27 лютого парламент 331-м голосом затвердив новий склад уряду. Начебто створено позірний ефект «кардинального оновлення влади», чого так активно вимагала громада. Упізнаваних широким загалом представників старої влади на загальнонаціональному рівні менш як половина Кабміну. Однак на других ролях чимало членів колишньої команди, які скомпрометували себе і змарнували здобутий під час Помаранчевої революції шанс у 2005–2009 роках. Також більш або менш помітно стирчать «вуха» залаштункових ляльководів. Основні посади у виконавчій владі розподіляються між «Батьківщиною» та «Свободою». Серед олігархів найактивнішими є Ігор Коломойський та Петро Порошенко, хоча можна простежити й інтереси інших груп депутатів, що увійшли до коаліції. Демонстративно дистанціювався УДАР Віталія Кличка, який, схоже, робить ставку на похід у владу вже після перемоги свого лідера на президентських виборах.
Читайте також: Люстрація: місія неможлива?
«Свобода» дістала чотири крісла (міністерств оборони, екології та аграрної політики, а також одного з віце-прем’єрів, яким став Олександр Сич). Петро Порошенко – крісла двох віце-прем’єрів: депутат від «Батьківщини» за одним із мажоритарних округів Києва Віталій Ярема став першим віце-прем’єром уряду та куратором силового блоку, а донедавна мер Вінниці Володимир Гройсман – віце-прем’єром та міністром регіонального розвитку і ЖКГ. Обох у ЗМІ давно пов’язують із «шоколадним королем». Чотири міністри належать до так званої квоти Майдану: Мінкультури очолив голос Майдану Євген Нищук, Міністерство молоді та спорту – Дмитро Булатов, МОЗ – куратор медичної служби Майдану Олег Мусій, Міносвіти – ректор Києво-Могилянської академії Сергій Квіт. Технократи Олександр Шлапак і Павло Шеремет очолили відповідно Мінфін та Мінекономіки, а кадровий дипломат Андрій Дещиця – МЗС. Керівниками решти міністерств стали представники «Батьківщини» включно з тими, яких привів із собою з «Фронту змін» Арсеній Яценюк.
Триває призначення очільників облдержадміністрацій. Олександр Турчинов підписав укази про призначення нових голів більшості ОДА та представника президента в Криму. Формально ними також стали переважно члени «Батьківщини» (Закарпатська, Волинська, Івано-Франківська, Чернігівська, Сумська, Харківська, Херсонська, Одеська області) та «Свободи» (Львівська, Тернопільська, Рівненська, Житомирська, Полтавська, Кіровоградська). Утім, більшість із них, попри партійну належність, пов’язані з місцевим великим бізнесом, інтереси якого, вочевидь, насамперед і лобіюватимуть у регіоні. Так, факти біографії нових керівників облдержадміністрацій на Закарпатті та Прикарпатті можуть свідчити, що за формального представництва «Батьківщини» насправді вони, схоже, відстоюватимуть інтереси відповідно Віктора Балоги та Ігоря Коломойського. На Вінниччині, схоже, йдеться про креатуру Порошенка. Головою Київської ОДА призначено Володимира Шандру, екс-міністра промполітики та МНС в урядах Юлії Тимошенко, кількаразового депутата від «Нашої України», який має родинні зв’язки з Віктором Ющенком.
Читайте також: Після барикад. Перезавантажити країну до виборів
У потенційно найуразливіших до російського втручання регіонах Південного Сходу ставку було зроблено на місцевий великий бізнес або старих місцевих адміністраторів. Головою Дніпропетровської ОДА став Ігор Коломойський (засновник групи «Приват»), Донецької – Сергій Тарута (співвласник групи ІСД), Миколаївської – Микола Романчук (багаторічний гендиректор місцевого суднобудівного заводу «Океан»). Одіозний мер Харкова Геннадій Кернес, судячи з інформації, що просочувалася свого часу у ЗМІ, також перебуває під впливом Ігоря Коломойського. Водночас про готовність підтримати новопризначеного голову Харківської ОДА Ігоря Балуту (креатура Авакова) заявив місцевий, донедавна опальний, гривневий мільярдер Олександр Ярославський, зазначивши, що він виступає «за єдину і неподільну Україну». Представником президента у Криму став багаторічний прем’єр-міністр Криму та очільник Севастопольської ОДА за часів Ющенка Сергій Куніцин (нині депутат від УДАРу Віталія Кличка), якого іноді пов’язують із олігархом Дмитром Фірташем.
