Посеред столиці, біля кінотеатру «Жовтень» досі стоїть щось на кшталт пам’ятника революціонерові «Каменюка – зброя пролетаріату», копія знаменитої скульптури росіянина Івана Шадра (на фото). Утім, кривава бійня в Києві та події в інших містах від 18 лютого стали відвертим шоком. Ніхто не був готовий рахувати загиблих десятками й поранених сотнями, якщо не тисячами. Оскільки смерті ставалися практично в прямому ефірі, горе й жах увійшли до кожної хати.
Для звичайних українців це не просто потрясіння: та частина народу, яка голосувала за нинішнього, так би сказати, президента, обирала його передусім із розрахунку на стабільність. Завдяки їхньому волевиявленню під загрозою врешті-решт якраз опинилася безпека – одна з базових цінностей нашого населення, згідно з багаторічними соціологічними вимірюваннями (результат нелюдських випробувань народу впродовж усього минулого століття).
Якщо комусь потрібен зайвий доказ того, що режим неадекватний, досить розглянути еволюцію конфлікту: замість проявити мінімальну гнучкість, відбутися символічними поступками й загасити пристрасті, представники влади в поворотні моменти щоразу обирали найнеприйнятніші, найкострубатіші, найтупіші сценарії, провокуючи нову хвилю спротиву й відрізаючи собі шляхи до відступу. Після 18 лютого навряд чи Майдан задовольниться чимось меншим, ніж тотальне перезавантаження, тоді як «Сім’я» до останнього покладатиметься на силу. Це протиріччя існувало від самого початку, тепер воно стало очевидним у своїй безкомпромісності: або ми їх, або вони нас. Хіба що станеться диво – й на вельми несумлінного та невправного виконувача обов’язків президента вдасться натиснути ззовні.
Читайте також: Надзвичайний стан: запровадили без запровадження?
Включно до середи все відбувалося за звичною схемою. Європа ритуально обмежувалася «сто першим європейським попередженням», Москва ж, вочевидь, тримала свого васала на короткому мотузку траншів, газових боргів і митного догляду. Вкрай символічним бачилося, коли у вівторок гарант ховався від дзвінків західних лідерів і принизливо чекав, доки в Кремлі візьмуть слухавку. Вимоги з обох азимутів так само контрастували між собою: із Заходу закликали до якогось неясного «порозуміння», зі Сходу вимагали максимально жорстких дій стосовно протестувальників (досить порівняти тексти офіційних заяв).
Те, що Майдан не вдалося захопити ні за півгодини, ні за півдня, теж не є випадковістю. На сценарій за зразком пекінської площі Тяньаньмень у печерських стратегів забракло не лише рішучості, а й ресурсів та вправності. Дивно було б чекати, що «професіонали» в керуванні економікою, наукою, освітою, комунальним господарством тощо продемонструють якийсь принципово інший рівень компетенції в галузі безпеки. Єдине, в чому вони фахівці, – це провокації, розводки, заборонені прийоми, тобто все, що описується містким російським словом «бєспрєдєл».
Чи будуть подальші спроби розігнати Майдан, залежить від двох речей: наскільки керованою виявиться маса різнорідних бойових підрозділів, що їх і далі стягують до столиці, й наскільки близько до президентського тіла, його безпосередніх, шкурних інтересів підберуться західні санкції. Але перетворити життя в столиці на жахливий трилер йому вже вдалося. Тепер уже йдеться не про самі лише мстиві репресії стосовно численних учасників протестів, і не про транспортний колапс, який до того ж рано чи пізно може призвести до перебоїв із постачанням найнеобхідніших товарів, а про прямий безадресний терор стосовно будь-кого, хто матиме необачність з’явитися на вулиці.
Читайте також: Доба у вогні: Жорстоке і криваве протистояння у Києві змінило Майдан і Україну
Мобілізувати й озброїти криміналітет – «класово близьких» – до цього в Європі мало хто міг додуматися, це суто африканська політична культура (хоча, кажуть, у Югославії були прецеденти). Януковичу та його довіреним лакеям це вдалося. Кілька незалежних одне від одного свідчень доводять: натовпи тітушків, які з настанням темряви заповнюють центр Києва та масиви, не є наслідком хай витратної, але загалом простої транспортної операції. Шила в мішку не втаїш, бандитів-спортсменів забезпечують вогнепальною зброєю, перевозять містом і безпосередньо очолюють… перевдягнені штатні працівники МВС. Припустити, що це може бути самодіяльністю окремих виконавців, – ненаукова фантастика, навіть за того бардака, який запанував у силових відомствах останніми роками. Тож пряме завдання влади – посіяти страх і розгубленість у простого киянина, змусити його відмовитися від своїх мрій про свободу й запросити печерського пана якнайшвидше відновити «порядок». Саме на це спрямовані безглузді акти насильства, включно з прямими вбивствами перехожих, напади на міліцію (дивно було б чекати, що озброєний люмпен залишиться керованим), акти вандалізму включно з пошкодженням машин швидкої допомоги. Ще трохи – й самі попросять: «Батя, припини!».
Не попросять. Бо існують інші способи вгамувати терор (у буквальному перекладі – страх) і навести лад у нашому, не їхньому, домі, і це, власне, є третім, вирішальним фактором розвитку поточної ситуації. Ідеться про непоодинокі приклади самоорганізації киян у бойові дружини як у межах самооборони чи інших майданних структур, так і безпосередньо на місцях, у своїх кварталах. Оскільки певна частина населення на цілком законних засадах володіє мисливською і травматичною зброєю, а ризикувати життям та здоров’ям гопники навряд чи схильні, кілька показових навчальних акцій можуть пригасити зухвалість гостей столиці.
Ну й, нарешті, масовий спротив на місцях. Всі розуміють: що ближче бойові дії до фізичного тіла Головного Винуватця Свята, то вони ефективніші, проте штурми місцевих держадміністрацій, офісів МВС, прокуратури, СБУ мають не лише символічний характер, вони відволікають ресурси від центру, вносять паніку у владні ряди, особливо їхню середню ланку, позбавляють маневру, змушують робити помилки. Рух, як у нас водиться, із Заходу на Схід, із рівня області на рівень району, а саме це зараз відбувається, може наблизити годину, коли на Банковій вивісять білий прапор.