Кафкіанські замки Шенгену. Європейська візова бюрократія на межі абсурду

«Ви не повинні нарікати на те, що маєте отримувати шен­­генську візу, до­­­ки не запроваджено безвізового режиму між Україною та ЄС, але ви маєте повне право скаржитися на умови цієї процедури», – таким чином колись відреагував один французький колега на розповідь про те, як у Києві треба стояти кілька годин на морозі під Посольством Чехії, щоб здобути відповідний дозвіл. Він за все своє життя не стояв у жодній такій черзі й навіть відмовився від поїздки до Росії тільки тому, що треба було подавати на візу. Цей епізод демонструє, що в сприйнятті візового режиму між Україною та країнами ЄС лежить чимала прірва, адже перша постійно перебуває в статусі пасивного прохача, тоді як другі займають позицію суворого контролю без урахування місцевої специфіки.

Нелегка й подекуди принизлива процедура здобуття візи демотивує найдинамічнішу і найбільш проєвропейськи налаштовану частину українського соціуму – журналістів, студентів, аспірантів, людей творчих професій, громадських активістів – подорожувати й пізнавати відмінний від пост­радянських реалій досвід. Вони мають доводити представникам посольств і консульств, що не є потенційними нелегалами із країни, трактованої як європейське дно.

Вимоги для галочки

Нині є фактично чотири джерела права, норми яких регулюють видачу шенгенських віз українцям. До Угоди про їх спрощення оформлення для громадян України й Візового кодексу ЄС доплюсовуються шенгенське право та внутрішні інструкції посольств і консульств. Оформлення «перепусток» до Шенгену для українців супроводжується двома типами «папірців»: уніфікованим переліком обов’язкових документів для підтвердження мети поїздки, з яким можна ознайомитися на сайтах посоль­­ств та консульських установ, а також списком додаткових, які засвідчують готовність нашого співвітчизника повернутися додому. Вони фактично мають надати гарантії його/її безпечності для країни перебування й відповідно повернення. Саме в цій частині й виникають абсурдно-дратівливі історії про те, як від українців вимагають надавати несподівано дивні чи вкрай проблематичні з погляду наших реалій документи. Мало хто обізнаний із тонкощами шенгенської бюрократії, а саме вони є ключовими для розуміння проблем, що їх мають українці при оформленні віз.

Просте експрес-опитування тих, хто подавав на «шенгенки», виявляє, що є формальності, яких дотримуються українці, але вони реально нічого не гарантують, не підтверджують і нікого ні від чого не убезпечують. Однак займають час і можуть потребувати додаткових витрат. Типовий приклад – вимога щодо банківського рахун­­ку з певною сумою грошей на ньому під час туристичних подорожей. Українці в цій ситуації зазвичай діють за двома схемами: або кладуть готівку на картку перед подачею на візу, а після розгляду документів знімають її з рахунку, або просять виступити фінансовими «донорами» рідних чи знайомих, а після здійснення операції повертають їм гроші. Вони так чинять не тому, що є хитрунами й патологічними фальшувальниками. По-перше, вітчизняна економіка дуже далека від тих масштабів переведення всіх приватних розрахунків у безготівкову форму, яких досягли в країнах ЄС; по-друге, офіційний дохід на особу в Україні вдесятеро менший, ніж середній по Євросоюзу. І наші земляки вимушені прикрашати цю реальність в очах консульських працівників на тиждень, на два, доки потрібно виконувати формальні шенгенські вимоги, щоб потім усе одно повернутися до неї неприкрашеної.

