«Ми за 30 кілометрів від Калинівки живемо. Вночі, коли все почалося, я спочатку подумала, що то газ вибухнув. Вибігла на вулицю, на небо глянула – а там таке відбувається! Чи то від вібрацій, чи то від вибухової хвилі в кухні у рамі скло тріснуло. Хоча влада сказала, що у нас безпечно. У мене син маленький перелякався. Половину ночі не спав. Я зранку на Київ по роботі, а він весь день плаче – хоче до мами. Боюся, як би його викачувати не довелося», – емоційно розповідає молода жінка Галина оточуючим.
Автостанція «Київ» неподалік центрального залізничного вокзалу столиці. Вінницький напрям. Щойно відійшла маршрутка на місто, однак на платформі вже утворилася черга з десятка осіб. Кажуть, скоро має приїхати ще один мікроавтобус. Однак точний час не знає ніхто. Аби хоч якось розважитись, люди говорять про свої нічні пригоди.
«Мене теж вночі розбудило. А зранку треба було на Київ на ділову зустріч з партнерами. Думала, посплю на півгодинки довше, а там поїду поїздом. Але коли в каси прийшла – мені сказали, що поїздів немає. Гроші за білет, правда, в касі повернули одразу. Довелося їхати автобусом в об’їзд. Мені вже й партнери телефонують, мовляв – раз така ситуація, можна перенести. Але куди вже. Ледь не спізнилася», – говорить інша жінка, Людмила.
«А я провідником на залізниці працюю. Зранку їхати – а рух закрили. В Козятині стояло 14 поїздів! Довелося їх відтягати назад. Сам в Калинівці живу. Пізно ввечері тікали до Вінниці, коли вибухати почало. Така заграва стояла в небі! Кажуть, снаряди вибухали так, що аж на околиці Вінниці уламки впали! А в однокласника родичі в підвалі сиділи ніч, так гуркіт стояв такий, що вони одне-одного не чули!» – говорить Максим.
Читайте також: Позаду Вінниця. Доки палатимуть склади?
До платформи під’їжджає великий міжміський автобус. Пасажири займають вільні місця. Жодних кас, жодного попереднього запису. Втім, ажіотажу немає. Дорогою до Вінниці люди теревенять про нічні пригоди й згадують, хто і як вибирався з-під снарядів.
«Як ви можете побачити, під Калинівкою настало відносне затишшя. Вибухає вже не так часто. Села вимерлі – люди покидали все, тікаючи від біди. Снаряди попробивали дахи, від вибухів у будинках повибивало шибки» – хтось із пасажирів вмикає на телефоні пряму трансляцію з Павлівки – села неподалік від Калинівки. Власне, воно постраждало чи не найбільше.
У Вінниці опиняємося майже о десятій вечора. В цей час за 15 кілометрів від нас на блокпостах скупчуються автомобілі – це жителі Калинівки та навколишніх сіл намагаються прорватися додому. Попри те, що в РНБО обіцяли почати пропускати людей, поліція автомобілі блокує. Але чомусь дозволяє йти пішки.
На ранок слідів затору як не бувало. На під’їздах до постраждалого міста стоїть група поліцейських із нацгвардійцями. Однак автомобілів повз них проїжджає небагато. Дорогою підбираємо Олександра – чоловіка у військовій формі. Він ділиться новинами.
«Було забагато паніки й чуток. Мені родичі телефонують, кажуть, що вже половину Калинівки розбомбило. Інші пишуть, що вибухнули склади з хімічною зброєю, хоча її вивезли давно. Доводилося пояснювати, що чуткам не треба вірити. Он, казали що поряд з військовою частиною підірвало автозаправку – снаряд влучив, – наше авто саме проїжджає згадану автозаправну станцію, – Ти диви! Стоїть! Ціла! От і вір після цього людям», – весело вигукує він.
Не підтверджуються чутки й про кілька згорілих ущент магазинів. Максимальні руйнування – це побиті шибки та поламані паркани. Вулицями походжають патрулі: і Нацгвардія, і волонтери-добровольці. Охороняють будинки від мародерів. Місцеві розповідають – вночі зловили шістьох.
Читайте також: Вибухи на складах боєприпасів в Україні. Коли і де ставалися надзвичайні події
«Про мародерів говорять, але то все чутки. Спробуй зрозумій – правда це чи народ навигадував. В місті й прилеглих селах нікого ж не лишилося. Пам’ятаю, коли вибухи почалися – ми з сім’єю одразу речі схопили й поїхали на Вінницю. Повернулися от вчора. Заглянув у магазин – тільки скло побило. Наче нічого не зникло», – говорить Олег, працівник магазину у центрі Калинівки.
Раз по раз вдалині чути поодинокі вибухи. На головній площі міста стоїть старенький БТР із написом «Розмінування». Віддалік голова області Валерій Коровій дає коментарі журналістам. Каже, що ремонтні бригади вже займаються відновленням електро- і газопостачання. Запевняє, що за три дні мають впоратися. Віддалік стоять сапери.