Наразі найефективнішим у новій ролі видається Ігор Коломойський. Вочевидь, не в останню чергу через слабкість проросійських настроїв серед населення Дніпропетровщини порівняно з Донбасом чи Кримом, а також через віддаленість цього регіону від кордону. Сергій Тарута не зміг 3 березня запобігти штурму місцевої облради агресивними молодиками, під тиском яких та змушена була проголосувати за проведення референдуму на території області (за його словами, значна частина донецьких сепаратистів прибула з Росії і фінансується з російських джерел). Але вже заявив, що всі ухвалені нею тоді рішення будуть оскаржені в судовому порядку. Окрім обрання головою облради Андрія Шишацького, який вважається людиною Ріната Ахметова і на «плече» якого у стабілізації ситуації в регіоні уже висловив сподівання Тарута. Весільним генералом видається Сергій Куніцин, адже територію Криму контролюють російські військові та бандформування з так званої Самооборони Криму.
Читайте також: Дмитро Ярош: Люстрація повинна бути всеосяжною
Новий уряд намагається демонструвати підкреслену лояльність до великого бізнесу загалом і локалізованого на Південному Сході зокрема. Особливо до того, якому є чого переживати з огляду на загрозу відторгнення накопичених за попереднього режиму активів. Спочатку Арсеній Яценюк заявив, що нове керівництво не збирається проводити реприватизацію, мовляв, «недоторканність власності є номером один для уряду. Це питання є пріоритетним не тільки на рівні Криму, а й на рівні всієї країни». І наразі великий бізнес начебто виявляє готовність активно підтримувати нинішню владу в боротьбі за територіальну цілісність держави, протидіяти російським провокаціям.
Однак передача окремим олігархам надмірних державних повноважень у тих чи інших регіонах може бути використана ними для їх тотальної монополізації. Відтак, по-перше, постане ризик їхньої непідконтрольності центральній владі у майбутньому. А по-друге, з’явиться ризик прямих домовленостей Путіна з ними щодо добровільного переходу під протекцію Кремля в обмін на певні гарантії та преференції на російському ринку. Особливо високим такий ризик є на Донбасі, де в разі аншлюсу без згоди олігархів ті можуть втратити всі свої активи. Путін це вміє.
Водночас залежність нової влади від великого бізнесу вже намагається використати лідер «Украинского выбора» Віктор Медведчук. Зокрема, він заявив, що «частина громадян бачить у новому режимі владу олігархів, владу переможців, які ігнорують їхню мову, історію, культуру, релігію», і серед п’яти пунктів, необхідних для виходу з кризової ситуації та стабілізації ситуації в країні, назвав вимогу «припинити олігархізацію влади». Не виключено, що орієнтир на соціально-економічну мотивацію і небезпідставна неприязнь більшості українців до олігархів, які сформували свої статки далекими від цивілізованих методами, стануть ключовим доповненням до наявних цивілізаційних аргументів на користь реінтеграції з Росією. Адже очевидно, що Москва робить серйозну ставку на найближчу парламентську кампанію і, найімовірніше, спробує запустити на них альтернативний Партії регіонів виборчий проект.
Читайте також: Третій шанс. Як зміниться політичний ландшафт
Так, 4 березня під час прес-конференції, що була присвячена нашій країні, Владімір Путін заявив, мовляв, він розуміє, чому «простий український мужик» незадоволений тим, що відбувається в державі «від часу проголошення незалежності», і прагне докорінних змін. Тож можна очікувати, що проросійська сила (сили) під час найближчих виборів намагатимуться переконати цього «простого мужика», особливо дезорієнтованих зараз мешканців Південного Сходу, а також Центру, що «бандерівці на службі олігархів усе провалили» і не здатні на докорінні зміни. А поліпшиться ситуація лише після їх усунення від влади й перемоги якогось «українського фронту» чи «вибору», котрий, звісно, буде за реінтеграцію з Росією.
Якщо нова влада не спроможеться провести незворотні зміни за цей час, такі плани справді можуть стати реальними. Так само, як реальним стало повернення до керма вже за півтора року після Помаранчевої революції Віктора Януковича. Щоб не допустити цих ризиків, по-перше, не треба зволікати із призначенням дострокових парламентських виборів, доки країну не охопило розчарування, а по-друге, вже зараз слід коригувати кадрову політику.
