У політичному сенсі 2026 рік стартував в Україні, без перебільшення, активно. Для початку 1 січня президент Володимир Зеленський у своєму традиційному вечірньому зверненні назвав наступний день важливим для внутрішньої політики. І в цих словах найперше та найлогічніше зчиталося призначення нового керівника Офісу президента. Зрештою, так і відбулося: відтепер ОП очолює ексначальник Головного управління розвідки (ГУР) Міноборони Кирило Буданов.
Звісно, на цьому кадрові ротації не зупинилися. Причому настільки, що поки ми готували цей текст, то, наприклад, колишній перший заступник міністра закордонних справ Сергій Кислиця став першим заступником глави ОП, а керівник Служби безпеки України Василь Малюк таки подав у відставку, хоч і залишився в системі СБУ. І на додачу нагадаємо ще й анонсовані президентом зміни в Міноборони та Міненерго…
Із усіма ними Тиждень розбиратиметься поступово. Спершу – разом із політологами Євгеном Магдою й Ігорем Рейтеровичем проаналізуємо, чого варто чекати від кадрового апдейту в Офісі президента.
Офісно-президентська республіка
Такі кадрові ротації – що в Офісі президента, що в силових структурах, що в міністерствах – видаються спробою Володимира Зеленського перебудувати структуру влади, яка вже існувала, але отримала серйозний удар після відставки Андрія Єрмака з посади глави ОП. Політолог Ігор Рейтерович припускає, що президент вирішив, «попереставляти людей, змінити рівні впливу, прийняття рішень, але залишити систему в форматі президентської вертикалі».
«Та оскільки в нього достатньо обмежена лава запасних, тобто він не може взяти якихось людей “зі сторони”, то займається тим, що просто переставляє фігури на дошці, намагається створити якісь нові зв’язки між ними. А з іншого боку, не дати декому, хто вже достатньо давно перебуває на певних посадах, укріпитися і потім конвертувати свою позицію в політичний вплив. Мені здається, це стосується Буданова. Частково, – можливо, Малюка і деяких інших людей, які зараз мінятимуть посади», – пояснює Рейтерович.
Водночас він вважає, що в Буданова на посаді глави Офісу президента з’являється можливість вивести на новий рівень перемовини зі США.
«За часів Єрмака цей трек, якщо був не завалений, то принаймні перебував у стагнації впродовж останніх півроку. Буданов тепер має можливість змінити цю ситуацію і надати цьому напрямку нового дихання, яке дозволить вирішити ті проблеми, які постали перед Україною», – зазначає Рейтерович.
Він також нагадав, що таке перезавантаження структури влади в Україні відбувається вже втретє за президентства Володимира Зеленського. За словами Рейтеровича, мета таких змін – у необхідності завершувати війну або ж бути готовими до її продовження на невизначений термін. «А з іншого боку, це підготовка до певних політичних процесів, які відбудуться після війни у форматі виборів або інших речей, на які країна, так чи інакше, очікує», – додає політолог.
Своєю чергою директор Інституту світової політики Євген Магда зауважує, що Офіс президента нині перетягує на себе забагато процесів і повноважень.
«Цей наївний абсолютизм насправді свідчить тільки про те, що навіть із політичним відходом Андрія Єрмака формат офісно-президентської республіки зберігся. І ніхто його не збирається демонтувати. Це стосується, наприклад, Василя Малюка. На якій підставі його вирішили звільнити? Тому що так вирішив Зеленський. Це, м’яко кажучи, дивно. А призначення Буданова має цікавий вигляд із тієї простої причини, що свого часу Андрій Єрмак (очолював ОП із 11 лютого 2020 до 28 листопада 2025 року, – Ред.) намагався його витіснити з посади керівника ГУР – і от ситуація показала, що в житті бувають різні, достатньо несподівані, зміни», – каже Магда.
Окрім того, він звертає увагу й на той факт, що Буданов очолюватиме Офіс президент, залишаючись недемобілізованим військовим. «Думаю, що це не головна проблема на сьогодні, та в будь-якому випадку про це варто говорити», – додає політолог.
