контексті закону про регламент. Зміни до нього запропонував сам спікер. Без них, нібито, неможливо ввести у дію модернізованої системи «Рада-3» яка впровадить голосування кожного депутата за допомогою сенсорної кнопки, що повинно унеможливити фальсифікацію голосування у парламенті. Та вже цього тижня законопроект може бути винесений на розгляд і затвердження.
Може, звісно і не бути внесений, а може знову бути протягнутий піаністами на доопрацювання. Але, що не кажіть, хмари таки згущуються. Для депутатів піаністів залишаються лічені дні, аби вони насолодились своєю творчістю. Але вони схоже не сумують з цього приводу. Та й що сумувати. Краще злабати ще одну «Мурку».
У вівторок, 5 квітня, капела Верховної Ради знову викладалася на повну. Диригент махав, а музиканти тиснули клавіші. Український народ все-таки мусить хоч трохи пишатися своїми обранцями. Принаймні, за їхню любов до музики. І будьмо певні, що після введення нової системи для голосування, ця любов не зникне, а лише трохи модернізується. Адже кривого могила виправить.