Читайте також: Несправедливо принижені. Як візові перешкоди заважають євроінтеграції України

Іще один показовий приклад – вимога членства у Національній спілці журналістів України від медійників, що подають документи на отримання багаторазової шенгенської візи. За цією логікою від літераторів при оформленні віз треба було б вимагати підтвердження членства у Спілці письменників України, від режисерів – у Спілці кінематографістів. Журналісти, незалежно від наявності мотивації та готовності брати участь у роботі НСЖУ, яка наразі є не органом захисту їхніх прав, а радянським рудиментом, вимушені туди вступати, лише щоб отримати візу для поїздки у відрядження. Чимало опитаних Тижнем колег зізналися, що стали членами спілки, сплативши відповідні внески, виключно задля оформлення мультивізи. Цікавий факт: свого часу посольство Німеччини не дало багаторазової візи Юрієві Луканову, на той момент голові Київської незалежної медіа-профспілки, який мав від­­бути до цієї країни разом із делегацією своєї організації для обміну досвідом на урядове запрошення. Доти він не раз уже бував у Німеччині й отримував багаторазову шенгенську візу. Журналісту й голові медіа-профспілки дозволили в’їзд на кілька місяців, зглянувшись на те, що після мандрівки до ФРН він мав їхати на зйомки у Словаччину.

Деякі посольства та консульські установи країн ЄС вимагають від чотирьох до шести додаткових документів, деякі – від восьми до шістнадцяти. Візова бюрократія окремих держав виявляє готовність урахувати специфіку української дійсності, як-от існування чорних зарплат. Чиновники інших воліють не помічати реальності, апелюючи до формальних критеріїв та вимог, які узгоджуються лише з дійсністю їхніх країн. За оцінками експертів ГО «Європа без бар’єрів», більше розуміють українців і йдуть їм назустріч консульства країн-сусідів: Угорщини, Польщі, Словаччини. Формалістичніше ставляться бельгійці, голландці, німці, італійці, чехи й «нешенгенські» британці (див. «Чотири типи візової практики»).

Одним із найжорсткіших бюрократичних прийомів вважають вимогу надати довідку з податкового органу, що підтверджував би дохід апліканта, вказаний у довідці з роботи. Так, посольство Німеччини зажадало цього фіскального документа від одного львівського журналіста, що мав їхати туди висвітлювати боксерський поєдинок. Тобто українцям створюють ситуацію, коли вони не дістають ексклюзивної інформації з місць подій від своїх медійників, бо останніх туди можуть не пустити з формальних причин, на які ті не мають безпосереднього впливу. Таку саму довідку консульські працівники ФРН можуть вимагати й від батьків, що хочуть відвідати своїх дітей, які навчаються чи стажуються в цій країні. З огляду на умови улаштування на роботу багатьох наших співвітчизників, така «додаткова» вимога може поставити хрест на їхній подачі на шенгенську візу. Чому українців, що чесно працюють на своїх роботах і дотримуються всіх законів, яких тільки реально дотримуватися в нашій дійсності, позбавляють права відвідати своїх дітей? Питання, що звучало б сьогодні абсурдно для італійців, французів, британців, поляків, словаків.

Тиждень уже писав (див. № 4/2013) про абсурдну історію, що сталась у консульстві Чехії з українським підприємцем, який, маючи легальний бізнес у ЧР, вирішив відправити туди на навчання 17-річну доньку. Попри те, що чоловік виконав усі вимоги й заплатив понад €6 тис. авансу Карловому університету, дівчині відмовили в студентській візі, мотивуючи це тим, що під час співбесіди майбутня студентка продемонструвала погану обізнаність у чеських реаліях. «Людина, досвідчена у спілкуванні з консульством, звернулася б до Тамари, Наташі чи Насті, які крутяться навколо нього, просячи за візу близько €500–750, і сталося б диво. Донечка дістала б дозвіл на в’їзд», – іронізував у своїй статті автор Тижня, Ян Чех. Справді, чи не біля кожного посольства й консульства крутяться такого роду «Тамари», що пропонують свою недешеву допомогу в оформленні візи чи в разі відмови в омріяній «перепустці» до Шенгену. Їхня присутність не робить честі працівникам консульств і посольств, які нерідко висувають українцям завищені вимоги.

Серед останніх є і зовсім екзотичні, як-от нотаріально завірене підтвердження чоловіком того, що він фінансуватиме поїздку дружини, навіть коли обоє їдуть разом і коли шлюб юридично оформлений. Підстава для цієї вимоги – що подружжя використовуватиме один і той самий рахунок, оформлений на чоловіка. Тижню відомий такий випадок при оформленні шенгенських віз у посольстві Нідерландів. Отже, громадянин має підтвердити, що не лише він, а й дружина користатиметься з його коштів. Чи не логічно, що коли існує сім’я, то в неї є і спільний бюджет? Формальною передумовою для таких вимог може бути те, що апліканти не отримували досі шенгенських віз чи принаймні мають новий закордонний паспорт, де їх іще не було проставлено.