Як посилиться переговорна група?
Ще одним кроком у перезавантаженні Офісу президента стало призначення українського дипломата і донедавна першого заступника міністра закордонних справ Сергія Кислиці першим заступником керівника ОП.
Євген Магда називає це кадрове рішення спробою президента винагородити Кислицю за вже докладені зусилля, і акцентує: зробити його міністром закордонних справ було би більш очевидним.
«Наскільки мені відомо, після вдалого візиту Зеленського до Польщі мав бути такий трикутник: [чинний міністр закордонних справ України Андрій] Сибіга їде послом до Варшави, [Надзвичайний і Повноважний Посол України в Республіці Польща Василь] Боднар повертається працювати до МЗС, а Кислиця стає міністром. Але бачите, так не сталося. Кислиця – фаховий дипломат. Але наскільки його дипломатичний фах буде реалізований в Офісі президента і куди звідти заберуть Ігоря Жовклу (із 2019 року – заступник керівника Офісу президента, – ред.), – це теж питання», – зазначає політолог.
При цьому Ігор Рейтерович вважає таку кадрову ротацію однозначним посиленням, адже Кислиця – людина, яка «вже інтегрована в перемовний процес і дуже непогано себе там зарекомендувала».
«Тепер він буде працювати на рівні Офісу президента, тобто це приведення його реальної позиції до якихось формальних повноважень. Я не знаю, чи є для нього це пониженням чи підвищенням… Формально може виглядати як пониження формально, але насправді це посилення його позицій, тому що в делегації він залишається, і, я так розумію, відіграватиме в ній дуже важливу роль», – каже він.
Призначення задля усунення конкурента на виборах?
Що Кирило Буданов, що Сергій Кислиця – люди з абсолютно позитивним балансом довіри. Ігор Рейтерович не виключає, що призначення їх обох на керівні посади до Офісу президента є одним із розрахунків Володимира Зеленського: поліпшити й собі імідж завдяки їм.
З іншого боку, дані одного з останніх опитувань від центру соціальних і маркетингових досліджень Socis (Социс) засвідчили: кредит довіри до нового глави ОП (а тоді ще керівника ГУР) настільки високий, що українці готові навіть зробити його президентом України. Тобто якби вибори відбулися найближчим часом, то Буданов переміг би Зеленського з відривом у 12,4 %.
Однак співрозмовники Тижня цю ейфорію не поділяють. Наприклад, Євген Магда наголошує: щоб у виборах перемогти, Буданову треба бодай раз узяти в них участь.
«Ми обговорюємо те, що на сьогодні має дуже теоретичні можливості, тобто про це говорити в принципі зарано. А соціологічні викладки в цій ситуації мають дивний вигляд насправді. Ми часто видаємо бажане за дійсне. І це одна з головних проблем української політики», – додає він.
Читайте також: Володимир Паніотто: «Людям досить важко розрізнити зростання корупції від зростання боротьби з корупцією»
Так само жодного «виборчого» підступу в призначенні Буданова не вбачає й Ігор Рейтерович: «Є такий жарт, що ворогів і кандидатів на посаду президента треба тримати ближче до себе. Але я не думаю, що це головний фактор. Якщо він і має місце, то не є визначальним».
Разом з тим політолог згадує й про іншу конспірологічну теорію, за якою Буданова ледь не готують наступником Зеленського. За його словами, такий варіант теж є малоймовірним, але констатує: частину політичних амбіцій, якщо такі є, Буданову доведеться поставити на паузу.
«Що він буде робити з ними далі, – подивимося. Тому що насправді ситуація може розвиватися по-різному. Можна завершити війну, а потім сказати, що ми це зробили, а президент нам не допомагав. Можна йти якимось єдиним фронтом на наступні вибори. Я б не виключав такого варіанта. Але не на президентські, бо очевидно, що на них повинна йти одна людина. А от певна парламентська історія може тепер отримати новий поштовх. Але все буде залежати від того, коли і на яких умовах завершиться війна», – пояснює політолог.