Країні не потрібна фасадна показуха зі змінами облич, під прикриттям яких на ключові посади, зокрема й середньої управлінської ланки, пролазять старі постаті, на яких і трималася стара корупційно-олігархічна модель. Тим часом аналіз кадрових призначень свідчить: у новій владі досить цинічно ставляться до твердження про те, що після другого Майдану «країна стала іншою і старого більше не сприйме».
Підставляються
Серед новопризначенців чимало сумнівних постатей, що свідчить або про тотальний кадровий голод нової влади, або про потужні тіньові впливи на ухвалення рішень. Якщо під тиском Майдану це не надто чітко проявилося в самому тимчасовому «уряді камікадзе», то на інші посади призначають людей, спроможних швидко дискредитувати саму надію на зміни принципів формування владної команди.
Особливо це помітно в силових структурах, які в нинішніх умовах, здавалося б, мали бути об’єктом особливо пильної уваги влади. Спочатку країна була вражена зрадою контр-адмірала Дениса Березовського, якого Олександр Турчинов тільки-но 1 березня призначив на посаду командувача ВМС України, а вже 2 березня його довелося усувати з посади через зраду й перехід на бік кримського «прем’єра»-самозванця Аксьонова. Потім актуалізувалася інформація про те, що Михайло Куцин, якого Олександр Турчинов призначив начальником Генерального штабу – головнокомандувачем Збройних сил України, у 2011 році засвітився в корупційному скандалі, коли привласнив відомчий будинок для прийому делегацій на Львівщині.
Читайте також: Юрій Михальчишин: Крах теперішньої команди може стати крахом української державності в цілому
Але ще більші ризики мають менш цікаві широкій громадськості призначення. Так, головне управління розвідки Міноборони очолив Юрій Павлов, донедавна депутат від «Батьківщини» в Київській обласній раді, заступник її голови. За інформацією відкритих джерел, Павлов – великий підприємець, пов’язаний із низкою компаній у галузях будівництва, торгівлі нафтопродуктами, агропродукцією тощо. Зокрема, можна знайти дані про його причетність до різноманітних схем корупції та зловживання службовим становищем на попередніх посадах.
Головою Служби зовнішньої розвідки призначено генерала Віктора Гвоздя, який у 2008–2010 роках керував Головним управлінням розвідки Міноборони. В одному зі своїх інтерв’ю він називав своїм «учителем» головного редактора одіозного видання «2000» Сергія Кічігіна. Сам Гвоздь неодноразово фігурував у різноманітних матеріалах у ЗМІ, де його звинувачували у причетності до корупційних дій із наданням чиновникам статусу учасника бойових дій на території колишньої Югославії, до «зникнення» там військової техніки та зброї українського миротворчого батальйону, що нібито були продані, та в лобіюванні інтересів торгівців зброєю. Певний час його вважали близьким до глави Секретаріату Ющенка Віктора Балоги.
На Запоріжжі ОДА очолив давній соратник Володимира Литвина по Народній партії Валерій Баранов, у минулому секретар Бердянського міськкому комсомолу та мер міста. На цій посаді він зазнавав критики за сприяння незаконній видачі земельних ділянок на Бердянській косі для будівництва баз відпочинку, зокрема структурам, що їх пов’язували з його дочкою, а також колишнім очільником Запорізької області Євгеном Червоненком та сином одіозного екс-голови ВР і керівника ПР Володимира Рибака.
Скандальним виявилось і призначення головою Луганської ОДА Михайла Болотських. Уродженець Росії, кадровий військовий (танкіст), за Кучми він тривалий час очолював облуправління МНС Луганщини, потім працював заступником у міністрів надзвичайних ситуацій Володимира Шандри та Віктора Балоги, сам очолював відомство після його перетворення на Держслужбу надзвичайних ситуацій уже в уряді Азарова – Арбузова. Депутат від УДАРу Ірина Геращенко ще й звернула увагу, що Болотських на посаді голови Держслужби з надзвичайних ситуацій, зловживаючи службовим становищем, за бюджетний кошт здійснював матеріально-технічне забезпечення антимайдану. Відтак повідомила, що підготувала всі необхідні запити до ГПУ про перевірку ролі й участі Болотських в організації останнього. Утім, якщо розслідування відбуватиметься без його усунення з посади, це може лише сприяти сепаратистським зусиллям Кремля в регіоні.