«Консульства підштовхують людей до вироблення окремих документів. Якщо щось не відповідає дійсності, українців звинувачують у гріхах, – коментує проблему Ірина Сушко, керівник ГО «Європа без бар’єрів». – Немає сенсу вимагати тих документів, які не можуть гарантувати безпеку й готовність залишитись у країнах Євросоюзу. Скажімо, в туристів іноді просять не лише підтвердження бронювання готелів, а й програми екскурсій, програми перебування. Це не той документ, що дає гарантії безпеки особи й допомагає консулові оцінити, чи може людина потенційно залишитись на території ЄС».

Несподіванки на кордоні

Окрім фактично двох переліків документів – на підтвердження мети й готовності повернутися, є також два етапи шенгенського бюрократично-візового сита. Пер­­ший людина проходить, власне, у стінах посольства чи консульської установи країни ЄС, а другий – при перетині кордону. І ось на цьому другому можуть виникнути «несподіванки».

Так, із короткотерміновою шенгенською візою в паспорті аспірант-політолог Національної академії наук України їхав до своєї дівчини, що навчається в Угорщині, електричкою з Чопа. Угорські прикордонники зажадали від нього документа, який підтверджував би, що він має де жити на території їхньої країни. Затримання, стрес, погроза відправити назад, термінові повідомлення додому про потребу в іще одному запрошенні – ось такий сценарій, котрого (як можна спостерігати, скажімо, на українсько-польсь­кому кордоні) справжні контрабандисти можуть успішно уникати. «Ніде не було написано, що при перетині кордону потрібно мати при собі нотаріально завірену копію чи оригінал документа, що підтверджував би моє місце проживання в Угорщині. Цю перевірку робили вибірково, – розповідає Тижню хлопець. – Я називаю це соціальною дискримінацією: якщо подорожуєш літаком – ти престижна людина, якщо електричкою, то на тебе зовсім по-іншому дивляться». Певно, угорські прикордонники погано обізнані з тим, що PhD-студенти в країнах ЄС теж подорожують дешевшими видами транспорту, що цільова аудиторія для перевірок, професійні спекулянти й дрібні контрабандисти, належить до зовсім іншої вікової та соціальної групи українського населення, ніж аспіранти НАНУ. Саме собою зрозуміло, що під час оформлення віз хлопець надав усі потрібні документи. Отож, як мінімум, українців потрібно ще на етапі видачі візи в самих посольствах належним чином інформувати про те, що вони мають возити при собі всі запрошення, всі підтвердження місць проживання і бронювань.

У дещо схожу історію, але із сумним фіналом потрапив і студент Дмитро, якого з ЄС депортували. Отримавши в консульстві По­льщі мультивізу категорії C строком на 90 днів для відвідин хрещеного, юнак разом із батьком заїхав до нього, а через день вирушив далі на відпочинок до Іспанії. «Коли перетнули німецький кордон, нас зупинили, перевірили документи – і поча­лося, – пригадує він «пригоди» біля Герліца. – Розпитували, куди їде­­мо, з якою метою. Дійшло до такого: я підтверджував курсовою з ноутбука, що є студентом Університету культури, а не їду, щоб заробити гроші й лишитися нелегалом». Відпочинок в Іспанії був головною метою подорожі Дмитра, проте він навіть не здогадувався, що отримана в консульстві Польщі шенгенка не дасть йому можливості цю поїздку здійснити. «У суді мені пояснили: «На нашу думку, ви зловживаєте візою, зробили польську, щоб потрапити до Іспанії. Вам слід було б провести на території Польщі бодай 70–80% часу».