«Наші команди працюють від учора. Шукають снаряди чи уламки снарядів. Загалом дев'ять груп. П'ять із них зранку в Калинівці. Інші – по навколишніх селах. Звісно, що на Павлівку багато снарядів упало. Але й іншим селам дісталося. Он, зараз у Медвідці екскаватор працює. У Сальнику дві групи їздять», – розповідає офіцер на прізвище Бондар. Імені не називає. Каже – якщо раптом сапери будуть ставити питання – казати, що приїхали від нього.
Про наслідки вибухів на складах у селі Сальник свідчать хіба що вирви від снарядів у полі. Паркани й будинки цілі. Не зачепило навіть шибки. Біля сільради стоїть група саперів з Кропивницького. Намагаються зв’язатися із головою сільради. Натомість вдається видзвонити його секретаря. Робота починається.
«Ми ж як працюємо: люди повідомляють про метал на своїх городах, чи в будинках, чи десь іще. Наша група виїжджає на розмінування. От зараз ми до жінки їдемо, в неї щось упало прямо на город. Будемо розбиратися. Якщо це снаряд від «Граду» – треба з’ясувати, яка частина. Або це просто болванка, або це двигун, або боєзаряд. І далі, відповідно, будемо працювати. Скільки часу йде, аби витягти його – важко сказати. Залежить від того, як глибоко він застряг, яка буде земля. Можемо колупатися дві години, а можемо півдня», – розповідає сапер Роман.
Під’їжджаємо до будинку. На вході нас зустрічає старенька жіночка. Чоловіки в синьому натягають на голови шоломи і йдуть на город. Там, просто посеред кукурудзи, застрягла болванка від РСЗВ «Град». Із землі стирчить сам хвіст. Сапери заходяться рити землю лопатами. Поряд з ними галасливо бігають кури. У клітці погавкує переляканий вчорашніми вибухами собака.
«Наше село якось оминуло. Лише страшно було. Ми як вибухи почули – одразу на двір побігли. А там… там де військова база – заграва у все небо. Ми одразу за документи й тікати. Повернулися лише вчора ввечері. На городі от знайшли снаряд. Він з такою силою в землю влетів, що траву аж на дах будинку закинуло», – ділиться враженнями Ольга, хазяйка будинку.
Рятувальники, між тим, витягають болванку із землі, за кілька хвилин вона опиняється у вантажівці. Там лежить іще кілька подібних болванок, двигун, схожий на частину снаряда від «Урагану» й кілька боєзарядів. Не встигають сапери відкинути з кузова брезент, як поряд з’являється двоє місцевих чоловіків, які уважно розглядають «улов» саперів.
Читайте також: Укроборонпром передав для ліквідації НС у Калинівці одну з найпередовіших розробок
«Куди! Не можна до авто підходити! Назад! Тут же снаряди! Відійдіть на кілька метрів! А краще на десяток! Я розумію, що вам цікаво! Але це проти правил безпеки! Уявіть, якщо щось із снарядів, не дай боже, здетонує?!» – голосно говорить до чоловіків Роман. Ті вибачаються і рушають у своїх справах далі.
Наступний снаряд від «Граду» витягають посеред галявини. Місцеві розповідають – після повернення додому знайшли його за своїм городом. Ще один стирчав за десяток метрів. Втім, його витягли самотужки. На щастя місцевих це виявилася звичайна болванка. Її нам і демонструє хазяйка будинку Вікторія.
«От, дивіться, що нам прилетіло. І важезне яке! Саш! Що це за снаряд? 120 мм? Да, це 120 мм снаряд. От думаю – може з нього димар зробити в хаті? Якщо чесно, страшно було. За хату боялася. А то будуємо її 20 років потихеньку і якби її розбило – я й не знаю, що було б робити», – розповідає жінка.
Поряд ходить Олександр. Від чоловіка відчутно пахне алкоголем.
«Та звідки ж я знаю, від чого той снаряд? Схоже на 120 мм, – чоловік смикає болванку за стабілізатори, – Та й взагалі! Нафіга він тобі потрібен?! Давай його на дорогу винесемо, хай сапери заберуть!» – Олександр та Вікторія удвох тягнуть залишки снаряду за паркан. Десь на городі тим часом димить казанок.
«Ні газу, ні світла нема. Так що готуємо їсти на вогні. Он, риби наловили, юшка скоро буде. Коли відновлять комунікації – нам ніхто не казав. Так що поки і гріємося, і їсти готуємо отак», – посміхаючись каже Вікторія.
Сапери ж продовжують рити галявину. Кажуть, снаряд зайшов глибоко в землю – приблизно на два метри. Чи є там боєзаряд – не можуть сказати. Ще не докопалися до металу. Тільки розривають діру в землі. Прощаємося із ними і їдемо у Павлівку. Проте швидко вибратися із Сальника не вдається – дорогу з села перегородила поліція. До нашого авто підходить правоохоронець у важкому шоломі.
«Тут сапери знайшли снаряд від РСЗВ. З боєзарядом. Заради вашої ж безпеки прошу не наближатися й почекати, доки сапери його витягнуть. Вибачте за незручності», – говорить поліцейський.