Що робити

З огляду на бюрократичні хащі візового режиму, постає логічне запитання: чи може громадянин посилатися на Угоду про спрощене оформлення як нормативно-правовий акт прямої дії, який є джерелом прав, коли, на його думку, ці права були порушені? Експерти кажуть, що все залежатиме від спроможності адвоката обґрунтувати позицію позивача. Крім того, показово, що порядок оскарження рішень у видачі шенгенських віз може бути нереалістичним і недоступним для українців. Так, у червні 2010-го посольство Італії відмовило аспірантці Києво-Моги­­лянської академії Ганні Протасовій у візі для поїздки на щодворічну наукову конференцію Euroscience Open Forum. У ній, до речі, брали участь нобелівські лауреати. Формальна причина відмови – «недостовірність інформації, наданої стосовно ме­ти та умов перебування в країні». Невідомо, чи перевіряли працівники консульського відділу робочу електронну пошту тими днями, але лист від самого голови EOF Раймона Зельца з підтвердженням мети поїздки українським аспірантам не допоміг. Тоді представники посольства, а згодом і самого МЗС Італії, до якого звернулась дівчина, вказали на єдино можливу процедуру оскар­­ження рішення – через італійський суд Лаціо, де її інтереси мав би представляти лише акредитований італійський адвокат.

«Атмосфера політичних відносин між ЄС і третіми країнами, ситуація з демократією та правами людини у відповідних країнах є чутливим для ЄС чинником, який, проте, не впливає суттєво на рівень ліберальності чи, навпаки, суворості візової політики. Про це чітко свідчить ситуація з позитивною динамікою видачі віз країнами ЄС у Росії, Білорусі та Китаї», – підсумовують автори громадського моніторингу за 2012 рік «Візова політика країн ЄС в Україні» ГО «Європа без бар’єрів», зазначаючи, що ліберальніші підходи до видачі віз у Росії та Білорусі деякими країнами ЄС в Україні «сприймають як прояв подвійних стандартів». Автори дослідження прогнозують, що найближчи­­ми роками «лібералізація/скасування візових режимів залишатиметься непопулярною політикою в державах Євросоюзу, тож успіх дальших зусиль залежить від систематичної роботи з цільовими групами, які формують громадську думку в країнах ЄС і впливають на політичні рішення». Отож надалі все залежатиме від готовності повертатися обличчям до українського суспільства тих, хто міг би підтримати його в найкращих намірах та устремліннях.

Ірина Сушко, керівник ГО «Європа без бар’єрів»:
– З одного бо­­­ку, можна говорити про певні позитивні зрушення у візовій політиці, переду­­сім у загальній кількості виданих віз, зокрема безкоштовних та багаторазових. Крім того, поменшало відмов – на сьогодні їх приблизно 3%. Але це тільки офіційна загальна статистика, тоді як ми у своєму рейтингу беремо до уваги ще й багато інших показників, наприклад співвідношення кількості виданих багаторазових і довгострокових віз, термін обробки документів на візу, умови їх подання: тобто чи можуть люди подавати в кілька місць (консульські відділи, візові відділи посольств), адже у візових центрах є обов’язкова плата за обробку документів тощо. Із погляду всіх цих чинників є дуже багато моментів, які потрібно терміново удосконалювати. Тож якщо для обраних прошарків за три роки ситуація трохи поліпшилася, то для звичайних людей не змінилось абсолютно нічого.

Якщо говорити про конкретні країни, то просто порівнювати їх у звичайному кількісному еквіваленті не дуже коректно, адже часто негативні параметри компенсуються якимись позитивними й навпаки. Тому ми воліємо говорити про певні країни в плані конкретних проблем – необґрунтованості відмов, непрозорості процесу обробки документів тощо. Та все-таки найскладнішою ситуація наразі залишається з італійським консульством. Непроста вона і з британським, яке, хоч і видає тільки багаторазові візи, що є, безумовно, позитивним чинником, зате в нього дуже непрозора схема обробки документів, і люди просто не знають, до кого звертатися в разі відмови. Ще в цьому контексті варто згадати Нідерланди.
На мій погляд, візові проблеми здебільшого виникають із державами, що ментально далекі від України й не хочуть вдаватись у подробиці нашої організаційно-адміністративної культури. Дуже часто вони можуть вимагати документи, які нічого не підтверджують, або змушують претендентів на візи вдаватися до фальсифікацій. Водночас сусіди – Польща, Словаччина, Угорщина, а також країни Балтії  – краще розуміють нашу ситуацію, тому їхня поведінка щодо українського заявника більш дружня.