Обабіч дороги стоїть біла вантажівка з чорними смугами на бортах. Біля неї метушаться рятувальники. Витягають щось із землі і обережно перекладають до кузова. Ховають металошукач. Автомобіль швидко розвертається і стає на узбіччі. Поліція відкриває рух дорогою. Повз нас проноситься з десяток автомобілів, що вже встигли утворити невеличкий затор на виїзді із села.
«Підривати його в полі? Та ви що! Ми ж всі ці знахідки маємо вивозити на полігон. І вже там їх знешкоджувати! Так, у кузові в нас є ще кілька бойових частин від снарядів. Скоро будемо їх відвозити на базу» – розповідають сапери.
Павлівка зустрічає пробитими дахами будинків без вікон. На околиці від однієї з хат лишилося саме згарище. Чи не у кожному дворі навстіж відкриті ворота, біля яких стоїть автомобіль – це місцеві почали вертатися додому. Подеколи авто з причепами, в які навантажений нехитрий скарб. Люди кажуть – чи не найбільше постраждали будинки, що поряд із військовими складами. Дісталося й місцевій школі, в якій не так давно робили ремонт – знайти вцілілі вікна у ній доволі проблематично. У кабінетах під ногами хрускотить бите скло. Подеколи вибуховими хвилями винесло не лише віконні рами, але й двері – вони лежать долі, припорошені штукатуркою, яка обвалилася зі стелі. Коридорами ходить директор Тетяна Миколаївна. Бідкається, що дітей доведеться відправляти на вимушені канікули, хоч місцева влада й обіцяла швидко відновити роботу навчального закладу.
«Я не знаю, що там говорив очільник ОДА вам у Калинівці, але стан, в якому перебуває школа ви бачите. З вулиці вибило майже всі вікна, на другому поверсі обвалилася стеля, вибуховими хвилями в деяких кабінетах двері позривало з петель. Ми до 2 жовтня не встигнемо її відновити, тут забагато роботи. Та й вчителі мають у своїх будинках лад понаводити. Вони теж не в кращому стані. Дахи пробило майже всім. Вікна також побиті. В першу чергу ж треба розібратися з власним житлом», – бідкається Тетяна.
Доки ходимо коридорами, чути кілька «прильотів» РСЗВ, однак без вибухів. Вже на виході із шкільного двору натикаємося на групу саперів, яка їде на околиці села на виклик. Пристроюємося за ними. Рухаємося, фактично, ґрунтовкою. Зусібіч – побиті снарядами будинки. Сапери кажуть: працюють з обіду 27 вересня, але до завершення роботи ще далеко.
«Ми не можемо зайти на територію господарства, якщо там немає господарів. Зважаючи, що люди повертаються й знаходять щось у себе на подвір’ях – виклики на розмінування й далі будуть надходити», – пояснює рятувальник Олександр.
Під’їжджаємо до великого будинку на околиці. Нас зустрічає господар. Каже – снаряд влетів у балкон і застряг просто в стіні будинку. Попутно вибив усі вікна.
«Тільки ж балкон мені не доламайте зовсім. Обережніше, будь ласка», – розпачливо каже чоловік, подаючи рятувальникам величезну сокиру. Сапери заходяться колупати стіну.
«Онучки, а подивіться, що з моїм будинком сталося! Я вже й не маю де жити. Може підкажете, куди варто звертатися?» – говорить до нас Любов Павлівна.
Заходимо на подвір’я. В очі впадає дірявий дах сараю. Двері ж будинку відчинені навстіж. Ще з вулиці видно безлад всередині. На столах, стільцях і підлозі лежать великі шматки штукатурки. У вікнах – рами із дивом вцілілим склом. У спальні – сервант із купою сервізних наборів. Цілий.
«Я й не знаю, як той сервант уцілів. Я ж втекла з села вночі 27-го. Їхала додому – думала все понищене. Аж тут ці сервізи. Скло вибило, а сервант цілий лишився. Хоча в сусідній кімнаті телевізор з тумби злетів і розбився. Як тепер тут ночувати – не знаю. Температура в будинку така сама, як і надворі. Вважайте, що баба тепер бездомна», – сміючись каже Любов Павлівна.
«Думала заяву писати, щоб мені описали пошкодження, але люди сказали, що комісія вже десь ходить і має до мого дому дійти. От, поки чекаю. В новинах казали, що Гройсман 100 мільйонів виділив. А в сільраду вже наче шифер завезли. Може й мені дадуть, хоч дах перекрити. А як ні – за які гроші ремонтуватися – навіть не знаю. У баби ж є лише пенсія», – все так же сміючись говорить пенсіонерка. На прощання дає нам кілька яблук і бажає удачі. Вдалині стиха гупає снаряд.
На в’їзді до Калинівки пожвавлений рух. В місто повертаються жителі. На велосипедах, автобусами, власними авто. Над лісом, у вечірньому небі гуде пожежний літак. Повз залишки поліцейського блокпосту їдуть фури. Рух дорогою відновлений. Життя повертається в місто.
P.S. Частину імен змінено.