 

Результати візового полегшення для українців

За підсумками моніторингу «Візова політика країн ЄС в Україні» громадської організації «Європа без бар’єрів» станом на 2012 рік країнами з “проблемною візовою практикою” визнано Італію, Чеську Республіку та Велику Британію. Серед країн з “контрастною візовою практикою” перебувають Португалія, Франція, Німеччина, Бельгія, Греція, Нідерланди, Словенія та  Фінляндія.. Аби з перших вуст отримати інформацію про стан справ з видачею віз для окремих категорій українських громадян після набуття чинності Угоди  про лібералізацію візового режиму між Україною та Європейським Союзом з 1 липня 2013 року, Тиждень.ua звернувся до консульських служб “найпроблемніших” країн — Великої Британії та Чеської Республіки.  

Тиждень.ua: Які зміни відбудуться чи вже відбулися у зв’язку із лібералізацією візового режиму для окремих груп громадян України після 1 липня?

Керівник консульсько-візового відділу Посольства Чеської Республіки в Україні консул Павел Пешек:

«На початку треба розрізнити поняття візової лібералізації та візового спрощення (facilitation), оскільки це розрізнення подекуди розуміють неправильно. Візова лібералізація означає повну відміну візових обов’язків. Безвізовий режим між Україною та ЄС настане тоді, коли Україна виконає усі вимоги Акційного плану про візову лібералізацію між ЄС та Україною. На відміну від цього, візове спрощення означає полегшення візового режиму, тобто візовий обов’язок зберігається. Міра спрощення визначена Угодою між ЄС та Україною про полегшення видачі віз. Отже, із набуттям чинності доповненої Угоди 1 липня 2013 р. було запроваджено не візову лібералізацію, а лише підвищення міри візового спрощення”.

Тиждень.ua: Яким є список документів, аби отримати візу до Чеської Республіки для тих категорій осіб, для яких передбачене спрощення візового режиму згідно з Угодою між ЄС та Україною, що ввійшла в дію з 1 липня? Чи потрібно, наприклад, журналістам надавати посвідчення, що вони є членами Національної спілки журналістів?

Консульські співробітники ще перед набуттям чинності доповненої Угоди між ЄС та Україною про спрощення видачі віз як слід проінструктовані таким чином, щоб усі зміни, внесені Угодою, втілилися на практиці відразу ж 1 липня 2013 р. Це означає, що із вище зазначеного дня консульський відділ Посольства керується усіма положеннями розширеної Угоди, між іншим отже бере до уваги нові категорії, які подають спрощений документ про мету поїздки, які можуть отримати візи з кількарічним терміном дії чи які не сплачують візовий збір.

Журналісти і за новими правилами також технічний персонал, який їх супроводжує в рамках своєї професійної діяльності, подають спрощений документ для підтвердження мети поїздки (довідку чи інший документ, виданий професійною організацією або працедавцем заявника, який доводить, що дана особа є кваліфікованим журналістом, та в якому вказано, що метою поїздки є виконання журналістської роботи, або який доводить, що дана особа є членом технічного персоналу, що супроводжує журналіста у рамках професійної діяльності), за умови виконання усіх умов візової процедури отримують мульти-візи з терміном дії на 5 років та не підлягають стягненню візового збору. У зазначених вище випадках не потрібно подавати підтвердження про членство у професійній організації. Отже, журналістові, до прикладу, досить надати підтвердження від свого працедавця, яке відповідає згаданим параметрам.

Учасники офіційних обмінних програм, що організовані партнерськими містами, а за новими правилами також іншими муніципальними суб’єктами, подають спрощений документ для підтвердження мети поїздки (письмову заяву керівника органу управління/мера цих міст або інших муніципальних суб’єктів), за умови виконання усіх умов візової процедури та належного використання мінімум однієї візи, виданої попереднього року, отримують мульти-візи з терміном дії на 1 рік (у випадку виконання умов ч. 3 ст. 5 Угоди можна видати візу терміном 2-5 років) та не підлягають стягненню візового збору.

Представники релігійних общин за новими правилами подають спрощений документ для підтвердження мети поїздки (письмову заяву відповідної релігійної общини, зареєстрованої в Україні, із зазначенням мети, терміну та частоти поїздок) за умови виконання усіх умов візової процедури та належного використання мінімум однієї візи, виданої попереднього року, отримують мульти-візи з терміном дії на 1 рік (у випадку виконання умов ч. 3 ст. 5 Угоди можна видати візу терміном 2-5 років) та не підлягають стягненню візового збору.

Представники вільних професій, які беруть участь у міжнародних виставках, конференціях, симпозіумах, семінарах або інших подібних акціях, що відбуваються на території держав-членів ЄС, за новими правилами подають спрощений документ для підтвердження мети поїздки (письмову заяву приймаючої організації, яка підтверджує, що дана особа бере участь в акції) за умови виконання усіх умов візової процедури та належного використання мінімум однієї візи, виданої попереднього року, отримують мульти-візи з терміном дії на 1 рік (у випадку виконання умов ч. 3 ст. 5 Угоди можна видати візу терміном 2-5 років) та не підлягають стягненню візового збору.

Особи до 25 років, які беруть участь в семінарах, конференціях, спортивних, культурних чи освітніх акціях, організованих неприбутковими організаціями, не підлягають стягненню візового збору.

Тиждень.ua: Наведіть, будь ласка, статистику щодо загальної кількості довгострокових віз, виданих консульською службою Посольства Чеської Республіки в Україні усім категоріям українських громадян, і конкретно за категоріями, для яких Угодою про лібералізацію візового режиму між Україною та ЄС з 1 липня діє спрощений режим оформлення віз, за останній календарний рік.

Рішення про видачу короткострокових мульти-віз (візи до 90 днів перебування протягом 180-денного періоду, шенгенські візи) з подовженим (включно до 5 років) терміном дії, які підлягають шенгенським візовим правилам (візовому кодексу та Угоді) перебувають повністю в компетенції представництв. Рішення про надання довгострокові візи (візи з терміном перебування понад 90 днів, які також називаються національні), що регулюються національним законодавством кожної членської країни, у випадку Чеської Республіки в компетенції Міністерства внутрішніх справ Чеської Республіки.

Система, яка використовується, чеськими представництвами, дозволяє визначити лише загальну кількість виданих мульти-віз усім українським громадянам без можливості розрізнення на окремі категорії осіб. Від 22 травня 2013 р. усі представництва Чеської Республіки в Україні видають шенгенські візи з метою туризму або лікування не лише на один в’їзд, але також на багаторазові в’їзди. Така багаторазова віза видається за умови, що заявник доведе свою бездоганність та надійність, зокрема належним використанням попередніх шенгенських віз. Заявник на багаторазову візу повинен при поданні заяви довести, що у минулому йому було видано мінімум дві шенгенські одноразові візи або одну багаторазову шенгенську візу на 90 днів з терміном дії хоча б на 1 рік (при цьому мають надаватися хоча б копії цих віз). Якщо заявник виконує усі інші умови візової процедури, він може у такому випадку отримати візу з терміном дії на один рік, а потім терміном на два роки. Цю можливість також використовують для своїх клієнтів туристичні фірми, за посередництвом яких уже було належним чином видано декілька сотень туристичних багаторазових віз.

Спрощення видачі багаторазових віз відобразилось і на статистиці – за весь 2012 рік консульський відділ Посольства видав 1 863 багаторазові візи, незважаючи на мету поїздки, і лише за перше півріччя цього року уже видано 1 587 багаторазових віз.

Тиждень.ua: Чи існують внутрішні інструкції, які поряд з візовим законодавством ЄС регулюють видачу чеських віз українським громадянам?

Чеські представництва в Україні в області короткострокових віз керуються Постановою Європейського Парламенту та Ради (ЄС) № 810/2009 від 13 липня 2009 р. про кодекс Співтовариства про візи (візовий кодекс) та Угодою, які є правовими нормами, що прямо застосовуються, тобто в областях, які підпадають під ці законодавчі інструменти, жодних інших внутрішніх правил не існує і по характеру справи не може існувати.

Правила національного характеру застосовуються в тих областях, які не підпадають під вище згадані шенгенські правила, або ж там, де ці правила прямо вказують на національне законодавство. Прикладом може бути апеляція проти відмови у видачі візи, право на подання якої передбачено Візовим кодексом, але спосіб подання апеляції повинен бути у згоді із внутрішньодержавним правом відповідної членської держави (див. ч. 3 ст. 32 кодексу).

Тиждень.ua: Якою є статистика відмов у наданні довгострокових чеських віз громадянам України, зокрема таким категоріям осіб, для яких згідно з Угодою про лібералізацію візового режиму між Україною та ЄС з 1 липня 2013 року діє спрощений порядок оформлення віз, за минулий календарний рік?

У 2012 р. в консульському відділі Посольства подали заяву на багаторазову візу 1906 заявників, при цьому 1863 з них отримали візи, і лише 43 особам було відмовлено, що складає лише 2,25%. Загальна кількість відмов у консульському відділі Посольства є дуже низькою і в 2012 р. складала приблизно лише 1,6%.

Тиждень.ua: Чи мають українські громадяни, які отримали відмову в отриманні довгострокової чеської візи, право на апеляцію? Як вони можуть захистити свої права і оскаржити рішення консульської служби Чеської Республіки, зокрема в судових інстанціях України та закордону?

Усі без винятку заявники на візи, враховуючи ті категорії, що підпадають під відповідні положення Угоди, мають право подати апеляцію у випадку відмови. Ця можливість передбачена ч. 3 ст. 32 візового кодексу, і чеські представництва повністю поважають це положення.

Заявник, якому відмовлено, завжди під час отримання свого документу, отримує письмову інформацію про можливість подати апеляцію і про конкретний порядок дій, як саме її подавати, враховуючи відповідні терміни.

Згідно із внутрішньодержавним законодавством Чеської Республіки, заявник, який отримав відмову, має право подати апеляцію у письмовій формі протягом 15 днів від дати отримання рішення про відмову прямо в тому представництві Чеської Республіки, яке прийняло рішення про таку відмову. Якщо відповідне представництво у своїй компетенції не переоцінить протягом 5 днів свою первісну негативну точку зору, дана апеляція передається на розгляд вищому органу, тобто Міністерству закордонних справ Чеської Республіки. Міністерство закордонних справ Чеської Республіки потім або підтверджує рішення даного представництва, або видає вказівку цьому представництву видати візу, при цьому рішення Міністерства закордонних справ Чеської Республіки має бути видане протягом 30 днів з дня подання апеляції.

Якщо Міністерство закордонних справ Чеської Республіки підтвердить негативне рішення представництва, то таке рішення набуває остаточної дії. Єдиним винятком є члени сімей громадян ЄС, які потім ще можуть звернутися до чеського суду».

Камерон Сідху, речник департаменту візової та імміграційної політики МВС Великої Британії:  

 Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії не є стороною-підписантом Шенгенської угоди, дія якої поширюється на інші країни ЄС.  Ураховуючи це, департамент візової та імміграційної політики Міністерства внутрішніх справ Великої Британії не буде приймати чи впроваджувати жодних змін, що витікають з Угоди про спрощення візового режиму між Україною та ЄС від 1 липня 2013 року.

Принагідно інформуємо, що у 2012 р. департаментом отримано 41 тис. 488 візових заявок від громадян України; це на 2% менше, ніж у 2011 р., але на 11% більше ніж у 2010 році.  Анкети на отримання візи категорії «загальний відвідувач» склали 63% від загальної кількості поданих заявок.  У 2012 р. майже 92% громадян України, які подавали заявки на оформлення віз, отримали позитивне рішення.  Це більше, ніж у 2011 році, коли ця цифра склала 88%.